На її рахунку лише один роман, але він дозволив авторці увійти у фінал престижного літературного конкурсу ««Книга року BBC 2024». Твір має назву «Колишнім не читати, або Як хитра Галя перестала хвилюватися і полюбила себе», і за словами самої Галини Тарасенко, в основу покладена автобіографічна історія. Як молода пішла на цей крок, вона розповіла Ігорю Стамболу у спеціальному проєкті «Навколо книги».
Гостя зізналась, що не планувала писати про свій досвід. Їй здавалось, що буде писати трилери, детективи про вбивства, щось таке. Все змінив письменницький курс, на якому змушують писати про себе від себе.
«Тоді зрозуміла, що певний період свого життя я пролетіла і не зупинялася, щоби подумати, що взагалі сталося і що це було. І я от коли написала спочатку про цей епізод з переслідуванням колишнього, я згадала ще якісь епізоди з колишніми. Подумала, що це була би цікава історія. Є у нас в українській літературі поняття «хороша дівчинка», «українська жінка», «берегиня». А тут у нас героїня, яка хоче бути хорошою, але не дуже виходить. Їй доводиться з цим щось робити, миритися і розуміти, як далі жити. Тому це було не заплановано, це були просто спочатку тексти, і це були вправи на курси, коли я не знала, як писати, я просто фокусувалася на вправі, і тоді це не так важко робити, писати. І це для мене було терапевтично, щось згадувати, розуміти, чому я тоді так вчинила», – розповіла Галина.
Інший літературний проєкт, до якого має безпосереднє відношення Тарасенко – військова антологія «Маленький жовтий екскаватор». Це збірка короткої прози та поезії, написаної студентами «Письменницького методу», а саме ветеранами АТО і діючими військовими.
Створити цю збірку Галина вирішила після отримання першого тиражу її роману.
«Я не відчула ніякого задоволення, побачивши книжку. Мені було неприємно, що поки я займаюся своїми книжками, люди такі ж самі, як і я, дівчата, хлопці знаходяться на фронті. На курсі, куди я ходила, були і військові. Багато ветеранів АТО і тих, хто на той момент продовжував воювати. Чула їхні тексти, вони були жахливі по змісту і прекрасні по художній формі. І тому я пішла до власниці видавництва і сказала, що в мене є така ідея: у тебе багато військових, які пишуть, давай зберемо їх тексти і підготуємо збірку», – згадала письменниця.
І дівчата зробили неможливо – за два місяці зібрали 19 текстів. Один з авторів, на жаль, загинув на початку повномасштабного вторгнення.
«Історії, які проживають автори, дуже різні, і вони допомагають нам, цивільним, зрозуміти, що відбувається на фронті не просто в цифрах і фактах, а в досвіді, який у нас ніколи не буде, якщо ми не підемо воювати. Але ми маємо про це знати», – наголосила Галина Тарасенко.