Український кризовий медіа-центр прийняв учасників чергової дискусії в рамках проєкту «Культурна деокупація». Цього разу вона була присвячена театру як своєрідному культурному коду Маріуполя. Це велике індустріальне місто настільки близько прийняло театральну культуру, що тепер для маріупольців, розкиданих по всьому світу, театральна сцена – той магніт, який об’єднує.
За словами театральної блогерки Ольги Демідко, з театральним мистецтвом жителі міста вперше зіткнулись ще у 1847 році, а 31 рік потому завдяки ентузіасту була відкрита перша концертна зала. В той час у Маріуполь приїжджала величезна кількість театральних труп з Італії, Алжиру, Японії, інших країн. Це був центр театрального життя губернії.
«Для громади це мало виняткове значення, – підкреслила Ольга Демідко. – У 20-х роках її мультикультурність мала відображення у театрах. Саме тут вперше в СРСР у 1930 році відкрили грецький театр. Загалом було багато театрів. Пізніше їх скоротили через вихід сумнозвісної постанови, в якій зазначалось, що репертуар маріупольських театрів не відповідав тогочасним потребам. Проте, запит містян до театрального мистецтва лише зміцнювався, і після Другої світової війни виникло чимало самодіяльних театрів, до яких йшли робітники заводів. Вони грали після робочої зміни. І ця тенденція залишилася. До повномасштабного вторгнення у Маріуполі налічувалося 16 театральних колективів».
Про долю Луганського обласного театру розказав його колишній керівник, в.о. генерального директора театру-художнього керівника Сумського Національного Академічного театру драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна Сергій Дорофеєв.
У 2014 році колектив театру приїхав з Луганська до Сєвєродонецька. За цей час встигли повністю відреставрувати будівлю, обладнати її за останнім словом техніки, створити повноцінну трупу та об’їздити з виставами майже половину України. Оскільки знаходились поруч з Донеччиною, доводилось працювати на дві області.
Під час наступу на Сєвєродонецьк театр було зруйновано за наказом російських військ. Нанесені 10 танкових пострілів, в результаті чого приміщення повністю знищене. Нікого з колективу на той час там не залишилося, і театр працював як укриття для людей і гуманітарний штаб.
«Навмисне знищення української культури, театрів невипадково. Це пов’язано з тим, що театр може все ж таки на свідомість людей», – поділився висновком Сергій Дорофеєв
Народний артист України, генеральний директор-художній керівник Херсонського музично-драматичного театру ім. М. Куліша Олександр Книга поділився своїм досвідом. Він прихильник лагідної українізацію театрів. Каже, що в касі не питають, якою мовою спектакль. Купують квіточки та йдуть на виставу. Зізнається, що протягом багатьох років стикався з тим фактором, що коли немає виборів і ті чи інші політичні сили не наголошують мовне питання, на нього ніхто взагалі не звертає уваги.
«Ми потихеньку вперто йшли, змінювали цю парадигму, відкрили кілька майданчиків, завдяки чому змогли запропонувати глядачам вибір. Хочеш бачити сучасну драму – йди на сцену під дахом. Хочеш відпочити – йди у театр-кафе. Хочеш бачити велику виставу – йди на велику сцену», – розповів Олександр Книга.
Олексій Онанов в якості модератора дискусії передав слово заслуженому діячу мистецтв України, керівнику літературно-драматургічної частини Театру ім. Лесі Українки Борісу Куріцину. В наш час ця установа для багатьох театрів стала точкою опори. Прихистила тих, хто втратив дім далеко, а також тих, хто не міг працювати у Києві. На сцені цього театру сьогодні йдуть вистави маріупольців. І в назві він вже не російський. Однак, на це вже ніхто не реагує.
«Наш театр нічого не втратив – ні свого глядача, ні обличчя, ні творчих та фінансових стосунків, – каже Борис Куріцин. – Якщо держава розуміє, що театри – це її вітрина, і виділяє гроші на цю вітрину, то все нормально. З іншого боку, всі розуміють, що сьогодні у держави є інші потреби. Але по світу є багато фондів, які займаються творчими програмами. Напевно, через міністерство закордонних справ можна було б домовитись про співпрацю з ними».
Розмову про роботу в сучасних умовах продовживкуратор театральної програми фестивалю ГОГОЛЬFEST проєктний менеджер та актор ЦСМ “ДАХ” Андрій Палатний. Він констатує, що не дивлячись на те, що зробили з Маріуполем, дух та ідеї збережені, і це може стати кроком у завтрашній день. Цей дух наче вогонь вдалося тимчасово перенести у Берлін.
«Знайдено простір, який є осередком для маріупольчан у Берліні, – розказав Андрій Палатний. – Він виступає своєрідним інтерфейсом між німцями та представниками інших національностей, які мешкають у місті. Крім того, його можна назвати Українським домом. Кожний українець може туди прийти і безкоштовно отримати чай або каву, поговорити і зрозуміти, як адаптуватися, на які культурні події сходити».