Китай офіційно декларує нейтралітет у війні Росії проти України, однак фактично зберігає тісні економічні та військово-технічні зв’язки з Москвою. Наскільки глибокою є залежність Росії від КНР, чому Пекін не зацікавлений у припиненні війни та чи має Європа реальні важелі впливу на китайську політику – про це в ефірі телеканалу FREEDOM розповів Володимир Солов’ян, керівник Групи аналізу гібридних загроз.
Текстова версія інтерв’ю:
Китай офіційно заявляє про нейтральну позицію щодо війни Росії проти України. Але насправді Пекін зберігає тісні економічні та військово-технічні відносини з Москвою. Як, на вашу думку, можна чи можливо вплинути на Пекін для зміни політики КНР щодо України?
Китай діє виключно з позиції власних інтересів. Уже в перші місяці повномасштабної війни Пекін усвідомив, що Росія стає стратегічно залежною від КНР- передусім через експорт енергоносіїв та технології БПЛА. Після втрати преміального енергетичного ринку Європи Москва опинилася в ситуації, коли саме Китай став її ключовим економічним тилом. Індія важлива, але морські маршрути легше контролювати через перешкоджання діяльності тіньового флоту, також значно оперативніше можна диверсифікувати поставки російської нафти. В той же час сухопутний кордон із Китаєм дозволяє Росії практично безперешкодно отримувати критичні компоненти для власного ВПК.
Йдеться не лише про виробництво безпілотників. Не менш важливий компонент підтримки Росії з боку КНР – постачання верстатів та іншого обладнання для виробництва озброєння. Саме це дозволяє Росії здешевлювати військову продукцію. Наприклад, собівартість російського артилерійського снаряда 152 мм складає близько 1250 – 1500$, що приблизно вдвічі менше, ніж аналогічні вироби (155 калібру) українського ВПК. Такі технологічні поставки напряму впливають на здатність Москви вести війну на виснаження.
Водночас Китай прагне утримувати війну в межах регіонального конфлікту. Йому невигідна велика європейська війна чи ядерна ескалація. Нагадаю, що після провалу путінського бліцкригу Пекін дав Москві чітко зрозуміти: застосування ядерної зброї неприпустиме. Кремль неухильно дотримується двох ключових китайських “червоних ліній” – не масштабувати театр війни за межі України та не застосовувати ядерну зброю.
Стратегічно нинішня парадигма протистояння цілком влаштовує КНР – з одного боку в євроатлантичному середовищі накопичуються протиріччя в питанні шляхів підтримки України, з іншого – Росія виснажується до рівня тотальної економічної залежності від Китаю. Саме тому найближчим часом Китай не відмовиться від економічної та технологічної підтримки Росії.
Але ж саме китайські верстати використовуються для виробництва ракет, якими Росія погрожує Європі, до прикладу МБР Орєшнік. Чому ЄС не тисне на Пекін сильніше?
Проблема в тому, що Європа власноруч розширює економічні зв’язки з Китаєм. Після зміни політики США у відносинах з ЄС ряд європейських країн намагаються відновити торгівлю з Пекіном на рівні середини 2010-х років. Пекін, у свою чергу, цілеспрямовано працює з окремими столицями, а не з Брюсселем, роз’єднуючи ЄС.
Ми бачимо приклади великих промислових проєктів, візитів лідерів західноєвропейських держав, які проходять в руслі риторики про необхідність відокремлення економіки від політики. В таких умовах Євросоюз не може дотримуватись єдиної зкоординованої лінії щодо Китаю. В той же час по одинці європейські держави не мають достатньої економічно-політичної ваги, щоб змусити Пекін переглянути підтримку Росії.
Теоретично Європа має важелі впливу, адже китайська економіка залежить від доступу до європейського ринку. Але ці важелі не використовуються системно й колективно.
Підсумовуючи нещодавній візит прем’єр міністра Великобританії до КНР – чи може окрема економічно спроможна країна Європи вплинути на позицію Пекіна?
На практиці – дуже обмежено. Публікації в британській пресі регулярно нагадають виборцям місцевих політиків, що китайське обладнання використовувалося для виробництва російських ракет, здатних уражати всю Європу, включно з Великою Британією. Однак коли Лондон укладає масштабні економічні домовленості з Пекіном, питання підтримки Китаєм російської агресії не стає центральним. Тобто навіть країни, які безпосередньо перебувають у зоні потенційної загрози, не готові пов’язувати економічні відносини з Пекіном із вимогою припинити підтримку Москви. Саме тому без узгодженої, колективної позиції Європи суттєво змінити поведінку Китаю практично неможливо.