Зірки “Манчестер Юнайтед” Бруно Фернандеш і Віктор Ліндельоф вирішили організувати збір коштів українським сім’ям, які постраждали під час війни з Росією. Футболісти проведуть розіграш призів, серед яких буде особиста екскурсія тренувальною базою МЮ в Каррінгтоні, квиток на матч МЮ на “Олд Траффорд”, поїздка на матч збірної Швеції чи Португалії.
Серед призів – футболки з автографами Кріштіану Роналду, Златана Ібрагімовича, Поля Погба та Маркуса Решфорда. Роналду, до речі, гаряче підтримує подібні акції. Коли він взнав, що хлопець з Івано-Франківська виставив на аукціон його футболку з домашнього матчу проти України, написав: “Сподіваюся, що моя футболка з матчу з Україною у 2019 році допоможе молодим людям знайти найкраще майбутнє. Хочу привітати Українську асоціацію футболу із такою акцією. Молюсь за мир”.
Ця футболка була продана за 70 тисяч гривень. Кошти підуть на закупівлю медикаментів для українських військових. Як бачите, кожний може знайти дієвий спосіб допомогти українцям – військовим, переселенцям і тим, хто залишився на тимчасово окупованій території.
Херсонці Олена Пімєнова та Сергій Букач створили футболки з авторським принтом про рідне місто-герой. Отримані від продажу гроші молоді люди перераховують херсонським волонтерам, які, незважаючи ні на що, допомагають мешканцям окупованої області – закуповують життєво необхідні ліки та продукти. Про благодійний проєкт, життя в окупації та виїзд із заблокованого російськими військами південного регіону Олена Пімєнова розповіла Українському кризовому медіа-центру.
Херсонський мініманіфест
Олена Пімєнова – херсонська журналістка. Сьогодні, як і до початку повномасштабної війни, обіймає посаду начальника відділу по роботі зі ЗМІ пресслужби Херсонської міської ради. Херсонка розповідає, що ідея створити унікальний авторський принт рідного міста у неї виникла минулого року. Тоді спочатку на папері, а потім і в електронному вигляді з’явився ескіз з символами, з якими у дівчини асоціюється Херсон: два якорі, що символізують морський та річковий порти; риба пузанок; весло байдарки і рятувальне коло; скибка херсонського кавуна; сонце та плавні з комишами. Цей малюнок Олена з чоловіком Сергієм вивезли разом із речами з окупованого Херсона до Кривого Рогу.
«Ми коли збирали речі, я собі вже накидала приблизний план – що я можу робити, коли ми виїдемо. Тобто, в мене не було такого, що от ми виїдемо і все: я видихну, сяду вдома і нічого не буду робити. Я подумала, чим можу бути корисною. Розпач, звісно, був – день-два, а потім ти збираєшся і розумієш, що треба щось робити. Треба якось надавати допомогу тим людям, що лишилися, волонтерам, яким я довіряю і знаю особисто. Мільйонів я не маю. Переказувати виключно власні кошти у мене немає можливості. Подумала, що треба придумати щось таке, щоб люди не просто донатили, а отримували щось натомість.
Я розумію, що це були підступи ворогів, але у соцмережах розганяли тези, що ті, хто не виїхав з Херсона, чекали на «руській мір», що вони ледь не зрадники. Це неправда і неприємно. Потрібно, щоб голос Херсонщини звучав голосно, всюди. А футболка – це такий мініманіфест. Ти йдеш у ній – і це твоя позиція. Людям потрапить на очі, вони, можливо, щось згадають, щось зроблять, допоможуть. Це варіант достукатись. Все починалося з однієї-єдиної футболки. Я кажу, якщо не піде, то просто буде футболка, буде, що носити», – каже Олена.
«Найбільше переживала за журналістське посвідчення та вишиванку»
Олені з чоловіком вдалося виїхати на підконтрольну ЗСУ територію наприкінці травня – після майже трьох місяців життя в окупованому російськими військовими Херсоні. У місті та області окупанти блокують «зелені коридори» та евакуацію, викрадають та тримають у катівнях мирних жителів – журналістів, волонтерів, керівників громад, депутатів, активістів, учасників АТО, вчителів. На тимчасово захопленій території люди помирають без доступу до ліків та якісної медицини, бізнес зупинився, немає роботи і готівки. Місто повернулося у лихі 1990-ті, коли на вулицях панує страх та процвітає торгівля з-під поли – тільки вже російськими та кримськими товарами. Херсонці до останнього виходили на мирні акції протесту проти агресора, незважаючи на застосовану проти них силу та зброю, чим вразили світ.
Олена з Сергієм вирішили виїжджати з міста на свій страх і ризик – попри повідомлення про те, що всі шляхи закриті. Вдалося це лише з третьої спроби. Молоді люди знайшли нове тимчасове житло у Кривому Розі – ближче до рідного міста, де залишилися рідні.
«Як сказала моя мама: якщо всі виїдуть, то хто буде наші ЗСУ зустрічати? Сказали, що поки не збираються виїжджати. Це мені болить, постійно переживаю, постійні проблеми зі зв’язком. Кілька днів тиші – і ти не розумієш, що відбувається взагалі. Перший раз ми не виїхали, бо нас «кинули» на гроші. Наче знайшли перевізника, наче все добре. Людина мала заїхати і забрати, але не вийшла на зв’язок. Це була нам наука.
Другий раз люди виїжджали і зголосилися нас також вивезти, разом скинутися на бензин, разом виїхати. Молилися, щоб пропустили. Доїхали до першого блокпоста на виїзді з Херсона (вони виїздили трьома машинами), і одна з машин зламалася. Це була одна родина, і вони сказали, що без них не поїдуть. Ми повернулися додому.
Втретє пощастило виїхати автобусом. З нами було багато маленьких дітей, в автобусі навіть їхала дівчинка, якій ледве виповнився один місяць. Дорогою ми нарахували близько 60 російських блокпостів.
У мене було відчуття, що не в окупації я буду більш ефективна. В окупації – такий собі стан сну, коли не можеш робити те, до чого звик. Постійно чистиш телефон, бо його можуть взяти для перевірки, не знаєш, що їм може не сподобатися.
Страшний був перший блокпост на виїзді з Херсона. Вивели молодого хлопця з автобуса – в нього в телефоні знайшли фотографію Вакарчука. Били його, змусили на відео сказати «Слава Росії», після чого хлопця відпустили, і він доїхав з нами.
У нас було п’ять сумок, а ти ніколи не знаєш, що їм може не сподобатися. Я найбільше переживала, що у мене в одній сумці на дні лежало журналістське посвідчення члена НСЖУ, а в іншій – вишиванка. Це реально було страшно, ти не розумієш, що вони можуть зробити. Нас врятувало те, що було багато сумок, речі дуже щільно складені, подивилися зверху і все. Від нас наші янголи-охоронці відвели… Це було на останньому блокпості».
«Херсон чекає ЗСУ!»
З Кривого Рогу Олена продовжує працювати – воює на інформаційному фронті на ресурсах Херсонської міської ради та надсилає замовлення. Нещодавно до переліку додалися екоторбинки, кепки та пазли з фото краєвидів міста-героя. Футболки з авторським херсонським принтом роз’їжджаються Україною та потроху Європою. Хоча логістично доставити футболку за кордон нині не так вже й легко – не всі готові сплачувати за пересилку вартість самої футболки. Є над чим працювати, – каже херсонка.
«Екоторбинки зараз популярні, це таке ненав’язливе нагадування про Херсон. Вже є замовлення: Київ, Тернопіль, Польща. Ми не зупиняємося, ідей дуже багато. Підшукую варіанти, бо деякі з моїх ідей коштують грошей. Адже перший зразок друкую за власний кошт, а через ситуацію з викраденням міського голови Херсона (28 червня стало відомо про викрадення росгвардійцями та співробітниками ФСБ міського голови Херсона Ігоря Колихаєва – ред.) незрозуміло, чи будемо ми з зарплатами».
А поки херсонці думають над новими ідеями та підбивають підсумки першого місяця існування благодійного проєкту: перераховано понад 11 тисяч гривень допомоги жителям Херсонщини, продано близько 90 футболок з сімома авторськими принтами. Здебільшого їх можна побачити у містах Західної України, Києві, Одесі, є футболки, що поїхали до Польщі, Норвегії та до членів міжнародного театрального журі в Грузії.
«Є думка написати нашим відомим херсонцям-співакам Світлані Тарабаровій та Максу Барських. Подарувати їм футболки. Чим більше голосів про Херсон буде… Чому зараз увага прикута до Херсона і Херсонщини? По-перше, ми стали стратегічним напрямком. Я вже кажу: Господи, були південним містом, яке нікому не було потрібне, на нас трохи «забивали» і тільки влітку згадували, що у нас є море і кавуни. Тепер ми – стратегічне місто і, можливо, від нас взагалі залежить хід всієї війни. Я сподіваюсь, що увага до нас не згасне і після неї. Херсонщина «звучить» саме тому, що не мовчать самі херсонці – ні в окупації, ні ті, хто виїхав. Ми кричимо, стукаємося у всі двері, розповідаємо про проблеми. Херсон незламний, Херсон не здається, Херсон чекає ЗСУ!».
Марія Хмельницька
14.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу