Скепсис щодо розширення ЄС, зокрема стосовно України, часто виникає в політичному дискурсі європейських країн. Росія використовує ці настрої, щоб посилити дестабілізуючий вплив у Європі та втручатися у внутрішню політику держав-членів ЄС.
Успішна європейська Україна становить екзистенційну загрозу для путінського режиму. Саме тому Москва протягом багатьох років спрямовує значні інформаційні ресурси на поширення дезінформації з метою дискредитації України та українців на просторах європейського інформаційного поля.
Вибори є особливо чутливим періодом для інформаційної опірності суспілств. На час виборів припадає прискорення темпів поширення новин і зростання інтенсивності медійних наративів, особливо щодо соціально та політично важливих тем, що робить аудиторії демократичних країн вразливими до дезінформаційних кампаній.
Незабаром, а саме 18 травня відбудеться перший тур президентських виборів в Польщі – країні, чия підтримка вкрай необхідна Україні для успішного спротиву російській агресії та в подальшому русі на європейському шляху.
Вибори в Польщі можуть стати зручним моментом для Москви, щоб дискредитувати ідею євроінтеграції України через різні призми – національної пам’яті, економічних негарахздів сьогодення чи страху війни. Росія може інкорпорувати в польський інформаційний простір антиукраїнські тези щоб посварити два народи.
Тому ми вирішили обговорити ключові аспекти майбутніх президентських виборів в Польщі в контексті загрози дезінформації та динаміки польсько-українських відносин з Лукашем Адамським, політичним аналітиком, заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського.
Текстовий варіант інтерв’ю:
Польські кандидати про євроінтеграцію України: від підтримки до пересторог
Пане Адамський, чи присутня тема євроінтеграції України в риториці кандидатів у Президенти Польщі? Якщо так, то які перестороги щодо членства України висловлюються найбільш активно?
Звісно, ця тема обговорюється. У межах президентської кампанії у Польщі можна виділити трьох основних кандидатів.
Рафал Тшасковський, кандидат від «Громадянської платформи» прем’єр-міністра Дональда Туска, відкрито підтримує членство України в ЄС і НАТО. Звісно, Україна повинна відповідати всім необхідним для цього критеріям. Адже приймати в ЄС країну, яка не готова імплементувати частину так званого Acquis communautaire, європейського законодавства, було б не завбачливо і для України, і для ЄС.
Якщо Україна виконає умови, Польща, звісно, підтримає ратифікацію договору про її членство в ЄС. Такої політики Польща, до речі, дотримується з кінця 1990-х років.
Другий кандидат від «Права і справедливості», Кароль Навроцький, вважає, що Україна має не лише відповідати Копенгагенським критеріям, включаючи готовність і здатність імплементувати законодавство ЄС, але й вирішити проблемні питання у відносинах з Польщею. Зокрема, він наголошує на питанні оцінки діяльності ОУН-УПА, яке є найбільш болючою історичною темою для поляків, а також на необхідності перепоховання жертв УПА, останки яких знаходяться на полях або в забутих могилах на Волині та Галичині.
Третій кандидат – від «Конфедерації», партії з найвираженішим україноскептичним електоратом. Я не кажу, що це проросійська партія, як вважають деякі журналісти в Україні. Однак майже половина її електорату ставиться до України з певним скепсисом або негативно, і лише 10% – позитивно.
Тому не дивно, що прихильники “Конфедерації” також негативно висловлюються про Україну та її майбутнє членство в ЄС. Вони зазвичай кажуть, що це може завдати шкоди польському агросектору та малому бізнесу, а представники останнього – важливий електорат цієї партії. Звісно, вони розповідають про “культ Бандери” в Україні. Кандидат від цієї партії, Славомір Менцен, навіть відвідав Львів 24 лютого, щоб зробити фото на тлі пам’ятника Степану Бандері, демонструючи свій протест проти історичного наративу та таких героїв.
Вони, звісно, не виключають членства України в ЄС чи НАТО, але у своїй передвиборчій риториці намагаються продемонструвати негативні наслідки.
Ви згадали партію «Конфедерація», яку в Україні сприймають досить скептично. В останні тижні рейтинг кандидата Славоміра Менцена зріс і йому вже пророкують вихід у другий тур. Як пояснити зростання популярності правих партій у Польщі? Чи може це призвести до загострення відносин між Україною та Польщею?
Почну з того, що я не надто схвалюю такі визначення, як «ультраправі», «популісти» тощо. Бо це інструмент – такий собі молоток, яким ми б’ємо по політичних противниках.
У польській політиці протягом останніх 20 років домінували дві великі партії – «Право і справедливість» та «Громадянська платформа».
Лідер перших, Ярослав Качинський обіймав посаду прем’єр-міністра з 2005 по 2007 рік, а його брат був президентом до 2010 року, коли трагічно загинув. Потім, протягом восьми років, уряд очолював Дональд Туск. Далі при владі була партія «Право і справедливість». І з грудня 2023 ми знову маємо уряд Дональда Туска.
Припустимо, ви молода людина 20-30 років і вам не подобається ані Качинський, ані Туск. Тому ви шукаєте альтернативу. Наразі це лише «Конфедерація», адже інші партії вже співпрацювали або з Качинським, або з Туском. До того ж, «Конфедерація» позиціонує себе як партія молодих або середнього віку політиків. На противагу цьому, у «Права і справедливості» та «Громадянської платформи» багато партійців належить до старшого покоління.
Я б сказав, що для мене «Конфедерація» – це партія правого спрямування, але дуже сучасна, не орієнтована на соціальні питання, а радше на молодий та ліберальний в економічному плані електорат. Водночас, як і «Право і справедливість», вона приділяє значну увагу питанням прав та традиційній моделі родини. Молоді чоловіки часто голосують за «Конфедерацію», бо вважають, що в Польщі їх дискримінують. Тобто, існує багато причин, які абсолютно не пов’язані з тим, що часто чую в українських ЗМІ, нібито це проросійська або антиукраїнська партія.
Як російська дезінформація впливає на вибори в Польщі?
Пане Адамський, після виявлення випадків зовнішнього впливу на вибори в Румунії через мережу TikTok, чи можливі, на вашу думку, подібні сценарії в Польщі?
Ваше питання стосується впливу російської дезінформація в Польщі. Безумовно, він існує. Проте поляки, через історичний досвід, мають імунітет. Тому проросійські настрої, я б сказав, поширені лише серед незначної частини населення, можливо, кількох відсотків. Натомість, значно більшою є частка громадян, які скептично ставляться до України. Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного у грудні минулого року Центром Мєрошевського, майже 30% поляків негативно ставляться до українців, позитивно – лише 23%. Решта займає нейтральну позицію. Це не свідчить про відсутність готовності підтримувати Україну у війні проти російського агресора, але, безумовно, вказує на необхідність активної роботи з метою зменшення кількості україноскептиків.
Чому існують такі настрої? Бо польські респонденти мають певні претензії до України. І ці претензії часом є об’єктивними, а іноді – це вплив проросійських чи антиукраїнських наративів, які поширюються в соціальних мережах
Польська молодь, як і молодь загалом, має значні проблеми з критичним мисленням. Вразливість молоді до неперевіреної інформації використовують ті, хто поширює неправдиві відомості про Україну. Я впевнений, що значна частина антиукраїнських гасел – це російська дезінформація. Росіяни зрозуміли, що переконувати поляків у любові до московської імперії – марна справа. Натомість вони використовують наявні проблеми у відносинах між Польщею та Україною. А також негативні випадки, з якими стикаються поляки у спілкуванні з українськими емігрантами чи біженцями. Такі ексцеси через механізм поспішного узагальнення негативно впливають на сприйняття українців загалом. І саме так діють проросійські наративи.
Історичні паралелі та сучасні виклики
Чи може Росія інструменталізувати страх війни, щоб вплинути на електоральну поведінку поляків? Наразі обговорюється розгортання контингенту окремих країн НАТО в Україні. Варшава заявила, що не розглядає такий сценарій за участю своїх військовослужбовців. Але якщо за певних обставин сценарій все-таки реалізується, чи вплине це на сприйняття України та її євроінтеграцію?
Все залежить від умов. А ми цих умов не знаємо, бо перемир’я немає. І немає поки що впевненості, чи це перемир’я, про яке так багато говорять, взагалі відбудеться.
Польща – прифронтова країна. Ми маємо кордон не лише з Україною, але й з Білоруссю, яка фактично є частиною російського воєнного простору, та з Калінінградською областю Росії. Ми також усвідомлюємо, що з географічної точки зору Польща є дуже вразливою для потенційного російського наступу. І якщо б росіяни завдали удару по Польщі, то, звісно, балтійські країни опинилися б в облозі. Якби Росії вдалося подолати Польщу, то Литва чи Латвія легко потрапили б в руки Москви.
Тому ймовірність війни залишається. Тим паче, росіяни не забули про роль Польщі, особливо в перші тижні та місяці повномасштабної війни в Україні, коли вона надала значну кількість техніки та активно мобілізувала союзників, що потім ускладнило хід російських операцій. Польща, безперечно, суттєво допомогла Україні у той момент.
Росіяни та поляки також занурені в історію. Вони давно знають, що війни з Польщею, яких було кілька, зазвичай точилися за цивілізаційну та державну приналежність України, Литви та Білорусі.
Росіяни в 19-ому столітті, щоб виправдати свій контроль над Польщею, яка на той час не мала державності, стверджували: якби не їхній вплив, поляки захотіли б заволодіти Києвом, а можливо, і Смоленськом.
Тому мені здається досить імовірним, що в разі повномасштабної війни між Росією та НАТО Польща опиниться під першим ударом. Це може відбутись внаслідок цілеспрямованої агресії з боку Росії або через випадковість.
Тому польська політична еліта, усвідомлюючи це та скептичне ставлення самих поляків до відправлення солдатів в Україну, поки не обіцяє введення військ. Можливо, щось зміниться після президентських виборів. Але наразі Польща прагне обмежити свою допомогу Україні лише підтримкою військового хабу в Жешуві, а також постачанням амуніції та військової техніки.
Україна-Польща: слід уникати поспішних узагальнень і надмірних емоцій
Які б ви дали поради українській владі, представникам громадянського суспільства та ЗМІ щодо комунікації з польською стороною?
Насамперед Україні необхідно краще розуміти Польщу. Українським експертам та журналістам не слід розглядати Польщу лише як одну з країн ЄС або як одного з сусідів, а усвідомлювати її особливе ставлення до України. Польща – країна з власними політичними процесами, які не є однозначними. Не слід зводити всі проблеми у польсько-українських відносинах до впливу російської агентури та провокацій. На жаль, я часто спостерігаю цю тенденцію серед українських журналістів і навіть експертів.
Відкрите питання – скільки в Україні, українській адміністрації чи серед українських аналітиків, які щоденно працюють над тим, щоб надавати українському уряду об’єктивну інформацію про суспільно-політичні процеси в Польщі?
У Польщі кілька десятків фахівців, які досліджують виключно події в Україні. Мова про формування ґрунтовної картини, яка може суттєво відрізнятися від повідомлень у ЗМІ. В Україні, наскільки мені відомо, таких фахівців немає. Є окремі експерти, що спеціалізуються на питаннях безпеки, європейської інтеграції України та Центрально-Східної Європи, але саме фахівців з питань Польщі, немає
Отже, перша порада – необхідно інвестувати в знання експертів та мати фахівців, які спеціалізуються на конкретній державі. Друга порада – уникати поспішних узагальнень. Я часто спостерігав, як під час протестів українські ЗМІ, навіть провідні, писали, наприклад: «поляки блокують кордон» або «поляки висипають українське збіжжя». Розумієте, це не всі поляки, а лише представники, наприклад, однієї з профспілок польських фермерів або представники профспілки транспортних компаній.
На жаль, цей механізм діє і в Польщі. Я бачу такі заголовки в новинах, як-от: «Українці шанують Бандеру» або «Українці не дають перепоховати наших предків». Це абсолютно шкідливо та деструктивно для сприйняття. Отже, слід уникати поспішних узагальнень і надмірних емоцій.
Як не допустити повторення протистояння на кордонах? Чи може Україна впливати на це?
Звісно, блокада кордонів завдавала шкоди інтересам України. Однак ці акції було важко зупинити через традицію свободи протестів у Польщі.
Те, що кордон і прикордонні смуги не включили до переліку об’єктів прикордонної інфраструктури, де протести заборонені, ймовірно, було помилкою з боку Польщі. Особливо зважаючи на те, що Україна бореться проти спільного ворога. Однак, польська влада, очевидно, не наважилася на цей крок під час парламентської кампанії.
Блокада кордонів була спрямована насамперед проти політики ЄС, а не проти України. Фермерів, які мають кредити, мало хвилювала реакція українців на протести, а лише власна економічна спроможність.
Висипання зерна викликало обурення серед українців, які казали, що це нагадує про Голодомор, про неповагу до хліба, зібраного українськими фермерами на замінованих полях, на яких вони втрачають власне життя. Наскільки я знаю, польські фермери часто вдаються до подібних акцій. Так було два десятиліття тому, коли вони висипали німецьке збіжжя з вагонів.
Хоча я не схвалюю подібні акції, мені бракувало бажання українських коментаторів спокійніше проаналізувати ці події, зрозуміти мотивацію фермерів і коментувати їх з меншою емоційністю
Такі дії накручують суспільні настрої як у Польщі, так і в Україні, сприяючи погіршенню ставлення обох народів один до одного
Дякуємо вам за розмову.
Інтервю підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».