В інтерв’ю телеканалу Freedom керівник Групи аналізу ГІбридних загроз УКМЦ Володимир Солов’ян проаналізував значення ініціативи PURL для посилення української протиповітряної оборони та пояснив логіку непублічної участі окремих країн у програмі. Також в інтерв’ю йдетсься про перспективи розвитку європейської оборонної автономії та роль України як держави з унікальним бойовим досвідом, здатної посилити європейський оборонний сектор.
Текстова версія:
Як ви оцінюєте той факт, що ще три країни готові підтримувати Україну в межах ініціативи PURL? І що найцікавіше – чому ці країни залишаються неназваними?
Не в всі європейські столиці хочуть відкрито брати участь в ініціативах, які можуть спричинити агресивну дипломатичну реакцію з боку Кремля або навіть спроби акцій саботажу. Тому такий підхід цілком зрозумілий. Я б не надто акцентував увагу саме на аноному участі певних країн в програмі PURL. Головний пріоритет для України – продовження фінансування цієї програми, оскільки вона дозволяє отримувати дефіцитні засоби протиракетної оборони. Показово, що навіть в умовах, коли адміністрація Дональда Трампа значною мірою переключила увагу на Іран, постачання Україні тривають. І це важливо, зважаючи на дефіцит протиракетних комплексів і ракет, який відчувають країни Перської затоки.
Для Києва ключовим є забезпечення безперебійної роботи механізму PURL. За оцінками українських військових аналітиків, для цього потрібно акумулювати в рамках даної ініціативи щонайменше 1 млрд доларів щомісяця. Сьогодні процес залучення коштів має хвилеподібний характер. Натомість Україна потребує прогнозованого механізму, за якого європейські країни та інші партнери братимуть на себе зобов’язання щодо регулярних щомісячних внесків. У цьому контексті кількість залучених до PURL країн також є вагомим політичним сигналом. Це один із маркерів міжнародної підтримки України, який зчитується у США і може посилити позиції Києва на переговорному треку.
Водночас в умовах наближення виборів до Конгресу Білий дім може спробувати здійснити маневр на міжнародній арені, аби відвернути увагу від суперечливих результатів кампанії проти Ірану. Не можна виключати різні сценарії – від блокади Куби до нового етапу тиску на Україну з метою швидко досягти домовленостей, які можна було б представити американському виборцю як глобальний миротворчий успіх Дональда Трампа.
Саме тому для України критично важливо, щоб постачання в межах PURL залишалися стабільними й не залежали від поточної позиції адміністрації США, яка може змінюватися досить хаотично, зокрема й щодо України.
Які існують альтернативи PURL, щоб Україна не залежала від США?
Якщо дивитися на це питання в перспективі найближчих років, то, на жаль, Європа наразі не має можливості створити повністю автономні виробничі цикли в оборонній сфері, які не залежали б ані від Китаю, ані від США.
Про повноцінну автономізацію можна буде говорити вже в повоєнному середовищі, коли буде досягнуто певних домовленостей про перемир’я і Україна зможе реформувати свої Збройні сили, спираючись на європейські зразки озброєнь та технологічні рішення.
Тому у нинішніх умовах для Європи важливо зберегти єдність зі США та не допустити розколу євроатлантичного простору. Такі механізми, як PURL, дозволяють за рахунок європейського фінансування підтримувати сильне лобі серед американських промисловців і впливати на адміністрацію президента США. Це важливий важіль не лише для України, а й для Європи, яка зацікавлена у збереженні конструктивних зв’язків із Вашингтоном.
Україна може відігравати тут особливу роль як країна з унікальним досвідом впровадження дронових технологій і можливістю масштабувати виробництво порівняно дешевих типів озброєння. У майбутньому цей досвід дедалі більше осмислюватиметься й поступово інтегруватиметься в доктрини НАТО.
Як ви оцінюєте перспективи укладення довгострокових оборонних угод з країнами Європи?
Для України головним аспектом є створення спільних підприємств та інтеграція української оборонної промисловості в загальноєвропейський оборонний контур. Очевидно, що в найближчі роки європейці робитимуть ставку на розвиток власних автономних логістичних ланцюгів, менш залежних від США.
Це пов’язано з непередбачуваністю політики адміністрації Дональда Трампа, а також із відсутністю чіткого розуміння, хто може стати його наступником. Уже сьогодні частина європейських аналітиків і політиків говорить про невизначеність майбутнього НАТО.
З огляду на таку турбулентність європейці дедалі активніше розвиватимуть власні оборонні спроможності. Україна в цьому контексті має унікальний досвід і вже достатньо адаптивну ресурсну базу для виробництва дешевих та ефективних засобів ураження противника, а також засобів захисту від повітряних загроз.
Однак якщо подивитися на виробництво ключових компонентів, наприклад ракет до систем протиракетної оборони SAMP-T, яка є європейським аналогом американських Patriot, ситуація залишається складною. За офіційними заявами, до 2028 року європейці планують збільшити виробництво ракет до SAMP-T до 500 одиниць на рік. Але цього недостатньо вже сьогодні, зокрема для перекриття російських можливостей із виробництва ракет типу «Іскандер».
Тому довгострокові угоди важливі, але самі по собі вони не вирішують проблему швидко. Їхня цінність – у поступовій інтеграції України в європейський оборонний сектор, створенні спільних виробництв і формуванні більш автономної системи безпеки. Але в короткостроковій перспективі Україні все одно потрібні стабільні поставки та регулярне фінансування вже наявних механізмів, зокрема PURL.