Menu

Народний голова

Новопсковська селищна територіальна громада була утворена у 2015 році шляхом об’єднання селища Новопсков з 6-ма селами Осинівської сільської ради. Площа – 226 квадратних кілометрів. До війни мешкало 12 тисяч осіб. Це один із найбільших вузлів газотранспортної системи України, через який газ із рф транспортують на експорт в країни Західної Європи. До кордону з росією близько 35 кілометрів.

Із селищним головою Вадимом Гаєвим ми зустрілися в одному з парків Дніпра, куди евакуювали селищну раду. Він місцевий – народився у Новопскові. Школу закінчив у росії, куди батьки поїхали свого часу на заробітки. Але одразу після закінчення школи повернувся на Батьківщину. Навчався в будівельному технікумі, займався приватним підприємництвом. До останнього не вірив, що почнеться війна.

Ліг спати у мирі, а прокинувся у війні

Безпосередньо бойових дій на території Новопсковської громади не було. В селище окупанти зайшли вже, коли там залишилася лише Національна поліція. Прикордонники отримали наказ відійти, зайняти інші позиції. Під час заходу ніяких руйнувань не було.

«Я розумію, що дороги постраждають внаслідок переміщення колосальної кількості важкої бойової техніки. Росіяни їздять центральними вулицями, не обходять селища, хоча є така можливість. На мій погляд, це такий додатковий інструмент залякування, психологічний тиск».

Вадим Гаєв пригадує, як для нього розпочався день 24 лютого.

«Я хочу сказати не як голова селищної ради, а як громадянин, як житель Новопскова. 23 лютого я ліг спати, і в мене й думки не було, що так буде. Я не вірив, що буде війна. І багато з місцевих підприємців та політиків також кажуть, що не вірили. Думали, що це брязкання зброєю, залякування, що вони піднімають ставки для подальших перемовин. І я не думав, що це буде так масштабно, з ракетами, танками. Тому це правда. Не було зроблено нічого, щоб підготуватись, організувати роботу селищної ради в тих умовах».

«Мітинги в перші дні після окупації показали, що люди не бояться окупації. Вони показали, що є не стадом, а громадянами, що мають свою позицію, включені в процеси. І зупинили їх тільки постріли. Коли розстріляли другий мітинг, люди зрозуміли, що прийшла орда, і їй байдуже на все, крім мови зброї, автоматів. Вони не вміють розмовляти, не можуть апелювати, спілкуватись. Не можуть навіть пояснити, чому тут перебувають. Окупанти використовували шаблони, кліше, казали: «Вас бросили, мы пришли вас защитить». А люди їм відповідали: «Нас ніхто не залишав, у нас все працює». Сталість всіх процесів, які були запущені за попередні роки, була такою, що в селищі після окупації функціонували всі структури, всі комунальні підприємства протягом двох місяців».

Зараз Новопсков живе в атмосфері страху, беззаконня. Невідомі люди можуть приїхати до тебе додому і без пояснень провести обшук, забрати ті речі, що їм сподобаються. Люди зникають, і це не завжди формалізується фейковими судами. Буває, що людина пропала, і ніхто не пояснить, де вона.

«Звісно, є й інші проблеми. Наприклад, несправедливий курс гривні. Окупанти витісняють нашу валюту, замінюючи її своїм рублем. І люди, які отримують гроші на картки українських банків, мають дуже великі проблеми, коли хочуть цими коштами скористатись. Грабіжницькі відсотки мусять віддавати, щоб ці гроші зняти, а потім ще й обміняти також за несправедливим курсом. Я бачив фотографії, коли сотні людей стояли навпроти так званих «підприємців», які «допомагали» зняти готівку. Я розумію, що багато хто на тій території збагатів завдяки війні, але переважна більшість людей постраждали. Люди звикли мати альтернативу. В Україні працювало декілька мобільних операторів, безліч інтернет-провайдерів. І людина мала право сама обирати, який тариф для неї кращий, у кого якісніші послуги. Люди вільно могли пересуватись територією, а зараз там влаштовані якісь незрозумілі блокпости, комендантські години, перепустки».

На щастя, ще заздалегідь документообіг було переведено в електронний вигляд.

«У нас збереглись всі статутні та дозвільні документи, всі архіви оцифрували. Ми зараз можемо дати людям будь-яку довідку, будь-яке рішення, розпорядження. Все це доступно онлайн. Коли ми запускали роботу селищної ради на підконтрольній Україні території, в Дніпрі, все пройшло легко».

«У той день, коли війна закінчиться, я буду вдома»

Вадим Гаєв дуже пишається своєю громадою, це відчувається під час розмови – те, як він говорить про рідне селище та містян. На його думку, реформи, які впроваджувалися в Україні, пішли тільки на користь: людям дали можливість брати участь у житті селища, в житті громади. Люди зрозуміли, що вони мають право на власну думку, на участь у прийнятті рішень, від яких залежить якість життя.

«Це вже мій другий термін на посаді селищного голови Новопскова. На перший термін я пішов у 2015 році, обрався доволі легко. Працював 5 років, фактично паралельно з впровадженням реформи децентралізації в Україні. Це був дуже корисний досвід, не тільки для мене, а й для всієї нашої громади. Ми реалізували дуже багато яскравих, чудових проєктів, розбудували інфраструктуру», – розповідає Гаєв.

Кожен з проєктів, впроваджених у Новопскові, яскраво виділявся на фоні міста.

«Я можу відверто сказати, що наші проєкти були найяскравішими. У 2021 році ми реконструювали стадіон «Будівельник», це був крутезний проєкт. Капітальний ремонт нашого опорного закладу, найбільшої школи в нашій громаді, ми розпочали в 2021 році. Вартість цього проєкту складала близько 40 мільйонів гривень, закінчити мали до 1 вересня цього року».

До того ж у громаді почалося будівництво двох масштабних доріг у напрямках Марківки та Старобільська. А крім великих проєктів, було чимало менших, які стали звичними для жителів громади, – осучаснені спортивні та дитячі майданчики.

«Люди й уваги майже не звертали, для них це вже було обов’язковим атрибутом комфортного проживання на тій чи іншій території. Окупанти у себе такого не бачили».

Але наразі всі ті об’єкти, які були збудовані та відремонтовані до 24 лютого, – або експлуатуються, або грабуються окупантами.

«Наведу вам один конкретний приклад. У нас є невелика школа, в найменшому населеному пункті нашої громади – селі Макартетине з населенням близько 280 людей. Школа була мало наповнена і за логікою підлягала закриттю, але ми провели консультації з жителями цього села й зрозуміли, що не можемо запропонувати дітям гідну альтернативу, бо дорога до опорного навчального закладу, куди б їх мали возити, була в незадовільному стані. До того ж ми не могли в той час для громади придбати ще один шкільний автобус. Тому ми вирішили зберегти цю школу, а також, обов’язково, забезпечити її всім тим, що має будь-яка інша школа нашої громади. І коли ми для громади купували інтерактивні дошки, то вони потрапляли й до тієї маленької сільської школи. Якщо придбали проєктори, вони були й у Макартетиному. Теж саме й з комп’ютерним оснащенням, обладнанням для друку. Нову українську школу ми впроваджували по всій території громади. І от тиждень чи два тому прийшла звістка, що приїхали окупанти і забрали всі ці інтерактивні дошки, все обладнання та устаткування. Навіть сучасні нові меблі вивезли. Залишилися старі парти, які дістали з комори, які вкриті 30-ма шарами фарби. Ось так».

У багатьох мешканців громади був і є мобільний номер Вадима Гаєва, що зіграло злий жарт з деякими людьми.

«Щодо того, що у місцевих жителів був мій телефон, це правда. І дуже багато людей стикнулися з неприємностями, коли виїжджали через російський кордон на територію України чи Європи. Коли знаходили мій номер телефону, відбувалися багатогодинні допити: «Чому ти маєш його номер телефону?». І коли кажуть, що у нас кожен має телефон голови, окупанти не вірять. Вважають, що у людини зі мною якісь справи, зв’язки, спільні інтереси. Багато людей натрапляли на неприємні розмови саме через мій номер у телефоні».

Голова громади вірить, що повернеться рано чи пізно додому. 

«У той день, коли війна закінчиться, я буду вдома. Кінець війни не застане мене десь, окрім мого Новопскова. Думаю, що продовжиться та сама робота, і залишаться стовпи, на яких вона будувалась. Всі ті демократичні процеси, включення людей до громадського життя, відбудова інфраструктури будуть й далі реалізовуватись на території нашої громади. Я вважаю, що це був правильний напрямок нашого розвитку, влучно прописана стратегія громади. Ми все продовжимо, дамо людям відчути себе повноправними власниками, господарями своєї землі, тими, від кого залежить її розвиток. Цим і займемося».

Марина Терещенко, Луганськ-Сєвєродонецьк-Дніпро
28.06.2022