Menu

Відкриваючи заново Казимира Малевича

Відкриваючи заново Казимира Малевича

Майже 150 років по тому, Казимир Малевич залишається одним з найбільш легендарних авангардних художників у світі. Його «Чорний квадрат» (який, до речі, був створений щонайменше у чотирьох різних версіях) все ще породжує пристрасні дискусії про природу мистецтва. І все ж, незважаючи на те, що Малевич насамперед відомий через цей мінімалістичний шедевр – і такі ж складні у своїй простоті роботи такі як «Біле на білому» – він також любив теплі яскраві кольори та різноманітність форм, неочікувані поєднання яких чимось нагадують неочікувані повороти його власного життя. Хтось ним захоплюється, хтось не може його терпіти. Малевичем можна захоплюватись, можна його не розуміти, можна задаватись питаннями про суть його творчості – але він рідко кого лишає байдужим, і його вплив все ще відчутний у сучасному мистецтві.

І одна з речей, про які все ще варто говорити, коли мова йде про Малевича, – це його походження. Відомий світові як російський художник, він, насправді, був українського походження та народився у Києві. До свого вісімнадцятиріччя він жив в Україні та подорожував нею, здебільшого малими містами. На свій лад, саме така юність познайомила його з традиційним українським мистецтвом, ремеслами та фольклором, які, багато років по тому, він переосмислив у своїй творчості. Життя поза великим містом мало великий вплив на Малевича – він навіть намагався відтворити традиційні розписи сільських домівок, особливо ж печей, у себе вдома (за що отримував наганяй, тому, ймовірно, дав би п’ять всім дітям, які сьогодні із захопленням розмальовують нові шпалери). 

Малевич використовує мотиви писанки у своїй творчості

Його батько Северин був інженером у цукровій промисловості, і саме це змушувало родину постійно подорожувати. Від Малевича очікували, що він продовжить батькову справу. Однак, за підтримки своєї матері, яка допомагала йому приховувати потяг до мистецтва від незадоволеного ним батька, він все ж зміг сфокусуватись на творчості. Перші професійні кроки в цьому напрямку він зробив у Київській Рисувальній Школі, яку заснував український митець Микола Мурашко за фінансової підтримки місцевого мецената Івана Терещенко. За іронією долі, Терещенко займався саме цукровою промисловістю, опанувати яку мав би Малевич. Вчителем художника став інший український творець Микола Пимоненко, також широко відомий у тогочасному світі. 

Пимоненко і Малевич мали ще одну спільну рису, окрім потягу до живопису, – на певному етапі свого життя обидва вони були змушені залишити Україну, що перебувала під владою імперської Росії. Малевич переїжджав до Росії та Білорусі, насамперед, через зобов’язання свого батька, але скористався можливістю збудувати власну мистецьку кар’єру, що по-справжньому було можливо тільки в метрополії, і ніяк не в колонізованій державі. Логічний у тих умовах крок, на жаль, стає осново для культурної апропріації, оскільки російський уряд продовжує стверджувати, що Малевич є виключно російським митцем. 

Його ранні роботи представляли своєрідну суміш кубізму, футуризму та експресіонізму – сам він називав цей стиль кубофутуризмом. Кубофутуризм об’єднав багатьох митців того часу, з якими Малевич природно зблизився, – від українців Володимира та Давида Бурлюків (останнього Маяковський вважав своїм вчителем) до самого Маяковського, з яким Малевич пізніше працював над сміливою авангардною п’єсою. 

Супрематична композиція, 1916 рік

Однак можна сказати, що справжнє відкриття себе відбулось у 1915-му році, коли Казимир Малевич заснував супрематизм. Пояснюючи його як фундаментальний розрив між мистецтвом та зображенням реального світу, він наполягав на тому, що зусилля мають бути спрямовані на колір, форми, текстури – і тоді ми зможемо побачити об’єкт мистецтва таким, яким він є насправді, відкинувши спроби розгледіти в ньому фрагменти реальності. Малевич опублікував свій маніфест «Від кубізму та футуризму до супрематизму», де він пише, що «Нема більше любові куточків, нема більше любові, заради якої змінювалась істина мистецтва. Квадрат не підсвідома форма. Це творчість інтуїтивного розуму. Обличчя нового мистецтва! Квадрат живе, царствене немовля. Перший крок чистої творчості в мистецтві».  І він, дійсно, зробив квадрат царственим – виставивши його на Останній футуристичній виставці картин «0,10». Цікаво, що серед 39 експонатів, представлених на виставці, «Чорний квадрат» розташовувся у місці, яке традиційно призначалось у домі для ікон, – і з часом він справді став іконою авангардного мистецтва.

Остання футуристична виставка картин «0,10», 1915 рік

Після переїзду з Вітебська до колишнього Ленінграда, Малевич повернувся до Києва у 1927 році, почавши відчувати тиск з боку влади. Він провів ще три роки в Україні, викладаючи в Київському художньому інституті та публікуючись у харківському журналі «Нова генерація». Однак він все ж був змушений залишити країну знову через посилення антиукраїнських репресій з боку радянської влади. У 1932-33 роках вони досягли свого піку під час Голодомору. Малевич був єдиним українським художником, який наважився відобразити його жахіття у своїй творчості. Значна частина картин з його «селянських» робіт має натяки на трагедію, зокрема, зображені без рук та без облич українські селяни. 

«Поневолена Україна», Малевич, 1930-ті
Малюнок Малевича олівцем, підписаний «Де серп і молот, там смерть і голод» – рядки з народної пісні 1930-их років

Прикметно, що багато з цих картин були некоректно датовані, як правило, на них стояла більш рання дата, аби уникнути репресій за такий мистецький протест. 

Незважаючи на виїзд з України – та плани перебратись до Європи, де Малевича добре знали і поважали – він залишився у фокусі уваги радянських спецслужб. Режим толерував його через всесвітню славу, однак із зростаючим впливом «соцреалізму», якого Малевич терпіти не міг, для авангардного мистецтва не лишалось місця, бо воно вважалось буржуазним. Художника декілька разів заарештовували; у 1930-му році його звинуватили у шпигунстві на користь Польщі та допитували в НКВД. За деякими даними, під час допиту, відповідаючи на питання про свою національність, Малевич сказав, що є українцем. 

Його внесок до мистецтва універсальний. Однак для того, щоб справді зрозуміти цей внесок – що, коли мова йде про авангард, буває нелегко! – необхідно пам’ятати і про його витоки.