14 квітня 2022 року Верховна Рада України ухвалила постанову, в якій визнала дії Росії в Україні геноцидом українського народу. Минув тиждень, і до цього рішення приєдналась Естонія, а згодом ще 5 країн світу – Канада, Латвія, Литва, Чехія та Ірландія.
Наступного року цей список доповнила Польща. Сейм Республіки Польща визнав Російську Федерацію державою-терористом, яка застосовує терористичні засоби, методи та вчиняє воєнні злочини та геноцид.
Ці країни наголосили на таких факторах, що свідчать про геноцид, як масові вбивства цивільного населення, катування та зґвалтування, руйнування міст та інфраструктури, примусова депортація українців, використання риторики, що заперечує право українців на існування.
На що треба звернути увагу людству, аби воно посилило увагу до цієї теми? Цьому питанню була присвячена прес-конференція коаліції правозахисників і експертів, які представили докази геноцидного характеру російської агресії.
Чому про це треба говорити активніше саме сьогодні, пояснив експерт з міжнародного права Міжнародного центру української перемоги ICUV Андрій Міхеєв.
«На політичній арені відбуваються цинічні торги українським майбутнім. Перекладається відповідальність. Країна-жертва оголошується винуватцем цієї трагедії, і тому дуже важливо нагадати світу, що Росія – це не просто учасник збройного конфлікту. Вона є агресором і державою, яка набагато раніше 2022 року почала систематично знищувати українців фізично, біологічно, а також їх культурну ідентичність як окремої нації. І на це дуже важливо сьогодні звернути увагу держав і політиків, які грають найбільшу роль у Світі. Щоб це мало для них ефект холодного душу, і вони зрозуміли, з ким вони сидять за одним столом, з ким намагаються домовитися і кому вони надають перевагу перед Україною», – заявив він.
Відповідаючи на питання про те, які впровадження мають найбільшу перспективу з точки зору доказів геноциду, експерт відмітив питання депортації українських дітей з окупованої території.
Виконавча директорка у Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Люсьєна Шум зупинилась на прикладах геноциду в культурній сфері: «За останніми даними статистики, вже більше 2100 об’єктів культурної інфраструктури зазнали пошкоджень і десь 20% повністю знищено. Серед них більше 1300 об’єктів культурної спадщини. Це музеї, історичні будівлі – той наш історичний спадок, який формує ідентичність. Коли росіяни захоплювали нові території, вони в першу чергу заходили в бібліотеки, музеї, і знищували там книги і цінності.
Люсьєна Шум розповіла, що робляться різні кроки з адвокації цієї теми на різних міжнародних заходах, показуються артефакти, і це чіпляє душі людей в інших країнах.
«Одна справа, коли чують слова, і зовсім інша, коли бачать ці предмети, – продовжила вона. – Що стосується книг, то іноземцям абсолютно не зрозуміло, для чого свідомо їх знищувати, знущатись над ними. На нашу думку, це один з тих інструментів, який ми можемо використовувати в донесенні світу оцього варварства».
Російська Федерація знищує не тільки українське населення, але й нашу природу. І шкода здійснюється по території всієї України. На це звернула увагу еколог МБО «Екологія-Право-Людина” Катерина Полянська.
«Всі природні зони рівнини України з півночі на південь пошкоджені. Це і Полісся, і наші ліси, і лісостепові території, степові території, а також Чорне та Азовське моря. Коли ми говоримо про забруднення вибухонебезпечними предметами, то інколи це видно неозброєним оком. Можна пересуватися і бачити міни, тисячі, сотні різноманітних снарядів, які лежать в нашій землі, і небезпека від цього забруднення не тільки в тому, що вони можуть вибухнути, але і в хімічному забрудненні наших ґрунтів», – відмітила експерт.
Вплив здійснюється не лише на сухопутну територію, а і на водні об’єкти, річки, озера.
«Величезна проблема в тому, що буде потрібно проводити підводне розмінування і оскільки є ризик підриву цих предметів, то це може привести до ще більш агресивнішого забруднення Чорного та Азовського морів. До цього ще треба додати хімічне забруднення від виливів нафти, мазуту і забруднення, яке сталося після катастрофи на Каховському водосховищі, коли повністю змінилася частина екосистем північного Північної частини Чорного моря. Одеські науковці кажуть, що їм потрібно 10 років для того, щоб тільки зрозуміти, що сталося з цими екосистемами, бо там загинули тисячі живих організмів», – заявила Катерина Полянська.
Підводячи підсумки зустрічі, Люсьєна Шум зробила акцент на тому, що українські інституції мають у різний спосіб посилити міжнародну адвокацію, показуючи світу всі ті страхи, що відбуваються зараз з нами.