8 жовтня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулася публічна дискусія на тему “Пам’ять про репресії: досвід Киргизстану та України”. Обговорення було ініційоване Архівом національної пам’яті спільно з громадською організацією “Есімде” (Киргизстан).
Підставою для обговорення стали спільні сторінки історії киргизького та українського народів, а також досвід, яким Україна може поділитися у сфері відкриття архівів комуністичних спецслужб.
Ельміра Ногойбаєва, керівниця проєкту “Есімде”, розповіла про дослідження примусового виселення розкуркулених киргизів до УРСР та про те, які документи вже вдалося знайти в Україні. Ногойбаєва висловила захоплення розвитком архівної справи в Україні після 2014 року – за її словами, в нас “відкриті, дружні та оцифровані архіви”.
Ігор Кулик, директор Архіву національної пам’яті, розповів про проект очолюваної ним установи – найбільшого та найсучаснішого архіву, що має бути створений в Україні. Така незалежна інституція виявилася необхідною, адже архіви профільних відомств почасти саботували норми закону про відкриття архівів.
Для прикладу, архів СБУ менш доступний для іноземців. Ба більше – в ньому міститься лише ⅕ архівів репресивних органів. Більшість документів перебуває в розпорядженні МВС, яке не поспішає взаємодіяти з дослідниками. Саме в архівах обласних управлінь внутрішніх справ знаходилися усі документи про висланих до УРСР киргизів. Тож без сприяння Архіву національної пам’яті ця тема залишалася би невідомою широкому загалу двох країн.
Ігор Розкладай, юрист, співавтор Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» висвітлив історію розкриття архівів в Україні. За його словами, у профільному середовищі відповідний законопроект почав готуватися ще за президентства Віктора Ющенка. Втім, умови для його ухвалення в парламенті відкрилися лише в 2014 році.
Навіть український досвід максимального відкриття архівів каральних структур СРСР стикнувся з рядом проблем. Для прикладу, це питання анонімізації інформації про людей, що співпрацювали з репресивними органами. Або ж доступ до архівів психіатричних лікарень, що використовувалися як заклади каральної психіатрії для дисидентів. Розкладай навів приклад Дніпровської психлікарні, яка була одним з ключових центрів цієї репресивної практики. Архіви цього медзакладу були розкриті у порядку виключення, ad hoc.
Модерував захід журналіст Григорій Пирлік, дослідник примусового виселення киргизів до УРСР, громадянин Киргизстану, який живе і працює в Україні.