Впродовж 2025 року Служба зовнішньої розвідки (СЗР) РФ системно брала участь в інформаційних операціях проти України. Повідомлення СЗР оформлювались у форматі «попереджень про загрози», але змістовно вони не мали стосунку до реальної розвідувальної інформації. СЗР не називала конкретних осіб, не вказувала точних дат, не надавала жодних доказів. Заяви російської зовнішньої розвідки будувалися навколо узагальнених конструкцій на кшталт «за наявними даними» або «за наявною інформацією». Завдяки такому фреймінгу російські пропагандисти від розвідки створювали потрібний інформаційний фон, уникаючи відповідальності за достовірність.
Група аналізу гібридних загроз виокремила п’ять дезінформаційних операцій Кремля, в яких активну участь взяла зовнішня розвідка РФ.
Дипломатія в ролі фейкової жертви
Одним із ключових сюжетів минулого року стала серія заяв СЗР про нібито підготовку українськими спецслужбами терактів проти російських дипломатичних установ у країнах Європейського Союзу. У повідомленнях фігурували Німеччина, країни Балтії та Північної Європи. Особливо часто згадувалися Угорщина і Словаччина як потенційні «майданчики для провокацій». Важливим є не перелік країн, а логіка його формування: Угорщина і Словаччина розглядаються росіянами як «слабкі ланки» європейської єдності, тож саме в цих країнах Кремль з особливим завзяттям намагається посилити внутрішні сумніви щодо підтримки України. Таким чином, повідомлення СЗР працювало не лише на дискредитацію України, а й на формування серед європейських аудиторій атмосфери недовіри до Києва як партнера, що нібито «експортує ризики» до ЄС. Зрештою, впродовж дезінформаційної кампанії жодних підтверджень даних про підготовку провокацій проти російських амбасад в європейських країнах з боку правоохоронних органів або спецслужб країн ЄС не з’явилося. Насправді повідомлення СЗР були превентивним перекладанням відповідальності на Україну за будь-які потенційні інциденти з російськими дипломатичними установами в Європі.
Неіснуючий «напад» на Придністров’я
На тлі виборчої кампанії в Молдові (жовтень 2025) СЗР активізувала інший сюжет, пов’язаний із Придністров’ям. У заявах російської розвідки стверджувалося, що НАТО нібито готує сценарії силового тиску на сепаратистський анклав, а Україна і Румунія розглядаються як можливі плацдарми. Це повідомлення було жорстко прив’язане до внутрішньополітичного контексту в Молдові, оскільки від результату виборів залежало питання збереження проєвропейського курсу країни. Через маніпулятивні заяви про підготовки «збройної агресії» проти Придністров’я, СЗР намагалася сформувати в молдовському суспільстві страх перед «втягуванням у війну» у разі перемоги політсили президента Майї Санду. Одночасно російська пропаганда через рупори СЗР намагалась нав’язати образ України як фактору регіональної нестабільності. Насправді жодних проявів з боку НАТО, Молдови чи України щодо силового сценарію в Придністров’ї не існувало. Навпаки, саме присутність російських військових у регіоні залишається фактором, що порушує суверенітет Молдови.
Мирний атом в заручниках російської розвідки
Окреме місце у повідомленнях СЗР займала тема Запорізької АЕС. Російська розвідка неодноразово заявляла, що Україна нібито готує масштабну провокацію на ядерному об’єкті, аби звинуватити Росію в техногенній катастрофі та змусити Захід до різкого посилення тиску на Москву. У цих заявах ігнорувався ключовий факт: ЗАЕС перебуває під фактичним контролем російських військ, а доступ до її інфраструктури обмежений саме окупаційною адміністрацією. Таким чином, повідомлення СЗР виглядали як спроба заздалегідь сформувати інформаційне «алібі» на випадок інциденту навколо ЗАЕС. В такий спосіб Москва знімає з себе відповідальність, щоб розв’язати собі руки для проведення операції «під чужим прапором», для того щоб звинуватити Київ у ядерному тероризмі. Водночас заяви СЗР підривали довіру до українських звернень у міжнародних організаціях щодо необхідності демілітаризації об’єкта.
Примарні контингенти
Наприкінці 2025 року СЗР активно експлуатувала тему прямої участі Франції у війні, стверджуючи, що Париж нібито готується до введення військового контингенту в Україну під виглядом приватних військових структур. Підставою для таких заяв стали внутрішні юридичні рішення Франції щодо регулювання діяльності приватних військових компаній та контрактних форм участі громадян у безпекових проєктах за кордоном. СЗР інтерпретувала ці зміни як доказ «підготовки до війни з Росією», хоча жодних офіційних рішень про направлення французьких військ в Україну не ухвалювалося. У цьому випадку інформаційний вкид був спрямований одночасно на внутрішню російську аудиторію, яку готували до можливого прямого зіткнення з країнами НАТО, та на французьке суспільство, яке намагалися залякати перспективою втягування у війну через підтримку України.
Фейкові диверсії
Також СЗР поширювала історію про нібито підготовку Україною та Великою Британією диверсійної операції проти іноземного судна в одному з європейських портів із подальшим «викриттям російських агентів» і покладанням відповідальності на Москву. У заяві стверджувалося, що росіяни, які воюють на боці України, проходять підготовку у Великій Британії для здійснення цієї провокації. Це повідомлення не супроводжувалося жодними доказами або підтвердженнями з боку британських правоохоронних органів чи міжнародних структур морської безпеки. Мета даного фейку полягала в дискредитації Лондону як «головного підбурювача війни» і формуванні образу України як держави, готової використовувати терористичні методи для інформаційних маніпуляцій. Паралельно цей сюжет дозволяв Росії наперед зняти з себе відповідальність за можливі інциденти з цивільним судноплавством у європейських водах.
Наведені кейси дезінформаційних операцій мають спільну логіку. СЗР РФ не намагалася переконати аудиторію, спираючись на фактаж, але натомість послідовно формувала образ України як небезпечного, непередбачуваного і радикального актора. Відповідно, насаджувалась теза, що підтримка Києва автоматично призводить до зростання ризиків для європейської безпеки. При цьому кожне повідомлення було прив’язане до конкретного політичного контексту – виборів у Молдові, дискусій у країнах ЄС щодо військової допомоги Україні, міжнародної уваги до безпеки ЗАЕС або внутрішніх дебатів у Франції. Отож через маніпулювання фобіями СЗР послідовно намагається підірвати готовність підтримувати Україну та водночас легітимізувати власну агресивну політику як нібито «вимушену реакцію на загрози».