«Коли я приїхав сюди, я побачив країну, яка потребує допомоги… Я вірю в життя, а не в смерть, тому я тут. Україна теж вірить у життя, а росія несе смерть. Для мене це має значення», – говорить військовий інструктор з Канади, який просить називати його просто Джеймс.
Він пішов до війська, коли йому було 19. У Збройних Силах Канади чоловік відслужив 14 років, з яких 5 перебував у Силах спеціальних операцій, ще 5 – працював інженером.
Як військовослужбовець Джеймс чотири рази був в Афганістані, також виконував завдання в Іраку, Сирії, де займався розвідкою, патрулюванням території, прикриттям дружніх підрозділів у ході їх операцій. Інструктував військових союзних держав – Польщі, Латвії.
У 2019 році Джеймс уже був в Україні в складі американсько-канадського загону, який три місяці тренував українських офіцерів середньої ланки, як проводити штурмові дії на місцевості, захоплювати й утримувати будівлі.
Після початку повномасштабного вторгнення росії Джеймс вирішив приїхати в Україну, щоб допомогти українцям протистояти агресору. Уже в березні він працював у Бучі у складі зведеного підрозділу, до якого увійшли й інші легіонери.
Сьогодні він служить у Збройних Силах України за короткостроковим контрактом і перебуває переважно на південному напрямку: Миколаїв, Одеса, Херсонська область. Ми зустрілися з Джеймсом у Миколаєві, щоб поспілкуватися про його досвід та участь у війні на боці України.
Про участь у війні
У березні Джеймс взяв участь у зачистці Київської області від російських окупантів. Пригадуючи ті дні, він говорить, що це була «ефективна і швидка робота, незважаючи на мовний бар’єр».
«У нас було кілька невеликих груп, які добре взаємодіяли між собою та з українськими військовими. Ми відтісняли росіян з Бучі та околиць, займалися зачисткою. Після чого повернулися до Києва. Мій командир запитав, чи не хочу я залишитися в Україні, щоб тренувати військових. Я погодився», – розповідає Джеймс.
Протягом кількох тижнів Джеймс тренував бійців Територіальної оборони та ЗСУ, після чого приїхав до Миколаєва, де продовжує працювати разом із підрозділами різних бригад та окремими підрозділами українських спецслужб: і як інструктор, і як учасник військових операцій на херсонському напрямку.
«Довелося взяти участь у кількох боях. Ми перебували у зрошувальних каналах, які прокладені в полях Миколаївської і Херсонської областей. Вступали у вогневий контакт із російськими військовими. Ми також неодноразово евакуйовували тіла українських військових, які потрапили під снайперський вогонь у цьому районі. В одному з цих боїв загинув один мій близький друг», – розповідає Джеймс.
На півдні працювати значно важче, ніж у Київській області, зізнається канадський боєць. Передусім через особливості місцевості. Початок роботи на цьому напрямку був складний для Джеймса та підрозділів, з якими він займається. Росіяни встигли добре закріпитися на своїх позиціях і досі мають перевагу у важкому озброєнні. Але мотивація і бажання вчитися – дуже важливі риси українських військових, за рахунок яких їм вдається проводити успішні дії, вважає інструктор.
Про тренування українських військових
Інструктаж бійців ЗСУ та спецпризначенців – один із головних напрямків роботи Джеймса в Україні. Він зізнається, що йому подобається працювати тут, бо українські військові «схоплюють на льоту» і швидко налагоджують роботу в підрозділах. Тренування відбуваються за базовими програмами НАТО з особистими допрацюваннями інструктора на основі його досвіду.
«Серед солдатів усіх країн, з якими я працював, українці – єдині, які так швидко вчаться. Ваші військові дуже мотивовані, сильні. У них велике серце. Наприклад, у Латвії або Польщі дуже хороші хлопці, але вони не можуть працювати з такими навантаженнями тривалий час. Зрозуміло, що у вас триває війна, і бійці хочуть отримати нові навички якнайшвидше. Від цього залежить їх успішність на полі бою, їхнє життя і звільнення їхніх домівок. Вони дуже сконцентровані на роботі. Хоча в Афганістані чи Іраку теж тривала війна, але місцеві солдати не були настільки мотивовані, як ваші», – ділиться враженнями Джеймс.
«Одного разу я працював із групою українських військових у Миколаєві. Почали після обіду, відпрацьовували до пізньої ночі складні вправи, які потребують витривалості і фізичної підготовки. Після чого один боєць сказав: «Нарешті ми трішки поспимо». Виявилося, що ця група того ж дня до обіду виконувала завдання «на нулі». Я про це не знав і ганяв їх як зазвичай. Я був шокований, що ніхто не заперечив. Дуже пишаюся цими хлопцями. Вони вже мали кілька бойових виходів після наших тренувань. Відпрацювали без втрат», – каже канадець.
Про співпрацю з іншими іноземцями
З початком великої війни в Україну приїхало чимало іноземців, які вирішили долучитися до Інтернаціонального легіону. Джеймс говорить, що з цим легіоном пов’язано чимало цікавих, хоч і не завжди веселих історій.
«Приїхало багато хлопців, які мали або мінімальний досвід, або взагалі новачки. Вони побачили якісь картинки про війну і вирішили взяти участь. Їх легко зараз побачити в Києві. Вони побули кілька днів під обстрілами, вирішили, що це не зовсім те, що вони собі уявляли і повернулися в місто. Це проблема, тому що ми не можемо покладатися на таких людей. Вони нібито приїхали допомагати українцям, а насправді нічого важливого не роблять. Ми називаємо їх ТікТок-бійцями. Більш того, вони іноді шкодять. Наприклад, знімають на камеру наші позиції, публікують це в мережі. У нас були такі випадки, я попросив їхнього командира відправити цих хлопців додому», – розповідає Джеймс.
Канадець пояснює, що з самого початку до Інтернаціонального легіону брали фактично всіх, адже це був відкритий заклик від України про допомогу. Коли почали формуватися підрозділи, стало зрозуміло, хто який має досвід і хто реально може воювати.
У багатьох легіонерів не виправдалися очікування, вони не зрозуміли, що це «довга гра», а характер бойових дій може сильно відрізнятися в кожному регіоні, відповідно від людей потрібні різні навички. Дехто з легіонерів цього не розумів, вони думали, що будуть героями і зірками кіно.
«Однак зараз ситуація вже інакша. Я працюю з кількома легіонерами в своїй групі. Це досвідчені, круті хлопці, які знають, куди потрапили і що тут відбувається. Сформувати підрозділ – дуже важка робота, яка потребує часу. Якщо в цьому підрозділі мікс людей із різних країн, з різною підготовкою, і всі хочуть бути командирами – це вже важче.
Ще комусь важко прийняти факт, що на війні в будь-якому разі будуть втрати і доводиться посилати людей на дуже ризиковані завдання. Ніхто не хоче вмирати. Тому, звичайно, є конфлікти, багато хто відмовляється працювати з інтернаціональними підрозділами, а частина іноземців переводяться в інші структури, щоб бути ефективнішими. Це процес. Але я бачу позитивну динаміку», – каже Джеймс.
Він погоджується з думкою про те, що на початку повномасштабного вторгнення залученість людей з інших країн до підтримки України зіграла важливу психологічну роль. Сьогодні ж українські Збройні Сили, спецслужби та інші формування потребують підсилення людьми вже з конкретними навичками, досвідом і головне – розумінням ситуації та особливостей цієї війни.
«Дуже важливо, що представники інших країн, інших армій отримують досвід нової великої війни. Вони вчаться і роблять висновки. Я маю на увазі країни НАТО. На основі цього досвіду вони змінять деякі підходи до підготовки своїх військ. Наприклад, щодо застосування дронів. Це війна, в якій вони застосовуються дуже масово. Їх дуже багато, вони всюди, і вони ефективні», – вважає Джеймс.
Про росіян
Росіяни готувалися до цієї війни. Втім, на думку канадця, їх слабкість полягає в якості особового складу, вони не такі навчені і найголовніше – не такі мотивовані, які українці.
«У росії є артилерія, є час, додатковий ресурс. Це перевага. Але українці нав’язують їм свою тактику. Ви мобільні і високоточні завдяки таким комплексам, як HIMARS. Вони створюють різницю. І росіяни нічого не можуть з ними вдіяти. Я не політик, але гадаю, якби світові лідери вирішили нарешті не просто допомогти Україні зброєю, а перемогти у цій війні, вступити в неї прямо, то в росії не було би жодного шансу», – зізнається Джеймс.
Про особисту мотивацію приїхати в Україну
«Побувавши в різних військових конфліктах у різних країнах, я відчуваю, що ця війна для мене має найбільше сенсу. Все очевидно і зрозуміло, на чиєму боці має бути цивілізований світ. Коли я приїхав сюди, я побачив країну, яка потребує допомоги. Я спілкувався з багатьма українцями і прийняв рішення підписати короткотерміновий контракт. Я вірю в життя, а не в смерть, тому я тут. Україна теж вірить у життя, а росія несе смерть. Для мене це має значення.
Я переконаний, що зрештою Україна переможе. Це може зайняти роки, але якщо подивитися, якою була Україна в березні і якою є зараз – прогрес очевидний. Ви стаєте сильнішими, швидко навчаєтеся використовувати нове озброєння і ефективно протистояти росіянам», – переконаний Джеймс.
Іван Антипенко, Херсон
25.09.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS