Menu

Волю не вкрадеш

У червні 2020 року 17 сіл і 2 селища Бердянського району Запорізької області прийняли рішення увійти до об’єднаної територіальної громади з центром у місті Приморськ. Так на Запоріжжі з’явилося нове місцеве самоврядування площею 1000 квадратних кілометрів і з населенням 24 тисячі осіб.

Тихий затишний Приморськ був одним із улюблених місць відпочинку на Азовському морі для запоріжців та гостей з різних областей. Тут люди купалися, засмагали на пляжах, гуляли в парках, розважалися на атракціонах. Однак від морського відпочинку тисячі родин «асвабаділі» росіяни.

Місто було окуповане з перших днів березня. Відновити нормальне життя та активний туризм як візитівку міста можна буде тільки після звільнення півдня Запорізької області й розмінування акваторії моря та пляжів. Чим живе Приморська громада сьогодні та які труднощі насамперед постали перед жителями, розповів її голова Олександр Кошелевич.

Він – із тих лідерів, про яких у цей важкий час кажуть: не зрадив своїх принципів, виборців, України. Його викрадали рашисти. Лютими днями цієї весни він разом з містянами майже щодня виходив на акції протесту, скандуючи: «Приморськ – це Україна!». Перед озброєними військовими співав з усіма «Душу й тіло ми положим…». До останнього залишався в тимчасово окупованому місті, де контролював роботу комунальних служб.

«На окупованій території люди опинилися в жахливих умовах, – визнає Олександр. – Надважка гуманітарна криза, катастрофічна проблема з ліками та виплатами пенсій. Постійний психологічний та фізичний тиск з боку окупантів».

Він точно знає, про що говорить. Адже окупанти примудрились його викрасти, використавши найбрудніші методи шантажу, тож відчув на собі всі методи морального тиску та інші знущання. Коли керівника Приморської громади не могли знайти, рашисти, аби помститися, викрали його батька. Тоді міський голова обміняв себе на батька, добровільно здався в полон.

На щастя, все закінчилось добре. Зараз Олександр Кошелевич з родиною мешкає у відносно безпечному Запоріжжі. Всупереч всім перешкодам, він робить можливе й неможливе, аби підтримати мешканців Приморської громади, аби люди не почувалися покинутими.

«Ми як громада, місцева рада могли швидко реагувати на виклики та обставини, що виникали на початку війни, – каже мер Приморська. – Ми оперативніше могли виділити кошти на паливо, облаштування сховищ. Як на мене, то саме в цьому плюс децентралізації – ефективність та швидкість ухвалення рішень, відсутність зайвої бюрократії. Війна – ще той іспит на згуртованість, термінове реагування влади на місцях».

Керівник місцевого самоврядування впевнений: місцева рада як одиниця влади цілком виправдала свою функцію та є ефективною моделлю надання соціальних і адміністративних послуг. І це надбання децентралізації влади в Україні в мирний час має своє продовження в умовах війни. Саме соціальні й адміністративні послуги наразі – на першому плані. Місцева влада разом з волонтерами постачають продукти, ліки, засоби гігієни та інші речі першої необхідності жителям окупованих територій. Бо це найближча до людей влада, до представників якої постійно звертаються, яких часто знають особисто, від яких вимагають розв’язання щоденних питань, яка звітує перед громадою. Зараз не до попередніх записів та зустрічей у кабінетах. Все вирішується з коліс, з телефоном у руках.

«Негативний та болючий досвід цієї війни – втрата колег, – зазначає мер Приморська. – Ні, вони живі, але перейшли працювати на сторону росії. Це не просто зрада країні, це зрада своєму дому, самому собі. Це моє переконання».

Серед головних висновків, які зробив Олександр Кошелевич, оцінюючи опір країни протягом чотирьох місяців війни, – це той факт, що ми, український народ, здатні на великі вчинки.

«Вразила стійкість, незламність, відкритість та щирість багатьох людей, – констатує він. – По-перше, ніколи не думав, що війна взагалі можлива, але те, що показали світу ми, українці, наші мужні воїни, волонтери, – надихає. З позитивного мене найбільше вражають наші люди, які відкрили свої домівки для біженців, які допомагають, чим можуть».

Те, як до народу України доєднався у підтримці нашої перемоги весь світ, Кошелевича теж надихає. Треба докладати всіх зусиль, щоб відновити мирне життя, побудувати в найближчому майбутньому чудову квітучу країну.

Тому й продовжується боротьба, яку неможливо зупинити. У тимчасово окупованому Приморську теж діють партизани. Вони залишають послання для місцевих зрадників, які співпрацюють з окупантами. «Почесні грамоти» – фото колаборантів з іменами та прізвищами – розклеюють на сміттєвих урнах.

Цими листівками нагадують про невідворотну долю, яка чекає на цих людей, – прихід Збройних Сил України та відповідальність за скоєне. Також у листівках звертаються до колаборантів та тих, хто співпереживає окупантам, з нагадуванням: зрадники ніде й нікому не потрібні.

Але таких одиниці. Українців не здолати тому, що ми вміємо об’єднуватись і бути єдиними, не боїмося захищати й відстоювати своє. «Для мене герої – це в першу чергу наші волонтери, активісти, – зазначає Олександр Кошелевич. – Звісно, я пишаюся й нашими воїнами. Однак коли громада в окупації, саме волонтери налагоджують постачання до людей: гарячі обіди, дрова, продуктові набори».

Якби в лютому 2021 року міському голові Приморська сказали, що за рік почнеться війна, каже, не повірив би. 

«Але якби таке було, то ми взялися б за кращу підготовку бомбосховищ, створення продуктових та паливних складів. Попрацювали б і на виявлення ймовірних колаборантів у своїх рядах», – знову згадує про наболіле Олександр Кошелевич.

На питання, яким буде перший ранок після війни, надовго замислюється.

«Ми всі так цього чекаємо, що це буде наймасштабніше свято. Люди точно вийдуть на вулиці та почнуть обіймати один одного, – впевнений мер у вигнанні. – Ми мали багато планів щодо розвитку громади до війни. Знаю, що з перемогою ми ще потужніше та завзятіше візьмемося до роботи».

Олександр Кошелевич знає, про що каже. Чудовий клаптик землі на березі теплого моря, найрідніший та неповторний, вартий того, аби, перезавантаживши та відмивши від бруду й ненависті окупанта, перетворити його на перлину Азова.

Iнна Бахтіна, Запоріжжя

13.07.2022

Матеріал підготовлений  у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу