В Українському кризовому медіа-центрі відбулося чергове засідання Діалогової платформи Українського дому. На нього ведучий Олексій Ананов запросив людей, які безпосередньо пов’язані з проєктами, що в певній мірі перекроїли українську культурну сцену. Чи було збігом обставин, що виникли вони у найдраматичніші моменти сучасної історії, чи революційні події дійсно сприяли появі нових культурних явищ?
«Якщо людина усвідомлює, що відбувається навколо неї і має активну позицію, вона не може стояти осторонь певних подій. ГогольFest був після помаранчевої революції, але безпосередньо на Євромайдані його учасники приймали дуже активну участь. Це інструмент, який мали актори у той час», – зазначила програмна директорка ГогольFest’у Анна Басова.
На самому початку проєкт ставив собі за мету створення горизонтальних зв’язків. В Україні на той момент було недостатньо європейського театру і можливостей співпраці із західною сценою.
«Ми стали однією з основних платформ, які привозили презентаційний навчальний продукт для наших митців. Згодом різні міста, що брали участь у ГогольFest, отримали можливість працювати з європейським ринком», – додала Анна Басова.
Що відчувалося у повітрі у 2003 році? Чому тоді народжувався фестиваль про права людини? З таким питанням ведучий звернувся до кураторки Міждисциплінарної програми Docudays UA Олександри Набієвої.
За її словами, у середовищі кінематографістів склався консенсус про те, що Майдан і ті події стали точкою відліку в українській документалістиці і формуванні нового покоління творців.
«За цей час нашій команді вдалося виростити велику спільноту документалістів, – розказала Олександра Набієва. – Вони вчилися один в одного, зверталися до міжнародного досвіду. Результатом цього процесу стала поява у 2016 році національного повнометражного конкурсу. Такого потужного руху до цього не існувало».
Співзасновник арт-клубу Closer Сергій Вел зізнався: «Щось таке революційне вітало у повітрі. Це відчувалося і у ставленні до нас правоохоронців. Як вони нас тільки не називали. Треба було якось відстоювати свою позицію, і це перепліталося з подіями на Майдані».
Йому важко оцінити, наскільки робота арт-клубу могла вплинути на ті чи інші події. Проте, Сергій переконаний, що вона потрібна для культурного простору країни, а в ньому завжди знаходиться місце протесту. Тому людей, які слідували за командою Closer, об’єднувало бажання щось змінити, почути свободу соціального спілкування.
Яскраві культурні події, що у свій час зробили Київ модним містом серед європейців, не привели до системних змін у культурному просторі. На думку засновника та ідеолога фестивалю ГогольFest Влада Троїцького, в Україні не змогли виробити структурну системну роботу, яка б робила генезис. Продовжують існувати дві паралельні реальності. Одна – пострадянська, постколоніальна. Інша – це нова, кайфова Україна культурних проектів, про які тут йдеться. Але їх не так багато.
«В екосистемі української культури є дві непересічні спільноти. Спільнота держсектору, яка дуже повільно трансформується із пострадянської свідомості. Вона живе у своєму маленькому світі. Із цим важко щось зробити, і залишається лише сподіватися, що незалежний сектор його якось посуне. Але незалежний сектор не має того системного простору, який дозволив сформувати конкурентний виклик держсектору», – визнав Влад Троїцький під час онлайн включення.
Він згадав фільм Бертолуччї «Конформіст», назвавши його гімном сучасного західного світу. Коли у француза запитуєш, що таке свобода, він говорить про стабільність та захищеність. Що може запропонувати Україна у створенні власного міфу серед європейців, це артистичний та філософський роздум про сутність свободи.
«Як не пафосно це звучить, але нам необхідно й надалі тримати арт-фронт у комунікації із західною аудиторією, яка схильна до конформізму та втомилася від війни. Одночасно нам потрібно вибудовувати власний міф усередині України», – заявив засновник та ідеолог фестивалю ГогольFest.