Індекс війни є моніторингом воєнних конфліктів, який щорічно готує Недержавний аналітичний центр “Українські студії стратегічних досліджень” за принципом ранжування воєнно-політичних конфліктів та дипломатичних зіткнень від найбільш гарячих і масштабних до найменш помітних, але потенційно небезпечних. Експерти центру розглядають наявні у світі конфлікти, що активно проявляються за період дослідження через низку індикаторів, що окреслюють сутність, протікання конфлікту, його значення для регіональної та глобальної безпеки, класифікацію їх за рівнем напруги: від найбільш гарячих до протистоянь мінімального рівня.
Представляючи «Індекс війни-2025», почесний президент Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання, головний сержант батальйону безпілотних систем 5-ої окремої Київської штурмової бригади Збройних Сил України Юрій Сиротюк відмітив, що сила стала ключовим інструментом міжнародної політики не лише для дрібних локальних гравців, не лише для авторитарних режимів, не лише для терористичних і парамілітарних недержавних угрупувань, а і ключовою валютою вирішення державних суперечок і модою з подачі великих країн світу.
«Сьогодні США визначає, хто має миритися, хто має право воювати, хто має право застосовувати силу. Ми живемо в умовах руйнування світового порядку, ми живемо в умовах, коли перестали діяти правила, створені після закінчення Другої світової війни, тому на найближчу перспективу Індекс війни буде мати і далі активне значення. Тому ми прогнозуємо, що світові конфлікти, використання сили, військової сили буде одним з основних інструментів дипломатичних відносин не лише між конкуруючими країнами і блоками, але і всередині раніше стійких союзів”, – сказав він.
В цілому Індекс виділив наступні ключові ознаки і тенденції 2025 року:
Головною подією світового масштабу й надалі залишалася російсько-українська війна, яка за рівнем застосування технічних засобів стала одним із найінтенсивніших конфліктів з часів Корейської війни та найбільшим воєнним протистоянням у Європі після 1945 року.
Вагомий вплив на міжнародну безпеку, особливо на ситуацію на Близькому Сході, має палестино-ізраїльський конфлікт, що розпочався у 2023 році терористичною атакою ХАМАС на Ізраїль і згодом переріс у масштабну ізраїльську військову операцію в секторі Гази та Лівані. Конфлікт супроводжувався серією взаємних повітряних ударів між Іраном та Ізраїлем, кульмінація яких припала на червень 2025 року за участю США. У Сирії новий сунітський уряд посилює контроль над територією, витісняючи як проіранські, так і проамериканські сили.
Зростає напруженість у Тихоокеанському регіоні, зокрема навколо Тайваню, де Китай регулярно проводить військово-морські навчання. Додаткове занепокоєння викликає демонстрація військових можливостей КНДР, яка водночас виступає союзником росії у війні проти України. Іншим потенційним осередком нестабільності залишається Південна Азія, де тривалий конфлікт між Індією та Пакистаном зберігає ризик застосування ядерної зброї.
У менш розвинених державах тривають затяжні конфлікти, хоча в окремих випадках (зокрема в Ефіопії та ДР Конго) їхня інтенсивність знижується завдяки переговорним процесам. Натомість посилюється нестабільність у Західній Африці, де проросійські уряди часто не здатні забезпечити контроль над усією територією. Додатковим фактором напруженості стають внутрішні дипломатичні суперечності в НАТО, спричинені провокаційними діями росії та конфліктом довкола Гренландії.
Характерною рисою сучасних конфліктів стало повернення до масштабних конвенційних бойових дій із прямими фронтовими зіткненнями великих армій, водночас вирішального значення набуває технологічна перевага, передусім у точності озброєнь і швидкості обміну даними. Російсько-українська війна розглядається як складова ширшого глобального протистояння — своєрідної «тихої третьої світової війни», що розгортається з 2011 року на різних театрах воєнних дій і поєднує відкриті бойові дії з інструментами війни четвертого покоління.
Поряд із проксі-суперництвом США та Китаю у силову конкуренцію дедалі активніше включаються регіональні центри сили — Іран, Туреччина та Саудівська Аравія. Зростає роль мережевих воєнізованих угруповань і формуються квазідержавні утворення, що заповнюють «сірі зони», які виникають поза ефективним контролем національних держав і великих геополітичних акторів. Значного поширення набуває використання приватних військових структур.
Поєднання прямих військових операцій із широким застосуванням невійськових інструментів тиску та примусу посилює загальну тенденцію до використання сили як одного з ключових способів досягнення політичних цілей.