У прес-центрі Українського кризового медіа-центру презентували дослідження “Битва наративів: дезінформація Кремля щодо справи Віталія Марківа в Італії”, в якому детально проаналізовано вплив російських дезінформаційних наративів на перебіг справи Марківа.
Нагадаємо, Віталій Марків — український військовослужбовець, головний сержант батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. 30 червня 2017 року його арештували в італійській Болоньї. Нацгвардійця звинуватили в тому, що він був причетний до 30 мінометних ударів по підніжжю гори Карачун, унаслідок чого загинув журналіст Андреа Роккеллі та його російський фіксер-перекладач Андрій Миронов.
Суд першої інстанції засудив його до 24 років тюрми за нібито причетність до загибелі італійського журналіста на Донбасі. Але в листопаді 2020 року апеляційний суд у Мілані виправдав Віталія Марківа.
Авторка дослідження журналістка Ольга Токарюк понад три роки висвітлює справу Марківа і є співавторкою документального фільму-розслідування про неї. Вона дослідила матеріали суду та італійських медіа, проаналізувала текст обвинувачувального вироку першої інстанції в Італії і порівняла наративи, які містяться в ньому, з ключовими меседжами російської пропаганди про Україну та справу Марківа. Також авторка провела контент-аналіз італійських медіа, які найбільше писали про цю справу.
Як розповіла під час презентації старша аналітикиня Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ Олександра Цехановська, яка консультувала авторку дослідження щодо проблем російської дезінформації, основних її наративів, способів її поширення, основна риса російської дезінформації — це її системність.
“Підконтрольні Кремлю медіа, спираючись на фейки, виривання з контексту, диспропропорцію між позитивом і негативом, роками розповсюджують наративи, історії, певні інтерпретації подій про Україну. Ці наративи мають різні цільові аудиторії. Насамперед це російська внутрішня аудиторія для якої необхідно постійно створювати образ України, як ворога, для того щоб легітимізувати агресивну політику режиму і наслідки до яких ця політика призводить. По-друге, це українська аудиторія. До неї такі наративи та дезінформаційні меседжі дуже часто доносяться за рахунок внутрішніх місцевих агентів впливу. Для української аудиторії мета поширення дезінформації є дещо іншою. Вона розповсюджується із ціллю посилення проросійських настроїв серед українського населення і поляризувати українське суспільство. Третя цільова аудиторія — міжнародна. У роботі знею Кремль та підконтрольні йому медіа мають дещо іншу мету, яка полягає насамперед у тому, щоб позбавити Україну підтримки західних партнерів, і щоб зрештою Київ у цій війні залишився один на один з Москвою”, — розповіла Олександра Цехановська.
Старша аналітикиня Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ назвала ряд основних незмінних пропагандистських наративів Кремля, які можуть адаптуватися під політичний контекст та експлуатувати певну політичну коньюктуру:
- в Україні громадянська війна і Росія нібито не є стороною конфлікту;
- Україна є фашистською державою;
- в Україні потужна русофобія;
- Україна це недодержава;
- Україна є маріонеткою заходу і знаходиться під зовнішнім управлінням.
“Поширювати цю риторику можуть не тільки ЗМІ, які фінансуються з Росії, або ресурси, власники яких мають проросійські політичні погляди. Їх можуть поширювати несвідомо, через погане знання українського контексту, або довіру до неперевірених або сумнівних джерел. Ми в Україні знаємо про це дуже добре, але, на жаль, ця проблема залишається недокомунікованою на Заході, що дуже часто має трагічні наслідки”, — наголосила Олександра Цехановська.
Саме тому, за її словами, цей проєкт був реалізований англійською мовою. Але пані Олександа запевнила, що автори вже чекають на переклад всіх його матеріалів українською.
Сержант батальйону Нацгвардії імені генерала Сергія Кульчицького Віталій Марків, який теж завітав на презентацію, повідомив на початку свого виступу, що його виправдувальний вирок в Італії вже оскаржили.
“Сторона обвинувачення звернулася до касаційного суду, тому ця історія досі не закінчена”.
Військовий розповів, що, на його думку, замовники справи проти нього намагалися дискредитувати саме державу Україна та добровольчий рух в Україні.
“Тут не йдеться про те, щоб засудити Віталія Марківа. Хто такий Віталій Марків? Це звичайний громадянин, який потрапив у набагато серйознішу ситуацію, ніж він міг собі уявити. Тут йшлася мова про те, щоб засудити і дескридитувати військовослужбовця. Я підпав ідеально під характеристики замовників справи.
Головною метою було засудити і дискредитувати добровольчий рух і засудити збройні формування. Національна гвардія України протягом мого утримання під вартою в Італії не розглядалася місцевими ЗМІ, як військове формування. Вони використовували такі слова, як напіввійськове збройне формування сформоване із добровольців. Вони на цьому акцентували увагу. Вони формували образ, ніби добровольці, це люди, які у вільний час просто брали зброю і їздили, як вони казали, на сафарі. Тобто ми бачимо, що це була дискредитація добровольчого руху, дискредитація Національної гвардії і держави Україна”.
Віталій Марків розповів, що люди із української діаспори в Італії, які почали йому допомагати, відразу зрозуміли масштабність і важливість цієї справи.
“Вже тоді було зрозуміло, наскільки це важлива і делікатна справа. Почалася справжня боротьба за наш загальнонаціональний інтерес.
Головною метою замовників було показати, що, нібито, в Україні незаконні збройні формування займаються військовими злочинами”, — наголосив військовий.
Авторка дослідження про вплив російських дезінформаційних наративів на перебіг справи Марківа журналістка Ольга Токарюк розповіла, що провела власне дослідження, щоб зрозуміти, що сталося того дня, коли загинув італієць Андреа Роккеллі та його російський перекладач Андрій Миронов, і чому саме на Віталія Марківа впала підозра.
“Ми перевіряли гіпотези суду, їздили на місце подій під Слов’янськом. У ході цієї роботи, ознайомлюючись із матеріалами справи, із вироком суду першої інстанції та матеріалами слухань, мені дедалі більше ставало очевидно, що у цій справі дуже багато звучало прокермлівських наративів, російської дезінформації та пропаганди. Мені стало цікаво дослідити ці наративи, які звучали, як і в суді, так і в італійському інформаційному полі”, — розповіла про свої мотиви авторка лослідження.
Ольга Токарюк зазначила, що дослідження публікується англійською мовою, адже “його перша аудиторія — це країни вільного демократичного світу, які на прикладі саме цієї історії можуть побачити, наскільки велику загрозу становить кремлівська пропаганда і дезінформація, і що може бути, якщо не протидіяти їй не лише у політиці, суспільному житті, медіа, а й у судовій системі”.
Журналістка наголосила, що країни Європи мають зрозуміти, що кремлівська пропаганда може отруювати навіть судову систему західних демократій.
Авторка дослідження докладно розповіла про структуру дослідження і охарактеризувала суспільно-політичну ситуацію в Італії, яка, як виявилося, перебуває під постійним тиском російської пропаганди.
“Італія доволі особлива країна. Згідно із опитуваннями міжнародного дослідницького центру Pew Research Center, в Італії один із найвищих показників позитивного ставлення до Росії серед країн ЄС. Там досить багато політичних сил, які після початку російської агресії проти України висловлювали підтримку діям Кремля. Це створило специфічне тло в Італії на якому кремлівські наративи про Україну стали майже мейнстрімом. Також певні впливові політики в Італії легитімізували російські дезінформаційні наративи”, — наголосила Ольга Токарюк.
За її словами, судом навіть були зроблені історичні помилки у справі Марківа. Зокрема, описуючи події в Україні, суд першої інстанції пише, що Україна нібито здобула незалежність у 2014 році, що є абсолютним абсурдом.
Журналістка наголосила, що такі історичні помилки свідчать про те, що люди, які ухвалювали рішення, абсолютно не знайомі з сучасною історією України.
“Також у матеріалах суду є згадки про те, що в Україні триває громадянська війна і спотворене відтворення тих фактів, які відбувалися у Слов’янську у 2014 році. Відсутні згадки про те, що українські урядові будівлі захоплювали російські бойовики, а не місцеві. Відсутні згадки про анексію Криму з чого власне і почалася війна в Україні. Тобто війна в Україні подається, як громадянське протистояння між силами лояльними до Києва і регіонами, які не хотіли коритися політиці Києва”, — зазначила Ольга Токарюк.
Журналістка також додала, що у вироку суду немає жодної згадки про дії банди Гіркіна у Слов’янську — про катування цивільного населення, вбивства, захоплення держустанов.
Вона підтвердила твердження Віталія Марківа, що національна гвардія у вироку суду згадується, як парамілітарне угруповання, напівзаконне, напівлегальне.
Віталій Марків додав до слів авторки дослідження, що під час суду навіть лунали фрази, що “начебто сепаратисти, ризикуючи власним життям, рятували журналістів”.
“Навіть коли слідство, представники карабінерів зверталися до мене, згідно військової дисципліни, за військовим званням, суд продовжував мене називати напіввійськовим. І місцеві ЗМІ, незважаючи на всі надані документи, продовжували мене називати цивільним”, — наголосив Віталій Марків.
У продовження свого виступу Ольга Токарюк перелічила ряд кричущих фактів, які лунають у судовій документації справи Марківа:
- наратив про те, ніби українські військові умисно обстрілюють журналістів;
- зображення російських бойовиків у Слов’янську, як дружніх до журналістів;
- відсутність згадок у суді звітів міднародних організацій про те, що підтримувані Росією бойовики затримували журналістів.
“Найцікавіше, що російські пропагандистські медіа були використані, як докази в суді. Зокрема, фейковий документ, опублікований на сайті “Русская вєсна”, процитовано у вироку суду. Також використовували інформацію із пропагандистського російського каналу RT”, — розповіла Ольга Токарюк.
За її словами, у ході підготовки дослідження, вона з’ясувала, що в популярних італійських медіа виходили незбалансовані статті про справу Марківа. А українську діаспору, яка приходила підтримати Віталія Марківа під час суду, називали ультраправими, крайніми націоналістами. Навіть закидали, що їхні вишиванки є ознакою того, що вони крайні праві радикали.
Ольга Токарюк назвала справу Марківа операцією впливу Кремля на італійській території.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко зазначив, що всі розуміють, що процес ще не завершився.
“На нас ще чекає рішення і касаційної інстанції, і, можливо, будуть звернення до Європейського суду з прав людини від постраждалої сторони”, — розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.
Олександр Павліченко звернув увагу на ряд маніпулятивних фрагментів в ухвалах суду.
“Приміром, у суді висувається гіпотеза, що проросійські терористи, які захопили Слов’янськ, начебто не могли стріляти в тих, хто розмовляв російською мовою. Це ж повторення російського наративу “захист російськомовного населення”, — зазначив він.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини наголосив також на численних порушеннях міжнародних правових норм у тексті вироку, маніпулятивному пересмикуванні юрисдикцій та мішанині з нормами права.
Також, за його словами, є питання щодо статусу тих осіб, які загинули. Невідомо, де було заявлено, що це були журналісти, і як це можна було встановити.
Основними висновками дослідження, за словами авторки Ольги Токарюк є:
- ще до арешту та суду над Марківим в Італії існував потужний вплив кремлівської пропаганди: російські наративи про Україну поширювали як популярні політичні сили, частина з яких має зв’язки з Кремлем, так і медіа;
- кремлівські наративи були присутні у вироку суду першої інстанції у справі Марківа, зокрема: в Україні “громадянська війна”, Національна гвардія та Збройні сили України умисне стріляють в цивільне населення та журналістів на Донбасі, українські солдати скоюють воєнні злочини, російські сили на Донбасі захищають журналістів та мирне населення, праворадикали та неонацисти посідають чільну роль в українській політиці та серед військових;
- прокурори та представники цивільних позивачів проти держави Україна використовували як докази у справі Марківа матеріали російських пропагандистських ресурсів, таких як RT та Русская весна;
- суд проти Марківа упереджено висвітлювали популярні італійські медіа: у матеріалах навіть поважних журналістів звучала “презумпція винуватості”, повторювалася кремлівська дезінформація про Україну та не було надано слово стороні захисту Марківа;
- мережа італійських онлайн-ресурсів, переважно ліво- та ліворадикального спрямування, брала участь у кампанії систематичної дискредитації української держави, військових та журналістів, які проводили своє розслідування справи Марківа; ці ресурси в інших публікаціях підтримували російську агресію на Донбасі та політику Кремля, а один з їхніх авторів – колишній італійський боєць на боці так званої “ЛНР”;
- матеріали цієї онлайн-мережі, які містили дезінформацію та кремлівські наративи, поширювали представники цивільних позивачів проти держави Україна у справі Марківа – зокрема, Італійської федерації преси, надаючи таким чином їм більшої ваги в очах громадськості;
- оскільки рішення суду першої інстанції ухвалювала колегія присяжних, цілком імовірно, що поширювана в поважних медіа та онлайн-ресурсах дезінформація про Україну та справу Марківа могла мати вплив на їх вирок;
- зважаючи на ці фактори, можна з великим рівнем упевненості говорити, що справа Марківа в Італії була “операцією впливу” Кремля, спрямованою на дискредитацію України, її збройних сил, а також на підрив довіри та підтримки України з боку Заходу.
