Минулого тижня Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти оголосило переможця конкурсу на Великий герб України. Після повідомлення міністра культури ескіз герба швидко облетів соціальні мережі і отримав багато критики, обговорень і мемів.
Обговорювати мистецькі або геральдичні якості цього ескізу я не бачу сенсу, бо вже було сказано багато розумного і навіть конструктивного на тему. Для мене всі такі експерименти “під старовину” в сучасному світі виглядають дивно і фальшиво, але залишимо мою приватну думку і поговоримо більш загально – про історію пошуків Великого герба в Україні (а вона досить довга і цікава), доцільність цієї затії і моєї гіпотези, чому це питання з’явилося сьогодні знову.
Пошукам Великого Герба України, насправді, вже понад сто років, адже ця ідея з’явилася ще в 1917 році, і до нас дійшла навіть описана Грушевським зустріч різних поважних художників і геральдистів, серед яких був Нарбут, Василь Кричевський, Федір Кричевський, Микола Біляшівський, Кость Широцький. Описав він і ідеї, які обговорювали – і ідея взяти герб Гетьманщини без змін, і “золоті звізди на синім тлі, по числу земель Нової України” і Галицький лев і Архангел Михаїл, і золота буква У. Сам Грушевський, до речі, пропонував зробити основним символом золотий плуг на синьому тлі, як символ “творчої праці, мирної праці”. Судячи з усього, ця зустріч закінчилася нічим (до речі, я надіюся, що наш конкурс закінчить тим самим), і до питання основного знаку країни повернулися вже трохи пізніше, коли треба було друкувати гроші. І тоді з’явився осучаснений тризуб Володимира, який створив Нарбут. Ця ідея, звісно, була значно сильніша за всі золоті букви і звізди, тому що була сучасною, стильною, але при цьому з великою історичною тяглістю і змістом. А вписане в тризуб слово “воля” для мене взагалі було завжди геніальним і абсолютно сучасним рішенням. Грушевський про тризуб писав так: “Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією”.
Проєктів Великих Гербів України було намальовано чимало, і щоразу вони наштовхувалися на критику і геральдики, і доречності, бо Великі герби в основному практикувалися в імперій і мали на меті показати успішне збирання земель. Та і мода на них була ще сто-двісті років до УНР. Якщо погуглити, то видно, що навіть старі імперії не всі мали Великий герб – не мала його Імперія Габсбургів, не мала його і Велика Британія, мали от Пруссія і Росія. Також є низка країни, які відмовилися від них, коли стали республіками. Я не геральдистка, але, якщо глянути на оті Великі герби, то ми побачимо, що це важкі і складні композиції, логіку яких і стилістику ще можна уявити собі в 18 столітті, але створювати таке навіть в часи УНР було просто дивно. Бо одне діло, коли у вас давні і наповнені змістом ці скупчення левів, змій, орлів і єдинорогів під балдахінами, а друге діло, коли ви оце починаєте все сьогодні малювати під копірочку).
Але попри суперечки, питання Великого герба не вщухало – наприклад, Микола Битинський малював Великий і Середній герби ще в 1938-39 роках на замовлення Уряду УНР в екзилі. Сам Великий герб Битинського близький до тих елементів, які прописані в Конституції і були включені в бриф цього конкурсу, але, як на мене, то його експерименти з тризубом в 1930-х роках для часопису “Гуртуймося” і його Середній герб значно цікавіші, сучасніші і більш зібрані композиційно. Але знову ж таки – це думка більше графіка.
Щоб закінчити цю історичну частину, ще лише додам, що конкурси на Великий герб проводилися також в 1991, 2001 і в 2007. Деякі варіанти переможців навіть вносилися в Раду, деякі допрацьовувалися, але дискусія щоразу велася запекла (як і нині). Ось, наприклад, коментарі геральдистів на доопрацювання проєкту О. Івахненка в 1996 році: “В іконографії лева відчувається невпевненість (невеликий крок) і ущемленість (деякі анатомічні вади на деяких проєктах). Крім того, лев, поданий в деяких проєктах як герб Королівства Русі, не може так трактуватися, оскільки не має золотої корони галицького лева”. А от цей коментар показує, що гельдика – це дуже ризикована річ (я навіть зраділа, що ми оті “злидні” не прийняли): “У проєкті великого Державного Герба України під щитом лежать перевернуті колоски пшениці, що геральдисти трактують як занепад сільського господарства, голод, злидні”.
Ну що ж, як бачите, пошуки Великого герба України – це дуже живуча і навіть трохи нав’язлива ідея, до якої доклали руку і геніальні митці, і непогані політики, і купу конкурсів проведено і коментів понаписувано. А Великий герб все не з’явився ні сто років тому, ні після проголошення Незалежності. І якщо чесно, думаю, що і зараз не з’явиться, бо плекати в собі імперські амбіції мені здається пізно, малювати барокові балдахіни – також, а насолоджуватися крутезним, стильним, глибоким і абсолютно професійно зробленим Тризубом – завжди на часі.
Так навіщо ми знову в цій річці? Моя гіпотеза, що президент і нова влада, які декілька разів так зворушливо оминали українську символіку навіть в новорічних виступах, просто не бачать оці всі українські символи питомо своїми і шукають для себе щось нове. Та і їхня любов до ребрендингів усім відома. Бо в наш час ця нова спроба справді виглядає більш політичною, ніж доцільною.
І цікаво було дізнатися, що голова журі цьогорічного конкурсу теж не бачить потреби у Великому гербі. Ось цитата Андрія Гречила, нашого відомого геральдиста, якою б я хотіла цю статтю закінчити: “Сенсу в затверджені Великого герба дійсно немає. Час, коли це можна було зробити безболісно, вже минув. Існуюча символіка сприйнята країною й себе виправдала”.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у першу політичну гру від Uchoose.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
ОЛЕСЯ ДРАШКАБА
Художниця, кураторка