Menu

Тарас Шевченко про інформаційну політику уряду

Журналістській спільноті потрібно об’єднуватись. До цього на зустрічі з представниками ЗМІ Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Донецької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей закликав заступник міністра культури та інформаційної політики України Тарас Шевченко.

Він розповів про те, що вже зроблено відомством. Так, у минулому році розроблено проект Стратегії інформаційної безпеки України. Документ поданий до Кабінету міністрів і повинен бути ухвалений указом президента. Проведено 13 заходів з патріотичного виховання молоді в закладах вищої освіти. Запущені соціальні кампанії до Дня Героїв Небесної Сотні, до Дня пам’яті захисників України та щодо актуалізацій теми Криму в інформаційному просторі України та інші інформаційні ролики. Запущено Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Відкрито набір на безкоштовні курси з вивчення кримськотатарської мови на базі державного підприємства «Кримський дім». Проведено соціальну кампанію «Крим – це Україна». Міністерство взяло активну участь у спільному заході «Донбас. Медіа Форум 2020».

Серед того, що вдалося зробити міністерству культури та інформаційної політики – програма «Книга на зміцнення національної єдності», яка дозволила надрукувати і поширити на сході України багато книжок загальним накладом 35 тисяч примірників.

«Це робиться через мистецькі конкурси, – пояснив Шевченко. –  Комісія визначає , які з книжок підтримати для видавництва. В час пандемії це була певна підтримка видавництв, чиї доходи зменшились через коронакризу».

І все ж, культурна спадщина, музеї, українська книга, кінематограф, мистецтво тощо – не те, що заступник міністра охоче коментує. Це не його зона відповідальності. Тарас Шевченко опікується політикою уряду в сфері медіа та масової комунікації, і в цих питаннях він людина досвідчена і досить фахова. Став відомим завдяки роботі в громадському секторі. Як юрист працював над питаннями захисту журналістів та свободи слова, а також медійного законодавства. А ще викладав і долучався до команди «Реанімаційного пакету реформ».

Сьогодні в його розпорядженні лише 12 осіб, які відповідають за розробку державної політики в галузі медіа, відкритість і прозорість органів влади, сприяють інформаційній безпеці і допомагають іншим міністерствам у налагодженні комунікації із суспільством про реформи.

Що стосується журналістського середовища, то йому, на думку чиновника, бракує єдності в організації асоціацій.

«Є Національна спілка журналістів. Вона найбільша, однак, молоді журналісти, і особливо кияни, не поспішають вступати до її лав.  З іншого боку, є потужні медійні організації, але вони не мають членського характеру. Професійна спільнота повинна бути кимось представлена, бо вести діалог з усіма фізичної можливості не буде ніколи. Тоді гарантія донесення їхньої думки до влади підвищується у рази. Це також сприятиме саморегуляції медіа», – зазначив спікер.

Його відразу запитали про законопроект, який вже наробив галасу серед журналістів. Зокрема, він передбачає державну реєстрацію інтернет-видань. Багато хто з цим не згодний. Сьогодні будь хто може створити сайт і наповнити його контентом. Невже його можна буде поставити в один ряд з новинним сайтом, який заробив собі ім’я, репутацію і сталу аудиторію?

На це Тарас Шевченко зазначив, що законопроект про медіа, який знаходиться на розгляді у Верховній Раді, дійсно передбачає, що онлайн-видання можуть зареєструватись, і отримати статус ЗМІ, але тільки в тому разі, якщо цього самі забажають. На відміну від газет і телеканалів, які за проектом у нинішній редакції повинні реєструватись обов’язково.

Якщо українські медіа хочуть йти вперед, їм треба спиратись на міжнародний досвід. У  переважній більшості європейських країн взагалі немає закону про пресу, і ніколи не було реєстрації газет. У США реєстрація газет заборонена Конституцією, тому видавати газети може будь-хто. Є країни, де ця процедура максимально спрощена. Достатньо лише подати інформацію в реєстр про те, хто збирається видавати газету. Це робиться для того, щоб знати, до кого в разі необхідності подавати претензію.

У Хорватії існує закон про реєстрацію електронних ЗМІ. Направлений він знов-таки на те, до кого направляти юридичні претензії, коли є втручання в приватне життя чи порушення авторських прав.

А ще є досвід Німеччини. Три з половиною роки тому там прийняли закон, де передбачено, що в разі, якщо платформа має 2 мільйони користувачів, то вона повинна зареєструвати на території країни своє представництво чи юридичну особу, яка розглядатиме скарги від користувачів і може нести юридичну відповідальність.

У нас інша парадигма, додав Шевченко, і ми до неї, на жаль, звикли. Це статус засобу масової інформації, свідоцтво, посвідчення.

«У західному світі ніхто про статуси не говорить, – наголосив він. – Є термін «медіа», і до нього відносяться кінематограф, комп’ютерні ігри і багато інших видів поширення інформації. Журналістика регламентується переважно на рівні професійних асоціацій. Хто до них входить, той і журналіст. Немає значення, де він працює: в зареєстрованій телекомпанії, газеті, або незареєстрованому інтернет-виданні».

Об’єднання в професійні асоціації – це і нові можливості у захисті прав журналістів. Сьогодні Україна активно співпрацює з Платформою Ради Європи із захисту журналістів шляхом реагування та формування офіційної позиції стосовно кожного нового повідомлення про порушення прав журналістів.

За весь час існування платформи проти України подано близько 70 таких скарг. Вони різні, і далеко не завжди мова в них йде про напади.

На думку Шевченка, погрози і перешкоджання професійній діяльності – це різні злочини: «Немало випадків, коли органи місцевої влади або правоохоронці прямо не зацікавлені розслідувати, і ми розуміємо чому – журналісти критикують, викривають корупцію. Про те, коли стукнули по мікрофону, то це не привід для відкриття кримінального впровадження».

Окремою темою зустрічі з регіональними журналістами став доступ до публічної інформації. У минулому році Україна приєдналася до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів. До змін швидко звикаєш. Сьогодні важко уявити, що 10 років тому не було ані електронних декларацій, ані доступу до бюджетних витрат. Тарас Шевченко був серед засновників руху «Чесно».  Він згадав, що тоді визначили п’ять головних вимог до депутатів. Одна з них – відкритість декларацій. Вони наче були у паперовому вигляді, однак, подивитись їх після того, як потрапляли у парламент, було цілком неможливо.

Олександр Гунько з Херсонщини поскаржився на те, що місцеві чиновники нерідко затягують офіційні відповіді на звернення журналістів, закликав колег частіше використовувати інформаційні запити, і не забувати, що право знати гарантує Конституція України.

Не слід забувати і про законне право журналіста як громадянина на отримання інформації, додав заступник міністра. Він пояснив, чому держслужбовці не завжди витримують термін відповіді:

«У них є юридична можливість відповідати довше. Якщо питання надходить від онлайн-видання, яке не має статусу засобу масової інформації, держслужбовці розуміють, що не можуть не відповісти. Але це не газета і не телекомпанія, і тому з’являється вибір – за яким законом обрати термін відповіді».

У багатьох випадках це визначається резонансом питання. Коли в прес-службу Міністерства культури та інформаційної політики звернулись за коментарем щодо внесення російського співака Кіркорова до переліку осіб, які можуть завдати шкоди безпеці України, не можна було гаяти часу, щоб відповісти. Треба було швидко реагувати.

Донецькі журналісти підняли питання інформаційної безпеки та впливу з боку країни-агресора. За словами Марини Молошної з Маріуполя, коли їдеш областю, практично всюди приймач ловить три радіостанції так званого ДНР. Що з цим робити?

Тарас Шевченко пояснив, в чому складність глушіння сигналу з тієї сторони. На кожну глушилку можна поставити посилення. Це як гонка озброєння. Навіть у радянські часи намагались глушити «ворожі» голоси, але нічого цим не домоглися.

«Більш важливо, який контент можемо запропонувати ми, і наскільки громадяни зацікавлені ловити наші сигнали. Через міністерство українською і російською мовами видавалась газета «Донбас-інформ». Переважно вона поширювалась у військових підрозділах і контрольно-пропускних пунктах. У травні вихід газети відновився. А ще державі важливо мотивувати кабельних операторів, які працюють на підконтрольній території, адже кабельне телебачення разом із супутниковим та інтернет-платформами практично витіснили традиційний ефірний сигнал. І ми на рівні міністерства розробляємо фінансові механізми такого заохочення кабельних операторів», – підкреслив заступник міністра.

Людина повинна сама обирати, що дивитись чи слухати. Уряд лише повинен допомогти ій розібратись з тим, який контент їй пропонують. Де правда, а де фейки, спрямовані на послаблення країни. Саме тому велика увага приділяється масовому навчанню навичкам медіаграмотності. Це також напрямок роботи міністерства культури та інформаційної політики, зазначив чиновник. 

Шевченко проінформував, що робота буде вестись різними напрямками. Передусім, це система освіти, проведення інформаційних кампаній для громадян різного віку, у тому числі організація видання для дітей наймолодшого віку. Тісний взаємозв’язок буде налагоджено з усіма громадськими організаціями, які працюють в цій сфері. За зразок береться Фінляндія, яка рівнем медіаграмотності населення посіла провідне місце у світі.

Крім створення національної платформи з медіаграмотності, у планах міністерства на найближчий рік створення онлайн музею російської дезінформації та маніпуляції, а також популяризація України на міжнародній арені з використанням бренду «UkraineNow».

Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.