Сповнена еклектики та колективної пам’яті, українська архітектура певною мірою перетворює українські міста на справжні палімпсести. У міських лабіринтах кожен квартал пам’ятає різні історичні епохи: від середньовіччя до модерну.
Українська архітектура пронизана поліетнічною інтертекстуальністю та колоніальними травмами — і все ж вона залишається унікальною та повною несподіванок. Усе це перетворює її на дивовижну подорож у часі та просторі. Іноді українські архітектурні ландшафти спокушають загубитися: чи то в потаємних провулках, чи то в нерозгаданих таємницях — тож ми підготували короткий огляд деяких найяскравіших тенденцій, які допоможуть відчути, як б’ються серця українських міст.
Архітектура Київської Русі. Візантійський стиль
Після хрещення Русі в 988 р. київські князі почали будувати церкви, які зазнали сильного впливу візантійської архітектурної традиції: монументальний стиль, грецькі хрестоподібні схеми та купольні вежі, поєднання античних підходів та східних тенденцій. Розквіт візантійської архітектури припав на ХІ століття (правління князя Ярослава), коли Русь стала важливим політичним та економічним центром на мапі Європи. Візантійські мотиви особливо помітні у Софійському соборі (Київ, 1037–1054) з його прямокутними формами, апсидами та куполами. Ця споруда була своєрідною символічною відповіддю на Собор Святої Софії у Константинополі і мала перетворити Київ на новий центр православної віри.
Легендарні Золоті ворота в Києві, які були і головним в’їздом до міста, і укріпленням з оборонними мурами, також названі за аналогією до Золотих воріт Константинополя, Це мало підкреслити славу і велич Русі. Нині брама, увінчана Благовіщенською церквою, перетворена на музей.
Чернігів, який також був стратегічно важливим містом за часів Русі — ще один осередок візантійських архітектурних контекстів. Один із них — центральна (і водночас найстаріша) будівля в ансамблі міста — Спасо-Преображенський собор. Побудований у XI столітті, він втілює в собі унікальну архітектурну концепцію: поєднати візантійські риси (як-от хрестово-купольну схему) з елементами романської базиліки.
Сувору красу церков того періоду також часто обрамлювали старовинними мозаїками з тесери та фресками з використанням золотого та срібного кольорів. Такий декор демонструє водночас і зв’язки з константинопольською школою, і автентичний київський стиль.
Народна архітектура
Українська народна архітектура — це передусім результат багаторічного досвіду місцевих майстрів: і простих селян, і справжніх архітекторів. Такі будівлі обслуговували господарські, релігійні та громадські потреби: житлові будинки, церкви, каплиці. Колорит української народної архітектури залежав і від природних умов, і від доступних матеріалів.
Тому архітектура Правобережної та Лівобережної України дуже контрастна. У центральних та східних регіонах де переважають степова та лісостепова зони, будували мазанки з глини та очерету, а на багатому на ліси заході домінувала дерев’яна архітектура: тут натрапляємо на ґражди (традиційні гуцульські будинки) та дерев’яні закарпатські церкви.
Бароко європейське та українське
XVII століття в Європі стало добою барокової архітектури з її пишністю та монументальною красою. Ці тенденції знайшли своє втілення на Галичині, передусім у Львові. Позаяк місто зазнало сильного впливу польської та австрійської архітектури, львівські кам’яниці вирізняються вигадливими лініями, приголомшливими барельєфами та вишуканим декором.
Католицька архітектурна традиція також сприяла бароковій величі: церкви будували за схемою латинського хреста, оздоблювали пілястрами та напів овальними вікнами, рясно прикрашали фасади, мереживом із каменю та мармуру. Одними з найцікавіших барокових споруд у Львові є Домініканський собор, Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла та Церква Стрітення Господнього.
Однак бароко в Україні не вичерпується європейськими тенденціями. Цей стиль став предтечею унікального архітектурного феномену — козацького (українського або мазепинського) бароко який розквітнув у добу Просвітництва. Поєднуючи західні традиції та національний підхід, цей стиль помістив класичні барокові риси в український контекст і, зрештою, став досконалим синтезом пишноти та строгих ліній. Вершиною козацького бароко в Україні став період на зламі ХVII–XVIII століть, а надто епоха гетьманування Івана Мазепи.
Менш химерні, ніж у традиційного бароко, форми та помірніша кількість оздоб, допомогли українському бароко викристалізовуватися в оригінальну архітектурну школу зі своїми особливостями (як, наприклад, грушоподібні куполи) і власною системою символів, алегорій та геральдичних знаків. Серед найвишуканіших зразків цього стилю — православні церкви: Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври, Видубицький монастир та Михайлівський Золотоверхий собор (Київ).
Український модернізм
XX століття (а надто міжвоєнний період) стало золотою добою для формальних та смислових експериментів. Світові тенденції та міжкультурні зв’язки не лише принесли в Україну архітектуру модерну, а й виплекали унікальний феномен українського модернізму. Конструктивізм та брутальність ліній, сюрреалістичний дизайн та сміливі інженерні рішення. Атмосфера радянської травми та колоніалізму проголошували нову еру як в українській архітектурі, так і в стилі життя цілого народу.
Хоча радянські часи породили також і сталінську архітектуру — перверзійну реінтерпретацію бароко, класицизму та ампіру, талановиті архітектори попри все створювали аванґардні проєкти, розвиваючи український футуризм, кубізм та конструктивізм. Так народжувалися інноваційні міські дизайни з використанням нових матеріалів: скла, сталі та бетону. Серед найбільш приголомшливих зразків сучасної архітектури — готель «Салют», «Літаюча тарілка» або «Квіти України» в Києві та Держпром (Будинок Державної промисловості) у Харкові. Водночас, розташований на кордоні зі Словаччиною Ужгород демонструє дивовижне розмаїття модерних напрямів. Ар-деко, пуризм, рондокубізм, традиціоналізм, експресіонізм та неокласицизм — усе це відображено в Малому Ґалаґові, урядовому та житловому кварталі міста.
Інтер’єри музею Володимира Леніна, Київ
Наразі багато українських архітектурних пам’яток потребують реставрації або під загрозою незаконного знесення. Іноді не допомагає навіть статус «пам’ятка архітектури». Для збереження та популяризації архітектурної спадщини українські активісти створюють громадські організації та ініціативи (наприклад, “Ukrainian modernism”) та “Uzhhorod modernism”. Такий підхід привертає увагу громадськості до ключових архітектурних проблем та загроз і допомагає зберегти українську історію, увічнену в камені та цеглі.
Українська архітектура — результат активної культурної взаємодії на зламі різних історичних епох, стилів та тенденцій. Увібравши безліч інтертекстів, вона залишається автентичною. Вулиці українських міст — це не лише витвори мистецтва, а й унікальні простори пам’яті, де майбутнє зустрічається з минулим, а голоси з різних часів та епох звучать в одній експериментальній симфонії. Іноді це абсолютний консонанс, іноді — повний дисонанс, але, менше з тим, це симфонія гармонії, гармонії, яку хочеться досліджувати.