У світі шириться процес засудження Голодомору 1932-1933 років в Україні. Нещодавно парламент Румунії визнав його злочином проти людства та українського народу. Парламент Молдови проголосував за декларацію, якою пропонувалося визнати Голодомор “наслідком запланованих заходів із навмисним наміром винищити опонентів комуністичного режиму та ключовим інструментом політики поневолення тих часів”. Подібний крок зроблено і законодавцями Ірландії. Очікується, що найближчим часом усі демократичні фракції німецького Бундестагу підтримують резолюцію щодо визнання Голодомору геноцидом.
Чим викликана така реакція міжнародної спільноти, і чи є паралелі з тим злочином, який сьогодні чиниться проти України? Про це йшлося під час публічного обговорення «90-ті роковини Голодомору: сучасні паралелі, боротьба за світове визнання», що відбулось 24 листопада в Українському кризовому медіа-центрі.
На думку Лариси Якубової, доктора історичних наук, члена-кореспондента НАНУ, завідувачки відділу Інституту історії України НАНУ, запущений колосальний процес.
«Він призведе до того, що людство очиститься від багатьох хиб і попередніх стигм, які панували в глобальній історії, в розумінні того місця, яке посідає і Росія і Україна. Наша країна отримає справжній суверенітет, на який заслуговує повною мірою, і людство вступить в новий етап своєї історії», – зазначила спікерка.
Вона пояснила багаторічне затягування процесу визнання голодомору 30-х років тим історичним дискурсом, який домінував у світі щодо Росії. Мовляв, цей народ, ця частина суші, заселена цим народом, зовсім ні до чого.
«Стверджувалося, що Росія – вічна поневолена жертва страшних обставин, які не дозволяють їй жити людським життям і змушують дві третини свого історичного часу воювати з усім навколишнім світом, вбивати умовних ворогів, і при цьому кричати на весь світ, шо то вона жертва. Тим часом російський народ масово підтримує ці дії, і буквально верещить від радощів, отримуючи повідомлення про те, що вбито чергове немовля, комусь відірвало голову, що мільйони людей сидять без світла, що їм холодно і напевно не буде що їсти», – підсумувала Лариса Якубова.
Про паралелі з історичним минулим згадав і Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ. За його словами, геноцид як намір знищити українську націю почався ще в кінці 20-х років. Це був превентивний удар щоб унеможливити в майбутньому відродження потуги України як держави.
«Тоді говорилося лише про боротьбу класів. Сьогодні Путін і російські пропагандисти доволі відверто, не криючись, кажуть, що України як держави не існує, і українців як народу не існує», – відмітив Геннадій Єфіменко.
Одна з причин цієї війни полягає в тому, що комунізм не був засуджений на правовому рівні, і не був названий злочином в жодному судовому процесі. На відміну від Німеччини, де нацизм був засуджений. Так вважає Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.
«Ця повномасштабна агресія суттєво вплинула на сприйняття тих подій, що відбулись 90 років тому, – переконаний він. – Якщо під час президенства Ющенка і після цього, коли процес було розпочато, 64 країни світу виступили із засудженням штучного голоду, а 17 з них визнали голодомор геноцидом, то зараз їх кількість звісно збільшується».
