Зустрічі на Діалоговій платформі Українського Дому продовжились розмовою з кінорежисером, сценаристом, членом Української та Європейської кіноакадемій Тарасом Томенко. Його остання робота “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” – історична драма, яка знайомить з письменниками покоління Розстріляного відродження – несподівано стала довгожителем українських кінотеатрів, а нещодавно відправилась до американського глядача. Як автор пояснює такий успіх, що передувало створенню фільму і що, окрім теми видатних літераторів, розстріляних радянською владою у Харкові 100 років тому, варто наблизити до глядацької аудиторії?
Коли Тарас Томенко задумував стрічку, надзвичайно мріяв про те, щоб повернути тих героїв в інформаційне поле, візуалізувати, вивести поза межі шкільного підручника. На його переконання, ці письменники заслужили на те, щоби бути серед нас, адже українці переживають зараз те, що учасники Розстріляного відродження пережили тоді, і цей досвід є надзвичайно безцінним.
«Нам потрібно було означити свою територію. Росіяни це роблять вправно. Вони кругом пхають своїх маяковських і пушкіних де треба і де не потрібно. А в нас, виявляється, був Золотий вік української літератури, небесне піднесення, але в нас вони не означені візуально. Їх ніхто не знав насправді, тому що ті картинки, які були в шкільних підручниках, не давали уявлення», – пояснив він.
Робота над стрічкою розпочалась 13 років тому, і протягом всього цього часу її шлях супроводжували неабиякі труднощі.
«Це був час Януковича. Ми зібралися з Любою Якимчук і вирішили це зробити. Надворі ще було передреволюційне болото з Азаровим з цим всім бридким, смердючим. Свідомість була зовсім інша. Київ був обклеєний плакатами російських естрадних зірок. Просунутися на той час українського фільму було нереально. Знімалися російськомовні серіали, фільми на два ринки, музика вся була російська, прокльовувався тільки якийсь український рок. Про поезію взагалі годі було говорити, тому що панувала російська культура. Пробитися через цю стіну було викликом», – згадує автор.
Каже, що спочатку писали сценарій в стіл. Коли назбирався матеріал, зняли документальний фільм, однак, головною метою було ігрове кіно. Зрештою, процес пішов, але і він гальмував час від часу.
«Коли залишилось п’ять недознятих сцен, закінчилося фінансування. В продюсерів паніка. Потім знайшлися інвестори і дофінансували», – продовжив режисер.
Після завершення картина теж чекала свого часу. Почався ковід, продюсери ризикували виходити в прокат, почалася широка фаза війни. Тарасу Томенку здається, що то було найскладнішим – чекати, коли фільм зроблено, але глядач не може його побачити.
На питання про те, кому адресовано фільм “Будинок “Слово”. Нескінчений роман”, митець відповідає нестандартно.
«Так сталося, що коли задумував і робив, абсолютно не думав про глядача. Робив з огляду на себе. Мені здається, бажання розказати цю історію, яку глядач побачить абсолютно несподіваним ракурсом з якимось невідомим до того відчуттям – найкраще, ніж орієнтуватися на те, що вони вже таке бачили чи не бачили», – вважає Тарас Томенко.
На його думку, крім Розстріляного відродження є безліч історичних сторінок, які треба поновити мовою кіно.
«Це від початку часів українських. В Параджанова була мрія зняти «Слово о полку Ігоревим». Цього княжого часу в нас взагалі в сучасному кінематографі немає. В останнє про княгиню Ольгу виходили ще 70-ті роки», – визнав режисер.