Міф про Сребреницю і російська риторика геноциду у війні проти України
11 липня в Меморіальний центр Сребрениця поховали рештки ще 30 жертв геноциду, вчиненого Армією Республіки Сербської у липні 1995. Подія уваги в українських медіа не знайшла відгуку та висвітлення, хоча розуміння українцями цього злочину є вкрай важливим. З однієї сторони це вивчення практичного досвіду як боротися в міжнародних кримінальних трибуналах за визнання подібного виду злочину як геноциду та покарання за нього винних осіб. З іншого боку, це розуміння того, як росія маніпулює, змінює факти, бреше всьому світу, використовуючи Сребреницю для виправдання власних геноцидних дій в Україні.
Геноцид боснійських чоловіків-мусульман, вбитих у захищеній зоні ООН Сребрениця в липні 1995, росія не визнає. Утім, зробила ці трагічні події одним із головних наративів своєї риторики геноциду в Україні.
“Українська сторона постійно ставить питання: дайте нам можливість закрити кордон військами. Ну я уявляю, що далі почнеться. Сребрениця буде, от і все”.
Цю заяву президент росії Володимир Путін зробив ще у 2019 році, на наступний день після останнього саміту у Нормандському форматі, який пройшов в Парижі, 9 грудня. І така заява – є лише одним з багатьох прикладів інструменталізації Кремлем злочинів, за які не було встановлено адекватної відповідальності – проти України, використовуючи ті самі методи наряду з геноцидом у Сребрениці.
Кремль згадував Сребреницю неодноразово і такі заяви робилися протягом всього періоду російської агресії проти України, з 2014 й дотепер.
Наприклад,
- у контексті війни на Донбасі, заявляючи про готовність «київського режиму» вчинити масакру в “Д/ЛНР”;
- в лютому 2022 р. відсил до сребреницького геноциду був використаний як один із привидів для початку спецоперації;
- і цього наративу москва вперто тримається, заявляючи в РадБезі ООН, що Україна влаштовує «народу Донбасу» геноцид, і таке ж саме чекатиме російськомовних українців, якщо росія виведе війська з української території.
Одночасно із цим весною 2022 р. Сребрениця в російській пропаганді була згадана і як фальсифікація, міф, інсценування. Це сталося після звільнення Київщини і відкриття масових поховань у Бучі, Ірпіні, Гостомелі.
Український кризовий медіа-центр робив про це дослідження у квітні минулого року.
Таким чином, російська риторика використовує Сребреницю у двох вимірах – як геноцид «народу Донбасу» та міф, створений українською владою. Обидва варіанти риторики вже пройшли випробування у балканських медіа, які транслюють кремлівські наративи на усі країни Балкан. І це становить небезпеку для України тому, що Росія вже знає, у які моменти потрібно запустити необхідний наратив і привернути увагу міжнародної спільноти до начебто неправомірних дій офіційного Києва стосовно цивільних у східних областях держави.
Тому, як в українському інформаційному просторі, так і в українських стратегічних комунікаціях тема Сребрениці повинна бути чітко розʼяснена і досліджена.
Геноцид у Сребрениці у міжнародному правосудді: про організований геноцид цивільного населення у захищеній зоні Сребрениця США, Велика Британія та слідча служба Міжнародного трибуналу по колишній Югославії (МТКЮ) заговорили одразу після скоєння злочину. Винними називали генерала Армії Республіки Сербської Ратка Младича та президента самопроголошеної Республіки Сербської Радована Караджича.
РосЗМІ називали судові процеси над лідерами боснійських сербів незаконними, апелюючи до того, що ніякого геноциду у Сребрениці не було. Караджич та Младич подавалися як захисники боснійських сербів, над якими боснійські мусульмани і боснійські хорвати чинили воєнні злочини.
Вже у листопаді 1995 р. прокурорська служба МТКЮ порушила проти них кримінальну справу за звинуваченням у геноциді боснійських чоловіків-мусульман. Тоді ж і був виданий орден на їхній арешт.
Прокурорській службі та слідчим МТКЮ знадобилося багато часу, аби довести провину кожної особи, причетної до геноциду у Сребрениці. В 2001 судді винесли перший вирок за пунктом обвинуваченням «геноцид». Це була справа проти генерала Радислава Крстича, який разом із Ратко Младичем керував наступом Армії Республіки Сербської на захищену зону ООН Сребрениця.
Сам Младич, а також колишній президент Республіки Сербської Радован Караджич тривалий час уникали покарання. Караджича заарештували у 2008, Младича у 2011. Обидва були засудженні за геноцид довічного ув’язнення. Окрім Крстича, Младича, Караджича, за цей злочин на різні терміни перебування за гратами відправлено 13 осіб. Судили за геноцид над боснійськими мусульманами і Слободана Мілошевича, але він помер, не дочекавшись остаточного вироку МТКЮ.
У 2007 Міжнародний кримінальний суд ООН (МКС) підтвердив рішення трибуналу про те, що Армія Республіки Сербської скоїла геноцид у Сребрениці. Це стало крапкою у багаторічному процесі, який влада Боснії і Герцеговини вела проти Союзної Республіки Югославія (Сербія і Чорногорія).
Біполярні розлади російської пропаганди: в Сребрениці геноциду не було, але в Україні – буде “Сребрениця”
Керівництво БіГ ще у 1993 направила меморандум до МКС, звинувативши Югославію у геноциді проти боснійського народу і порушенні Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Розгляд тривав до 2007, в остаточному рішенні МКС було зазначено, що Сербія як країна невідповідальна за геноцид у Сребрениці, хоча могла зупинити його. Позов стосовно геноциду проти всіх босняків суд відхилив, бо не знайшов достатніх доказів і свідчень.
Оцей момент тепер постійно використовують у своїх заявах представники боснійських сербів, російські науковці та кремлівське керівництво, для яких Сребрениця стала інструментом маніпулювання суспільною думкою та формування антизахідного наративу у сербській і російській пресі.
Коли мова йде про саму Сребреницю – росіяни це заперечують і спонукають до цього своїх сербських проксі, а коли мова йде про Україну, вони згадують раптово про геноцид у Сребрениці. У цьому контексті російська пропаганда маніпулює фактами, критикує Захід та міжнародні правозахисні організації, які не захищають цивільне населення Донбасу, не звинувачують Україну у геноциді. Кремль діє з позиції сторони, яка нападає, а не захищається, тому у поширенні даного наративу взагалі не використовується емоційна складова.
Сербська версія подій
Російське та сербське заперечення геноциду: Уряд Республіки Сербської 3та керівництво Сербії визнають, що у Сребрениці були вбиті цивільні, але визнати це добре спланованим і підготовленим злочином, відмовляються. Їхню позицію підтримує росія, яка долучилася до формування міфу про геноцид у захищеній зоні ООН. За підтримки рф влада Республіки Сербської у 2019 р. створила дві так звані міжнародні комісії – по розслідуванню страждань усіх націй у Сребрениці з 1992 по 1995 рр., і по розслідуванню страждань сербів у Сараєво з 1991 по 1995 рр. Підсумкові звіти обох комісій з’явилися у 2021 р. Головні висновки акцентували увагу на тому, що у Сребрениці цивільні боснійські мусульмани загинули; їхня кількість становить десь три тисячі осіб (за офіційними підрахунками Міжнародної комісії з пошуку зниклих осіб у Сребрениці вбито 8372 босняків); у захищеній зоні ООН загинуло не менше двох тисяч цивільних сербів; у Сараєво проти сербів вчинялися етнічні чистки та тортури. Росія на Донбасі дотримується схожою тактики, замітаючи сліди своїх злочинів і применшуючи кількість цивільних, яких російська армія вбила. Наприклад, ООН наводить цифру в 9 тисяч постраждалих серед цивільного населенння, і цих загиблих Росія видає за жертв серед народу Донбасу, яких вбили українські націоналісти. Маніпуляції цифрами на міжнародному рівні є давно перевіреним інструментом РФ у комунікації з ООН.
Результати «досліджень» були представлені у Національній асамблеї Республіки Сербської (місцевий законодавчий орган ) і прийняті у москві. На їх основі у рф пройшли міжнародні конференції, присвячені стражданням сербів у Сребрениці, у селах біля неї, викривленню західною пропагандою «правди» про події у захищеній зоні в липні 1995 р.
Російські маніпуляції
Проблематика геноциду проти сербів та злочинів проти них стала окремим предметом дослідження фонду імені горчакова (російський think tank, який фінансується з держбюджету рф), ран росії та низки неурядових організацій, які так само створені за державний кошт. Завдяки цьому Республіка Сербська та Сербія отримали потужну підтримку своїм заявам, що ніякого геноциду у Сребрениці не було.
Влітку 2015 р. РадБез ООН голосував за прийняття резолюції, яка мала б визнати дії військовослужбовців Армії Республіки Сербської в боснійському анклаві геноцидом. Документ на голосування тоді внесла Велика Британія, але резолюція була відкинута. Вето наклали росія і Китай. Представник російської федерації віталій чуркін після голосування заявив, що ухвалення б подібного документу підірвало стабільність на пост’югославському просторі.
Сербський реваншизм
Сербія, маючи підтримку рф, почала ревізіонізм війн 1990-х рр. та перегляду власної ролі у них. За сприяння кремля та російських медіа-ресурсів у Сербії Белград став поширювати наративи про те, що саме серби стали жертвами геноциду, який ніхто не визнає. У такий спосіб серби не тільки запустили процес написання нової версії історії воєнних злочинів, скоєних у 1990-ті рр., а й почали позиціонувати себе як жертви, а не агресори.
Так Сребрениця стала міфом, взятий на озброєння владою Республіки Сербської і кремлем. Керівництво ентитету відкрито заперечує сребреницький геноцид, тому виступило проти поправок до Кримінального кодексу БіГ, які передбачають притягування до кримінальної відповідальності усіх, хто відкидає, ігнорує, заперечує воєнні злочини, геноцид, злочини проти людства. Зміни до законодавства запропонував у 2021 р. Високий представник міжнародної спільноти Валентин Інцко. Республіка Сербська та росія, яка є гарантом миру та стабільності у БіГ відповідно до Дейтонських мирних угод, зміни до Кримінального кодексу не визнали.
У дослідженні австрійської науковці Марії Мейєр, опубліковане на сайті Меморіального центру Поточари – Сребрениця, відзначається, що геноцидна риторика кремля посилилася весною 2022 р. путін тоді заявив, що вбивства у Бучі та інших українських містах, які перебували під тимчасовою окупацією росіян, є інсценуванням. Свої тези кремль і росЗМІ підкріплювали публікаціями фейкових відео та фотографій.
Влада Республіки Сербської заперечуючи геноцид, прагне довести, що жертвами у війні на території БіГ були серби, росія ж переслідує інше завдання – довести, що будь-яка інформація від західних країн є неправдивою.
Геноцид як тема у риториці кремля дозволяє здійснювати маніпуляції в інформаційному просторі одразу в деяких напрямках:
- Поширення власної точки зору на масові вбивства цивільного населення.
Ця тема є досить чутливою і завжди викликає травму в суспільстві, тому про неї часто забувають і не хочуть говорити, робити дослідження, чиї результати презентуються досить обмеженій аудиторії.
Сребреницю, наприклад, згадують у світових медіа рідко, зазвичай напередодні річниці вчинення геноциду 11 липня. Пустий інфопростір легко заповнюють інші наративи, які продукуються у москві та поширюються за допомогою медіа і соціальних мереж.
Замовчування геноциду росіян в українських містах допоки не спостерігається, бо українська влада постійно згадує про цей злочин. Окрім того, про масові страти цивільних говорять і політики, дипломати різних країн, які відвідують Україну. У програмі візитів багатьох з них є поїздки до Бучі чи Ірпеню. У відповідь на їхні подальші заяви росія посилює геноцидну риторику проти української влади.
- Гра з кількістю жертв.
Особливо це помітно на прикладі Сребрениці. У росії, так само як і в Республіці Сербській, применшують кількість загиблих босняків і збільшують кількість вбитих сербів.
Стосовно України російська пропаганда дотримується аналогічного принципу. Не відкидає наявність загиблих, але й поширює інформацію про вбивства російськомовних українців, знищених начебто “київським режимом”.
- Применшення масштабів злочину і ступеня його тяжкості.
Факти вбивства цивільного населення у Сребрениці та українських містах російська пропаганда не відкидає, але заперечує, що це була спланована політика за етнічною ознакою.
В Республіці Сербській у подібній риториці москви вбачають підтримку власній політиці стосовно невизнання та заперечення геноциду в Сребрениці. Але росія використовує цей кейс суто задля власних інтересів, щоб звинувачувати українську владу у воєнних злочинах проти “народу” Д/ЛНР та переслідуванні російськомовного населення України. Хоча офіційно москва не відмежовуються від Республіки Сербської, блокуючи резолюції проти визнання Сребрениці геноцидом в різних інституціях. Засуджує рф і внесення поправок до Кримінального кодексу БіГ щодо покарання за заперечення геноцид та інших воєнних злочинів.
Ризики геноцидної риторики рф:
- Наразі міф про Сребреницю у пропаганді кремля, хоч і має важливе значення для рф, має локальний характер. Широкого розповсюдження подібна риторика у світі не набула, хоча потенційно росія може почати більш широку компанію поширення дезінформації. Це одразу відрекошетить по Україні, бо зарубіжні проросійські політики почнуть ставити під сумнів розслідування різних правоохоронних нституцій національного та міжнародного рівня щодо вчинення рф воєнних злочинів та геноциду в Україні.
- Позов України до МКС стосовно порушення рф Конвенції про злочин геноциду може бути відхилений, як це трапилося у випадку БіГ. Відповідно, наша держава може не отримати відшкодування за злочини, скоєні рф. також Росія може уникнути відповідальності за вчинений геноцид як держава.
- Локалізація геноциду до окремих населених пунктів в Україні, через що Україна може програти справу проти рф, доводячи завдання кремля знищити українців як націю.
- На потенційних мирних переговорах може знову бути піднято питання “народу Донбасу”, який рф намагається захистити від “геноцидної політики” Києва. Це може стати черговим вимаганням особливого статусу для сепаратистських Д/ЛНР.