У Міжнародний день театру Український кризовий медіа-центр ініціював дискусію про стан українських театрів в умовах війни.
Зі слів театрального режисера, засновника та художнього керівника англомовного театру ProEnglish Theatre і спільноти DSP Алекса Боровенського, театр як один з активних елементів громадянського суспільства відразу реагує на буремні події.
«Це починається з драматургії, – каже він. – Ми наразі спостерігаємо її шалений розвиток, і вона нарешті починає потрапляти у репертуар українських театрів».
Режисер вважає, що театр нарешті усвідомлює свою функцію не лише комбінату з виробництва вистав, як багато хто з державних театрів робив до цього часу, а соціального агенту. Це і гуманітарний хаб, і арт-простір, і місце, де можуть переховуватись біженці, і культурний агент, який може говорити про Україну за кордоном.
«Мені здається що театр вже не зажине себе у ті рамки, в яких він існував увесь час незалежності», – впевнений Алекс Боровенський.
Поряд з певним підйомом український театр продовжує боротись з проблемами. На думку драматурга, актора, режисера театру “МІСТ”, завідувача літературною частиною НЦТМ імені Леся Курбаса Олександра Мірошниченка, один з викликів суто безпековий, пов’язаний з війною.
«Дуже багато митців, колег виїхали за кордон. Сьогодні вони частково присутні у мистецькому просторі», – зауважив він.
При цьому Мірошниченка хвилює і перефарбування митців, того, що називають сьогодні перевзуванням на льоту. Одна справа радіти дійсно сучасній щирій драматургії, яка йде від серця. І зовсім інша – дивитись, як символи нашого часу намагаються використовувати.
«Одягнув вишиванку, щось там про біженців, Маріуполь. Під це дають гранти, і в цьому є велика небезпека, про яку треба говорити», – підкреслив завідувач літературною частиною НЦТМ імені Леся Курбаса.
Ще однією проблемою він назвав те, що практично все робиться ненормальними ентузіастами. Цілісної державної політики не існує. Складається парадоксальна ситуація: є можливість, попит, адже світ нарешті зацікавився, захотів ставити українські п’єси, дивитись українські вистави, створювати спільні проєкти, а на державному рівні нічого не відбувається.
Про те, з чим стикаються театри у регіонах, на прикладі Чернігівського українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка розповів його генеральний директор Сергій Мойсієнко.
«19 серпня минулого року на наш театр було здійснено ракетну атаку. На 75 % був зруйнований дах. Вибух такої сили, що у підвалі поривало двері, і вони літали як папірці по коридорах. На другий день місцева влада порадила шукати спосіб, як працювати в таких умовах. Ми його знайшли, облаштувавши дві малі сцени, і вже 28 вересня відкрили 98-й театральний сезон. З того часу було випущено 5 театральних постановок», – повідомив генеральний директор театру.
Сьогодні в репертуарі перевага віддається сучасній українській драматургії. Звісно, що є і європейська класика, але тут є серйозні проблеми. Називають авторські гонорари за європейськими нормами, а в Чернігові трохи інші прибутки.
«Зараз треба більше говорити про загальнолюдські речі. Все плине, і війна колись закінчиться. Не закінчяться тільки людські стосунки, кохання, добро», – переконаний Сергій Мойсієнко.
