На початку 2026 року Кремль актуалізував тему стратегічного стримування, використавши показові пуски міжконтинентальної ракети «Орєшнік» як елемент інформаційного тиску на Європу. Акція Кремля відбулася на тлі стагнації переговорних зусиль щодо припинення війни проти України, втрати Росією позицій у Латинській Америці.
З огляду на це, особливої ваги набуває питання справжньої мети російських ракетних демонстрацій, їхнього впливу на європейську політичну динаміку та реальних безпекових ризиків для України. Керівник Групи аналізу гібридних загроз УКМЦ Володимир Солов’ян в ефірі телеканалу FREEDOM розповів чому Кремль використовує «Орєшнік» як інструмент залякування та які загрози залишаються для України справді актуальними.
Текстова версія інтерв’ю:
Якою є реальна мета застосування Росією ракети «Орєшнік»?
Я вважаю, що головна мета застосування «Орєшніка» з боку Росії доволі очевидна – залякати країни Європи, адже саме Європейський Союз Кремль розглядає як слабку ланку Заходу. Звісно, сьогодні загроза застосування МБР проти країн НАТО – це радше блеф Кремля.
Тактика Москви полягає в тому, щоб через акти саботажу, погрози та нагнітання істерії довкола теми військового зіткнення посилити позиції популістських рухів і партій, які виступають за примирення з росіянами за рахунок інтересів України. Думаю, що найближчим часом ми побачимо активізацію мережі агентів інформаційного впливу Москви в європейських країнах, які доноситимуть цей меседж до пересічних європейців.
Водночас варто відзначити, що наразі реакція керівництва європейських держав та ЗМІ виявилася для Кремля тотальним розчаруванням. Застосування «Орєшніка» не спричинило помітного ажіотажу в європейському медіапросторі, загубившись у тіні новин про плани адміністрації Трампа щодо Гренландії та ситуацію в Ірані.
Наскільки реальною є загроза від ракети «Орєшнік» для України?
З огляду на дефіцит систем ПРО для протидії «Іскандерам» та крилатим ракетам, які Росія регулярно застосовує проти цивільної інфраструктури, пріоритетом для Києва залишається отримання нових Patriot і SAMP/T та протиракет до цих систем.
«Орєшнік» теоретично могли б перехоплювати комплекси THAAD або Arrow-3, однак на практиці ці системи ще не застосовувалися проти російських МБР. Окрім того, військові експерти, на мою думку, цілком обґрунтовано висловлюють скепсис щодо реальних бойових можливостей «Орєшніка» в без’ядерному оснащенні. Водночас імовірність застосування Росією ядерної зброї у війні проти України наразі вкрай низька. Передусім тому, що однією з ключових позицій Китаю є принцип незастосування ядерної зброї проти держав, які не володіють ядерним арсеналом. У Кремлі усвідомлюють, що втрата економічної та військово-технічної підтримки Пекіна призведе до стратегічної поразки Росії.
Тому для України набагато болючішими залишаються масовані атаки дронів і балістичних ракет, які вражають об’єкти енергетичної інфраструктури. Саме цей фактор є серйознішим викликом у контексті здатності України утримувати тил фронту, що стримує російський наступ. Показові піар-акції російського керівництва з пусками МБР, які проєктувалися для іншого противника й іншого типу війни, не впливають на реальну динаміку бойових дій.
З огляду на втрату Венесуели як союзника Кремля та захоплення Сполученими Штатами танкерів так званого тіньового флоту постає питання: чи зважає Вашингтон на співвідношення сили й слабкості Кремля?
Після захоплення президента Венесуели Сполучені Штати діють на куражі – це видно на прикладі активного затримання барж і танкерів, що перевозили венесуельську нафту. Водночас варто зауважити, що США не діють за принципом вибіркового переслідування виключно російських суден. Головною метою Білого дому є блокада Венесуели з метою примусити керівництво країни до активної взаємодії з американськими енергетичними компаніями.
Ані Китай, ані Росія не продемонстрували реальної здатності – окрім риторичних демаршів – підтримати свого ключового союзника в Латинській Америці. Фактично у Каракаса сьогодні немає альтернатив, окрім співпраці з адміністрацією Дональда Трампа. Таким чином США надсилають світові чіткий меседж: Вашингтон не гратиме за чужими правилами в ігри зі змінами юрисдикції барж, підозрюваних у тіньових перевезеннях венесуельської нафти.
Отже, загалом сюжет із затриманням російських танкерів є радше побічним відгалуженням ширшої історії навколо Венесуели. Проте сам факт прецедентів затримання суден під російським прапором є важливим сигналом – зокрема й для європейців – про можливість більш радикальних і рішучих дій для реального застосування санкцій. Адже, попри те що санкції були запроваджені проти сотень російських суден, вони досі продовжують вільно курсувати світовими океанами та наповнювати російський бюджет.
У висловлюваннях американського президента з’явилося явне роздратування Путіним після викриття кремлівської брехні про нібито атаку на резиденцію російського лідера. Чи можна розраховувати на те, що ця динаміка у відносинах між Вашингтоном і Кремлем збережеться?
Трамп є непослідовним у своєму ставленні до Кремля – ми спостерігали різні етапи їхньої взаємодії. Нині йдеться радше не про роздратування, а про спробу взяти паузу, своєрідний тайм-аут у переговорному процесі.
Трамп завжди прагне демонструвати успіх і декларувати «прориви» в переговорах, навіть коли реальних результатів немає. Однак переконувати в цьому американські медіа щораз складніше, оскільки небажання Кремля завершувати війну затягує переговорний процес. Водночас без бодай попередніх домовленостей із Москвою США, як і європейці, не готові надати Україні гарантії безпеки, які можна було б презентувати як практичний результат дипломатичних зусиль Трампа.