Письменниця Світлана Тараторіна народилась у Криму, і тепер не розуміє, чому вона змогла повністю оволодіти українською мовою, а інші не можуть. Про це вона розповіла Ігорю Стамболу в проєкті Українського кризового медіа-центру «Навколо книги».
Частину розмови зайняла тема дискусії, яка розгорнулась навколо київського музею Михайла Булгакова. Авторка не називає її сьогоднішньою, бона вона виникає періодично.
«Вперше я в неї влізла, коли її в черговий раз підняла Оксана Забужко. Тоді вона писала про власника будинку, в якому квартирували Булгакови. Він був ближче до українського контексту, ніж письменник, в якого у текстах були антиукраїнські висловлювання. Я дуже люблю історію Києва початку двадцятого століття, і для мене це тема, з якою постійно живу. І я написала, що для мене – людини, вихованої у Криму в російському контексті, єдиним твором про Київ цього періоду буда «Біла гвардія» Булгакова», – згадала письменниця.
В Світлани Тараторіної є розуміння, що б було добре зробити з цим музеєм. На її думку, його варто залишити, адже знищувати музей – останнє, що можна робити в країні за будь-якої ситуації. Втім, потрібно говорити і про інших літераторів.
«У ті роки Київ був багатонаціональним і багатокультурним містом. Текст відбиває авторську оптику на місто його молодості, але чи було місто таким, яким його показав Булгаков? Ні. Воно було різним. Якщо брати переписи населення 1897 року, можна побачити, яким національно різноманітним був Київ. За пальму першості і національному складі змагалися малороси – сучасні українці. Друге – четверте місця посідали євреї, поляки і чехи. Якщо ми говоримо про певного автора, який не належить до української культури, однак, його доля чи творчість пов’язана з Києвом, то, мабуть, було б справедливо говорити і про авторів – вихідців з інших культур. Говорити про Гашека, Шолома Алейхема, польських авторів, які ходили з нами одними вулицями», – запропонувала вона.
Стосовно сучасних авторів, авторка, яка народилась у Криму, зізналась, що не дуже толерує тих, хто не зміг у своїй творчості перейти на українську, пояснюючи тим, що їм важко, і що російська їх перша мова, їм так зручніше.
На її погляд, є історичні реалії, які ми маємо враховувати. Якщо говоримо про незалежну Україну, то напевно їх тексти не можна відносити до української літератури. Інше питання з авторами з минулого. Той самий Гоголь, з ім’ям якого в літературознавчих колах завжди відчувається напруженість.
«Багато речей, які я проходила у школі, мають бути переглянуті для сьогоднішніх школярів. І це не лише про українську літературу, що була присутня у зрусифікованому Криму. Є купа моментів, про які мали взагалі нічого не чули, або чули у перекрученому форматі. Це так звані радянсько-російські міфи в полоні яких досі перебувають кримчани і значна частина українців. Це і стосунки українців і кримських татар. І національно-визвольні рухи українців в Криму на початку двадцятого століття. І те, як в цей процес включались моряки Чорноморського флоту. І те, скільки Українська РСР зробила для відновлення кримської економіки після депортації кримських татар, оскільки це була випалена земля», – зазначила авторка.
Це ті речі, вважає Світлана Тараторіна, на запереченні та перекрученні яких будує свою пропаганду ворог, і українці мають постійно про це говорити. «Очищення історії – це перше, з чим Україна має прийти в кримські школи після звільнення», – наполягає вона.