У березні 2014 року, захопивши Крим, Російська Федерація під наглядом своїх військових провела захід, який назвала загальнокримським референдумом. На ньому було поставлено два питання: «Про входження Криму до складу Росії на правах суб’єкта Російської Федерації» і «Про відновлення Конституції Республіки Крим від 1992 року і залишення Криму у складі України».
За оголошеними організаторами результатами, 96 відсотків людей, які взяли участь у голосуванні, обрали перший варіант, що стало бюрократичною підставою для подальшої анексії півострову. Незважаючи на протести з боку України та усі ознаки псевдореферендуму, західний світ доволі легко проковтнув подію, і це дозволило Кремлю готуватися до подальших кроків.
І ось вже в лютому 2022 року загроза проведення фейкового голосування про приєднання до Росії нависла на частиною територій Херсонської, Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей. Чи зможуть російські окупанти здійснити цей крок, чим можна йому запобігти і що робити місцевому населенню? Про це йшлося на брифінгу “Псевдореферендуми на окупованій території: що треба знати”, проведеному в Українському кризовому медіа-центрі.
На початку онлайн-брифінгу Айвазовська відразу пояснила, чому те, про що говорять росіяни, слід вважати псевдореферендумом. Коли на офіційному рівні заявлено, що з Херсонщини виїхало 60 % громадян, а ті, хто залишився, в абсолютній більшості проти, то це не прояв народовладдя, а його імітація. Навіть якщо повернутись до українських стандартів, на національному референдумі повинна бути явка 50 +1 відсоток.
Далі вона перелічила ризики в тому випадку, якщо псевдоголосування все ж-таки відбудеться: «Після нього наступить анексія, і це ускладнить комунікацію з Україною щодо подальшої військової підтримки, адже Росія посилатиметься на свою воєнну доктрину, яка передбачає використання тактичної ядерної зброї у випадку атаки на її територію. Західний світ цього аргументу боїться».
Для гуманітарного і соціального аспектів дуже ризиковані наслідки проведення псевдореферендуму з точки зору потенційної мобілізації громадян України. Навіть тих, хто не буде мати російських паспортів.
Про те, ще це відбувається і без псевдореферендуму, повідомила Наталія Зворигіна із Запоріжжя. За її словами, у Мелітополі тим, хто раніше отримав російський паспорт, вже приносять повістки.
Тут, звісно, підходить вислів «А чим ти думав раніше?», адже ті люди, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, і взяли російські паспорти мають зрозуміти, що опинились в юрисдикції Російської Федерації навіть на території України. Відносно них Росія може робити все, що вважає за необхідне, у тому числі мобілізовувати. Але ті громадяни України, які не беруть російські паспорти у тому ж Мелітополі чи інших містах, не можуть бути мобілізовані до збройних сил РФ.
Що Україна може робити сьогодні? Перш за все, не ігнорувати самі події, тому що вони є доказовою базою акту агресії. Якщо хочемо з часом засудити Російську Федерацію та її високопосадовців, повинні збирати і накопичувати цю інформацію.
«Оскільки виборчих процесів немає, особисто я і частково громадянська мережа «Опора» працюємо із системою воєнних злочинів і заснуванням трибуналу з питань агресії. На наше глибоке переконання, це єдиний елемент судової гілки влади міжнародного рівня, який може вже зараз приступати до розслідування проти конкретних посадових осіб, що мають дипломатичний імунітет. Мова йде про президента Путіна, міністра оборони Шойгу та інших високопосадовців», – підкреслила спікерка.
Нічого неможливого в цьому немає, тим більше, що у світовій практиці вже є прецедент. У 2000 році Президент Сьєрра-Леоне Ахмед Кабба звернувся до Генерального секретаря ООН Кофі Аннана з проханням організувати за допомогою міжнародної спільноти судовий розгляд над особами, відповідальними за скоєння злочинів у ході громадянського конфлікту в Сьєрра-Леоні. Тоді Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1315, в якій попросила Генерального секретаря розпочати переговори з урядом Сьєрра-Леоне щодо створення спеціального суду.
Згодом суд почав роботу. В результаті було винесено чимало вироків, а у 2012 році за участь у військових злочинах засуджено колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора. Це був перший лідер африканської держави, якого вдалося таким чином притягнути до суду.
«Ми переконані в тому, що факт підготовки до псевдореферендумів, навіть якщо вони будуть не проведені, потрібно документувати, тому що це доказ акту агресії і демонстрація плану анексувати певні території», – заявила з цього приводу Айвазовська.
Вона згадала копенгагенський документ ОБСЕ. Всі країни-учасниці, серед яких і Російська Федерація, його ратифікували. В його шостому пункті говориться про те, що кожна країна-учасниця зобов’язана відмежовувати діяльність людей, які використовують зброю і насилля, від демократичних інститутів. Держава зобов’язана робити все для того, аби не дати в інтересах третіх країн або озброєних груп використовувати події, що мають ознаки голосування.
В той же час Ольга досить скептично оцінює можливості міжнародного права у запобіганні псевдореферендуму: «Міжнародне право це насамперед цивілізовані рішення. Проте, ми маємо справу з нецивілізованим сусідом, який ставить собі мету не тільки знищіти державу Україна, а й саме міжнародне право і міжнародні інституції, які були засновані після Другої світової війни».
Відчувається, що у журналістів болить за долю тимчасово зайнятих територій. Комусь вдалося евакуюватися, хтось залишився. Віта Копенко з Херсонщини в умовах окупації перебувала п’ять місяців. Каже, що люди розуміють ситуацію і не знають, як протидіяти. Вона не впевнена, що не буде у списках голосування, бо до неї тричі приходили з автоматами переписувати паспортні данні.
Інеса Атаманчук із Запоріжжя постійно підтримує контакт з рідною Новою Каховкою. Люди, які там залишились, переважно літнього віку. Є і ті, хто не може виїхати за певних обставин. Перед примусом брати участь у псевдореферендумі беззахисні. Як вони можуть оберегтися? Чи можуть вони зафіксувати свою незгоду з тим, що відбувається?
«Прямої відповіді на ваше питання немає, – відверто говорить голова правління Civil Network OPORA. – Якщо ваші знайомі збираються брати участь в організації, тут нічого не поробиш. В такому випадку вони співучасники злочину. Але в разі тих, хто голосує, нам треба виписати законодавство. Для нашої держави найвища цінність – життя громадянина. Ось уявіть собі ситуацію. Людина лежача. Приходять до неї члени комісії, журналісти пропагандистських каналів, аби це зняти. Збоку російські солдати. Що може порадити держава? Яке зафіксувати акт незгоди? В ситуації, коли життю та здоров’ю громадянина загрожуватиме реальна небезпека, то йому потрібно або зімітувати психологічну нездатність проголосувати, або не відчиняти двері».
Якщо фейкове голосування все ж відбудеться, треба будь-якими засобами уникати участі в ньому. Тим людям, перед якими постане вибір, важливо пам’ятати, що після деокупації можливості залишатися в Україні для декого вже не буде.
На переконання Айвазовської, сьогодні є лише один запобіжник проведенню фейкового голосування – це Збройні сили України. Жодні дії Росії щодо організації псевдореферендумів не можуть зупинити їх дії. Усі повноваження держави в цій ситуації передані військовим. Завдання цивільних – звертатися до світу з закликом передавати нам більше зброї.
Чим активніші ЗСУ у контрнаступальних діях, тим менше риторики з боку російських загарбників: «Ми проминули всі політичні етапи, і в нас є тільки один шанс – військовий, і він дуже чесний, на відміну від Кримського сценарію та окремих районів Донецької і Луганської областей, де найкращі наші партнери шукали аргументи, чому так сталося», – згадує спікерка.
Сьогодні ми дійсно бачимо, як сценарій поступово змінюється за рахунок успіхів української армії, гнучкої лінії розмежування лінії фронту, а також того, що Росії не вдалося реалізувати попередній план щодо повного захоплення території Донецької і Луганської областей. Це робить спробу організувати там фейковий референдум нераціональним кроком.
На початку з Москви лунали заяви про намір провести референдум під «круглу» дату – 9 травня. Потім відтермінували на не менш значущу для них дату – 11 вересня. Однак, усі розуміють, що цього не вдасться, і вже говорять про листопад.
У Криму зразка 2014 року було навпаки. Хотіли 25 травня, але щось пішло не так, і перенесли раніше: на 30 березня, а потім на 16-е.
Як взагалі можна проводити референдум на частково зайнятих територіях? Росіяни розуміють, з чим мають справу? З таким питанням до спікерки звернувся Олександр Пилипенко.
«Росії неважливо, які адміністративні кордони має Україна – відповіла вона. – Як і міжнародні кордони. Росія залишається пострадянською. Як і армія, як і суспільство. Теж саме можна сказати про керівництво та методи управління. Для того, щоб анексувати територію, потрібна бюрократична підстава. Однак, з політичної точки зору голосування у Запорізькій області, де обласний центр залишається під контролем України, нівелюватиме результат. Тем саме стосується Херсонщини. Як тільки Збройні сили України звільнять Херсон, питання проведення референдуму на цій території буде загнане в глухий кут».
Оксана Дудник з Харкова закликала в будь-яких дискусіях не забувати і про її область. Там окупанти також готують фейковий референдум, складають списки виборчих комісій, в приватних розмовах підготовлюють людей.
На це Ольга Айвазовська натякнула, що моніториться усе. Просто один регіон, як, наприклад Херсон, в медійному плані загадують частіше.
«Я описую найгірший сценарій, – підсумувала Ольга. – Це не план дій або стовідсотково реалістична історія. Для мене є очевидним: чим більше ми говоримо про наслідки псевдореферендумів, тим більше в нас є можливостей звертатися до західних партнерів і показувати їм гуманітарний вимір події».
Ігор Данилов