Насильницькі зникнення та свавільні затримання — це не поодинокі випадки, а частина системної політики Росії, спрямованої на придушення будь-якої ідентичності, відмінної від нав’язуваної окупантами. Такий висновок містить Звіт “Як змінилася практика свавільних затримань та насильницьких зникнень в окупації: аналіз задокументованих випадків за 2023–2024 роки“, предствлений в Українському кризовому медіа-центрі Центром прав людини ZMINA
В основу Звіту покладено 23 свідчення потерпілих та їхніх родин, а також аналіз понад 500 кримінальних проваджень із ознаками політично мотивованих переслідувань.
За словами аналітика Центру ZMINA Бориса Петрунька, Росія вибудувала нормативну та інституційну систему для “легалізації” репресій. ФСБ фабрикує справи, знімає постановочні відео, використовує підставних свідків, а свавільним затриманням надає вигляду “оперативно-розшукових дій”. Водночас Кремль посилює кримінальне переслідування за “терористичними статтями”, а також за “дискредитацію армії” чи поширення “фейків про війну”.
“На початку вторгнення головною метою затримань було придушення спротиву. Російські військові переслідували колишніх військових, активістів, волонтерів, власників зброї. Будь-які прояви української ідентичності трактувалися як загроза”, – сказав він.
Начальник відділу Управління МВС з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Дмитро Богатюк розповів, що управління використовує сучасні OSINT-інструменти для пошуку зниклих. Від початку роботи вдалося знайти понад 2500 осіб, з них понад 600 — досі без підтвердження, включно з 90 цивільними.
“Вважаємо потерпілими всіх, кого незаконно утримують у РФ: цивільних, військовополонених, засуджених за сфабрикованими звинуваченнями. Це грубе порушення міжнародного гуманітарного права. Ми знаємо, що вони живі, затримані або засуджені, але Росія їх просто не визнає”, — додав Дмитро Богатюк.
Під час презентації історію вкраденого росіянами у Харківській області Сергія Удовіченка розповів його брат Олександр.
“Ці дії становлять серйозні порушення міжнародного гуманітарного права й можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини або злочини проти людяності”, – наголосила правова аналітикиня ZMINA Онисія Синюк.
На її думку, зафіксовані практики слід розглядати крізь призму міжнародного права. Онисія Синюк підкреслила необхідність тиску міжнародної спільноти на Росію, зокрема для забезпечення доступу міжнародних організацій до місць утримання цивільних, а також підтримки незалежних моніторингових механізмів — таких як Незалежна міжнародна комісія ООН, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні та Московський механізм ОБСЄ.