Відповіддю Кремля на масовий вихід міжнародних технологічних компаній з Росії в 2022 стала форсована розбудова так званого «цифрового суверенітету». Вакуум, що утворився після відходу Google, Meta, Apple та десятків інших гравців, заповнюють вітчизняні корпорації – де-факто квазідержавні монополії, інтегровані в систему інформаційного контролю та пропаганди. Проте за фасадом пропагандистських сюжетів про технологічну незалежність прихована зовсім інша реальність.
Найбільш показовим прикладом є холдинг VK – колишня Mail.ru Group, нині головний «національний технологічний лідер» Росії. Аналіз фінансової звітності компанії за 2024 – 2026 роки розкриває глибоку суперечність між декларованими амбіціями та реальним станом справ.
VK – шість років збитків поспіль
У 2024 році VK зафіксувала чистий збиток у розмірі 94,9 млрд рублів (близько 1,13 млрд доларів) – майже втричі більше, ніж роком раніше. Офіційне пояснення керівництва –стратегічні інвестиції: закупівля обладнання в умовах санкцій, розробка нових сервісів, утримання IT-спеціалістів завищеними зарплатами задля запобігання їхній еміграції. У 2025 році збиток вдалося звузити до 24,98 млрд рублів, однак це вже шостий рік поспіль, коли холдинг закриває звітність у мінусі.
Виручка зростає, але темпи невблаганно уповільнюються. У 2025 році приріст склав лише 8% проти 23% роком раніше. Флагманський сегмент – соціальні мережі ВКонтакті та Однокласники – уповільнився з 23% до 5%. Рекламні доходи, головне джерело виручки, зросли мізерно – на 2%. Компанія фізично досягла стелі: в умовах ізоляції їй нікуди рости.
Зіткнувшись із загрозою неплатоспроможності, у червні 2025 року VK провела масштабну долаткову емісію акцій, залучивши 112 млрд рублів. Офіційно – ринкова процедура за середньозваженою біржовою ціною. Фактично – механізм прихованого державного субсидування.
В умовах повної ізоляції від західного капіталу таку масштабну емісію хронічно збиткової компанії не могли викупити приватні інвестори. Покупцями стали державні банки (Газпромбанк, ВТБ), квазідержавні інституційні інвестори та підконтрольні пенсійні фонди. Це класична схема: держава покриває збитки стратегічно важливого підприємства шляхом розмиття капіталу, уникаючи прямого рядка у федеральному бюджеті.
Як наслідок, VK формально не має одного контролюючого акціонера. Але «диверсифікація» є ілюзією: акції розподілені між структурами, лояльними до Кремля, що забезпечує тотальний політичний контроль над платформою.
Популярність продуктів VK зростає. Це – не результат ринкової конкуренції, а наслідок прямого державного примусу. Месенджер Max, запущений 26 березня 2025 року під кураторством Міністерства цифрового розвитку, за рік зібрав понад 107 млн зареєстрованих користувачів та 77 млн щоденно активних. Цього вдалося досягти не завдяки якості продукту, а федеральному закону № 156-ФЗ, який з 1 вересня 2025 року зобов’язав попередньо встановлювати Max на всі смартфони, що продаються в Росії.
Схожою є доля RuStore – російського магазину додатків, що замінив Google Play та App Store. Його виручка у 2025 році зросла в 3,4 рази – але виключно завдяки законодавчій вимозі обов’язкового встановлення на Android-пристрої та переведенню критичних держсервісів і банківських додатків підсанкційних установ виключно на цю платформу.
VK Video намагається замінити YouTube, трафік якого Роскомнадзор штучно уповільнює. У першому півріччі 2025 року виручка від відеореклами зросла на 71%. Водночас незалежні аналітики зазначають, що значна частина глядачів приходить за піратським контентом – західними фільмами та серіалами, чиї правовласники позбавлені можливості захищати авторські права в російській юрисдикції.
Цифрова інфраструктура Кремля
На тлі хронічних збитків платформ, що становлять цифрову опору режиму, VK Yandex виглядає феноменом. У 2024 році компанія подолала позначку в 1 трлн рублів річної виручки. Вперше з 2010 року компанія поновила виплату дивідендів.
Секрет успіху простий: після відключення Google Ads у 2022 році система Яндекс.Директ залишилась єдиним повноцінним інструментом performance-маркетингу для російського бізнесу. Вся рекламна виручка країни потекла в один канал. Додатково Yandex заробляє на таксі, доставці їжі та електронній комерції.
Проте цей успіх відбувся ціною повного підпорядкування державі. У 2024 році нідерландська холдингова компанія Yandex N.V. продала свої активи в Росії консорціуму наближених до Кремля інвесторів за 5,4 млрд доларів.
Ще більш промовистою є доля цифрових активів Газпром-Медіа – холдингу, що управляє телеканалами НТВ, ТНТ, продакшн-студіями та намагається будувати цифрові платформи. RuTube позиціонується як головний замінник YouTube, але незалежні аналітики одностайно констатують: зростання аудиторії забезпечується піратським контентом, а не оригінальними пропозиціями. Сегмент «Медіабізнес» згенерував для холдингу чистий збиток 247 млн рублів у 2024 році.
Найбільшим фіаско став Yappy – аналог TikTok із власним музичним лейблом та колосальними маркетинговими бюджетами. До середини 2025 року з 300 початкових співробітників у штаті залишилося близько 30. Yappy, RuTube та Premier готуються до примусового злиття під єдиним брендом – класична консолідація для імітації ефективності.
Отож російські соціальні платформи перетворилися на інструменти стеження, поширення пропаганди та придушення інакодумства. Технологічна основа залишається вразливою до кібератак і масових витоків даних. Конкурентне середовище знищене адміністративно. Інновації замінені імітацією.
Ресурс держави підтримувати цей проект стрімко вичерпується: бюджетна криза, податковий тиск і санкційна стеля діють одночасно. Російський IT-ринок перетворився на глибоко ізольований, жорстко контрольований та технологічно деградуючий заповідник –далекий від конкуренції із Заходом навіть у теорії.
Російський «цифровий суверенітет» – це коштовна політична декорація, утримання якої повністю лягає на плечі держави. Кремль вливає десятки й сотні мільярдів рублів у системно збиткові IT-корпорації. Ключове питання, однак, не в тому, як довго Москва здатна імітувати конкурентоспроможний IT-сектор, а в тому, наскільки вистачить ресурсу для цієї імітації: зростання бюджетного дефіциту, санкційний тиск і падіння нафтогазових доходів невпинно звужують простір для подальших дотацій. Коли державне фінансування почне висихати – а це лише питання часу – «цифровий суверенітет» у його нинішньому вигляді ризикує обвалитися так само швидко, як був штучно побудований.