Вугледар був заснований у 1964 році і мав розвиватися, але керманичі радянської економіки вирішили, що вугленосний регіон Південного Донбасу не перспективний, і зосередили зусилля на підтримці Кузбасу. Донедавна тут ще працювали дві шахти. Зараз вони підтоплені. Іншої роботи в місті немає. Для територіальної громади з населенням 26 тисяч чоловік це – своєрідний тест на виживання. Заступник голови ВЦА Максим Вербовський вважає, що його просто необхідно пройти.
Де варто досліджувати особливості когнітивного дисонансу, так це в бідних районах Донецької та Луганської областей. З одного боку, все навколо руйнується. 80% будинків у Вугледарі пошкоджені, в підвалах продовжують жити більше тисячі містян, серед них також є і діти. Вже в перший день війни по місту було нанесено удар з комплексу «Точка-У» з касетними снарядами. Тоді ракета впала поряд з лікарнею. Постраждали цивільні: четверо загинули, десять поранені. В місті неможливо отримати належну медичну допомогу, а також зробити закупи у магазині.
Водночас багато хто продовжує вірити в те, що обстріли ведуть Збройні Сили України. Вербовський пояснює це впливом російської пропаганди. Протягом останніх восьми років всі без виключення жителі прифронтових міст мали безперешкодний доступ до російського радіо та телебачення. Тепер вони впевнені в тому, що правда – це лише те, що їм показували по телевізору.
«З тих, хто лишився в місті, 80% живуть в очікуванні «русского міра», – констатує пан Максим. – Попри все продовжуємо возити їм гуманітарну допомогу і, зізнаюсь відверто, іноді виникає бажання цього не робити. Коли привозиш необхідне, а тобі пропонують «від’їхати десь до Дніпра», щоб дати тут робити свою справу іншим людям… Вони впевнені, що прийдуть інші хлопці і наведуть порядок. Більшість не розуміє, що відбувається навколо, і впевнені, що можлива ситуація, коли ми будемо завозити гуманітарку в окупований росіянами Вугледар. Це неможливо! А дехто вважає, що ми просто маємо домовитися про все. Люди сидять і чекають! Ми привозимо їжу і воду, але вони продовжують чекати на окупантів».
Попри масовані обстріли міста впродовж тривалого часу, там продовжує жити понад тисяча громадян. Адміністрація не тішить себе ілюзіями евакуювати всіх, тому, як наслідок, має більш глобальні проблеми.
«Люди майже не виїжджають. Максимум – нещодавно вивезли 10 чоловік, – розповідає про евакуацію вугледарців Максим Вербовський. – Найголовніша проблема для всіх нас – як ці люди будуть зимувати».
До приходу холодів, припускають у Вугледарській ВЦА, місто залишить максимум 300 людей.
«Маємо надію, що вони виїдуть. А ще 1000 залишаться в місті, і як вони переживуть зимовий період – невідомо. Зараз ще є можливість заїжджати в місто польовими дорогами, але, наприклад, після дощу ми вже не можемо туди дістатися, – пояснює заступник голови ВЦА. – А якщо є поранені, то ми не можемо їх евакуювати. А взимку буде ще гірше».
Така ситуація склалася через інформаційний голод. Вугледарці живуть без зв’язку і не знають, що відбувається в країні. У ВЦА хочуть створити інформаційний листок, аби містяни були в курсі подій.
Наразі містом опікується Вугледарська військово-цивільна адміністрація, і це під час війни набагато ефективніше, ніж міська рада, вважає Максим Вербовський. Вугледар знаходиться в зоні бойових дій, і війна не дозволяє збиратися міській раді. При цьому пан Максим акцентує, що ВЦА мають переваги над міськими радами винятково під час війни.
«Міська рада дає дуже багато правильних рішень. Саме депутати приймають рішення, що потрібно, а що – ні. В той час як у ВЦА рішення приймає тільки керівник ВЦА, але й відповідальність тільки на ньому», – додає Вербовський і підкреслює, що з районною радою зараз вони співпрацюють пліч-о-пліч. Пан Максим вважає, що районна рада – контролер і перший помічник ВЦА.
«ВЦА і районна рада співпрацюють, і уявити ВЦА без райради неможливо», – запевняє він. Спільно з районною радою вони вирішують найважливіші питання під час війни: доставка гуманітарних вантажів, евакуація та влаштування людей у безпечних місцях, безліч інших непередбачуваних питань.
Що його приємно вражає, так це дії українських військових. Переконаний, якби в місті не було Збройних Сил України, вже б окупували. Проте Вугледар тримається з самого початку. Після чотирьох місяців окупації ЗСУ змогли деокупувати Павлівку, що за три кілометри від Вугледару. Це дозволило завезти гуманітарну допомогу і евакуювати понад 100 людей.
«Коли хлопці були в місті, то говорили, що будуть стояти до останнього і не відступлять ані на крок, – розповідає чоловік. – Впевнений, що так і буде, а російським окупантам не вдасться підняти свій прапор у Вугледарі».
Війна об’єднує. У найтемніші часи вугледарці допомагали один одному, не дивлячись на політичні позиції. Допомагали ховати близьких, витягувати поранених з-під завалів тощо. Але є імена, які впишуть в історію міста. Цим людям, на думку Вербовського, треба ставити пам’ятник. Чого вартий лише вчинок медичної сестри Юлії Колобової. 6 квітня у Вугледарі росіяни обстріляли із реактивної артилерії школу, де роздавали гуманітарну допомогу. Юлія не злякалась і прийшла на допомогу. Залишалася в місті до останнього, щоб допомагати пораненим і надавати хоч якусь допомогу містянам.
28 червня 2022 року з нагоди Дня Конституції України Максима Вербовського нагородили нагрудним знаком «Знак пошани» за сумлінне виконання службових обов’язків, вагомий особистий внесок у створення безпечних умов для життєдіяльності Вугледарської територіальної громади під час ведення активних бойових дій.
Його головна мета – повернутися додому, щоб відбудовувати Вугледар. Каже, що люди і зараз прагнуть повернутися до своїх осель попри небезпеку, але ситуація не така проста і однозначна, і залишатиметься такою навіть після перемоги.
«Не все залежить від самих мешканців, багато – й від держави. У нашому місті зараз дві затоплені шахти. Чи зможуть вони працювати? З 15 тисяч населення 70% – шахтарі. Якщо не буде шахт, то що тоді? – говорить пан Максим. – Першою не повернеться молодь, думаю. Але все залежить від умов, які надасть держава. За умови відновлення роботи хоча б однієї шахти близько 4 тисяч людей приїде в місто, бо вони будуть впевнені в своїй необхідності».
За сприятливих умов повернуться 70% населення, вважає заступник голови Вугледарської ВЦА:
«Тут люди роботящі. Багато хто повернеться, щоб відбудувати місто свого дитинства».
Павло Єштохін, Волноваха – Жовті Води
15.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу