Увечері 4 червня 2026 року Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до Володимира Путіна з пропозицією завершити війну через прямі переговори та особисту зустріч лідерів на нейтральній території. Київ заявив про готовність до повного припинення вогню на час перемовин. Звернення з’явилося наступного дня після удару українських дронів по Санкт-Петербургу – у день відкриття Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ).
Виступаючи на форумі, Путін заявив, що «поки не бачить сенсу» у зустрічі із Зеленським: за його словами, спершу потрібні домовленості «на тривалу історичну перспективу», а не короткострокова зупинка вогню. Він зосередився не на змісті пропозицій, а на формі – сказав, що лист містить «елементи хамства», і майже не називав Зеленського на ім’я, іменуючи його «автором листа». У відповідь на згадку про вік зауважив, що чимало світових політиків старші за нього; порадив Зеленському «не боятися» виборів і «не узурпувати владу»; стверджував, що той нібито вже просив зустрічі через російського бізнесмена; і подякував Дональду Трампу за «виховання» українського президента.
Речник президента Дмитро Пєсков повідомив, що в Кремлі лист бачили, але Путіну доповідатимуть «пізніше», і повторив тезу, що Зеленського «чекають у Москві». Наступного дня він поскаржився на публічний формат: мовляв, якби Зеленський хотів передати лист, то передав би, а не «оголошував на весь світ»; додав, що офіційних каналів зв’язку з Україною немає. Очільник російської дипломатії Сергій Лавров охарактеризував публічну розсилку листа «по всьому світу» як невідповідну дипломатичному етикету – «ввічливі люди так не чинять». За його словами, Путін сприйняв послання радше як свідчення небажання Києва вести переговори, ніж як реальну пропозицію.
У розгорнутій колонці пропагандист-воєнкор Олександр Коц назвав лист «соло на роялі», а не шляхом до компромісу. Він стверджував, що переговори не починаються з ультиматумів, що компромісів у тексті немає, а «погрози» – це шантаж; на його думку, звернення адресоване західній аудиторії, а не Путіну, і є радше «виступом», ніж мирною ініціативою.
Найбільше роздратування в середовищі Z-блогерів викликав не сам лист і не відповідь Путіна на нього, а супутня заява під час ПМЕФ про те, що удари ракетою «Орєшнік» по Білій Церкві та окупованій частині Донеччини робилися «заради експерименту». Z-блогери, які раніше подавали ці удари як «покарання» за атаки ЗСУ, відповіли серією роздратованих дописів, докоряючи Кремлю за невідповідність попередній пропаганді.
Державні ЗМІ РФ лише передавали офіційні позиції російських посадовців. Спільна редакційна лінія держмедіа – применшити значення листа й винести акцент на «нелегітимність» Зеленського та формат «мегафонної дипломатії».
Гостроту реакції пояснює й те, як звернення інтерпретували на Заході: BBC схарактеризувала тон листа як зухвалий і навіть глузливий, The New York Times – як поєднання мирної пропозиції з кепкуванням, а Associated Press звернуло увагу на критику 26-річного правління Путіна.
Реакція російської сторони на лист Зеленського демонструє неготовність до предметної дискусії про припинення війни та прагнення перенести розмову з суті пропозицій у площину політичної дискредитації Києва. Путін, Пєсков і Лавров фактично відхилили можливість зустрічі та не стали обговорювати ключові елементи ініціативи. Натомість акцент було зроблено на тоні листа, його публічному форматі, нібито порушенні дипломатичного етикету та тезі про «нелегітимність» Зеленського. Це дозволяє Кремлю уникати прямої відмови від мирної ініціативи, але водночас не погоджуватися на переговори на умовах, які визнавали б українського президента повноправним суб’єктом діалогу. Показовою стала й реакція Z-середовища: його роздратування було спрямоване не лише проти листа Зеленського, а й проти заяви Путіна про «експериментальний» характер ударів «Орєшніком», що оголило розрив між пропагандистською подачею цих атак як «покарання» та реальністю їх демонстраційного використання. Загалом спільний знаменник усіх російських реакцій – спроба нейтралізувати політичний ефект звернення, представивши його не як переговорну пропозицію, а як інформаційну провокацію для Заходу. При цьому гострота публічних відповідей кремлівців свідчить, що лист створив для Москви незручну комунікаційну ситуацію: публічно погодитися на зустріч означало б визнати Зеленського легітимним переговорником, а прямо відмовитися – посилити образ Росії як сторони, не зацікавленої у завершенні війни.