Максим Гайдученко з Покровська Донецької області на початку війни опинився з мамою у Чернівцях. Хлопець шукав спосіб, як бути корисним своїй родині та країні, тож почав працювати. За 5 гривень він приносив чернівчанам воду або ж виносив сміття, а за 25 міг погуляти із собачкою. Так він передав армії 25 бронежилетів, придбав прилад нічного бачення і перерахував 50 тисяч гривень на лікування військового.
Максим Гайдученко з мамою рятувалися від війни. Вони з Донеччини, з Покровська. Коли перебувати там стало неможливо, сім’я змушена була покинути свій будинок і шукати безпечний прихисток. Таким чином 9 березня опинилися в Чернівцях.
Тут наш маленький герой отримав дах над головою – його з мамою поселили в гуртожитку. Дещо пізніше до Максима з Оленою (його мама) приїхав старший брат. Він одразу ж почав думати, як влаштуватися на новому місці, і знайшов роботу. Приклад старшого брата надихнув школяра, й одного дня він сказав мамі: «Я теж хочу бути корисним. Я буду працювати!»
Допомагати родині та ЗСУ
Максим розповідає, що два його пріоритети – допомагати родині і ЗСУ:
«Ми приїхали сюди спершу тільки з мамою, і я хвилювався, як ми тут облаштуємося. Чи буде нам де спати і що їсти? Та нам допомогли – ми отримали свою кімнату. Пізніше до нас приїхав мій старший брат. Він знайшов собі роботу, тож я подумав, що теж здатен щось робити. Не мав бажання цілими днями сидіти у кімнаті. Перш за все хотів допомогти своїй сім’ї – щоб ми мали одяг, продукти та інші необхідні речі. А, по-друге, я дуже хотів допомагати армії, щоб війна швидше закінчилася і ми могли повернутися до себе додому».
Олена каже, що одразу ж підтримала ініціативу сина. Вони разом сіли і почали думати, що Максим міг би робити у вільний від навчання час. Так вони згадали про книжку «Пес на ім’я Мані, або Абетка грошей», яку нещодавно прочитали. Там героїня вигулювала собак і в такий спосіб заробляла гроші.
«Ще тоді Максим сказав, що також міг би цим зайнятися. Та до реалізації вдома якось не дійшло. Тому про цю ідею згадали вже тут, у Чернівцях. Син також сказав, що буде виносити сміття, приносити воду мешканцям цього району. Я ідею підтримала, адже хочу привчити його до того, що нічого не дається просто так. І гроші також з неба не падають. Ми вдвох сформували текст оголошення, роздрукували й увечері пішли розвішувати біля під’їздів неподалік. За послуги Максима встановили дуже символічну ціну», – розповідає Олена.
Хлопець пропонував чернівчанам принести воду чи винести сміття за 5 гривень або ж за 25 – погуляти з домашніми улюбленцями. Хтось сфотографував оголошення Максима й опублікував у соцмережах. Так ініціатива хлопчика-переселенця набула широкого резонансу, і їхні з мамою телефони почали розриватися.
«Першого ж дня наші телефони не замовкали, – каже Олена. – Люди розчулилися цією історією і просто хотіли почути нас, підтримати. Дехто телефонував, аби дійсно перевірити, чи це правда. Мені казали, що у мене дивовижна дитина і що вчинок Максима став стимулом для багатьох інших дітей та дорослих почати бодай якось допомагати армії. Тоді я багато плакала, адже мені як мамі дуже приємно було це чути. Я навіть уявити не могла, що ця історія набуде такого розголосу, нам це здавалося чимось звичним».
Максим із мамою склали «робочий» графік: з 07:00 до 09:00 та з 18:00 до 20:00. Саме у цей час хлопець був вільний від онлайн-навчання. Йому почали телефонувати і кликати на роботу. Супроводжувала Максима на всі замовлення мама.
Першими клієнтами були мешканці сусідніх будинків – усі хотіли підтримати починання Максима.
«Я ж написав в оголошенні невелику суму за це, але мені чомусь платили більше, – задоволено згадує Максим. – Пізніше почали телефонувати з усього міста. Я собі записував замовлення і діставався для цього у центр Чернівців пішки або громадським транспортом. Мені телефонували з усієї України і навіть з інших країн: Ізраїлю, Італії, Німеччини. Звісно, ці люди не робили замовлення, але вони хотіли долучитися до моєї справи і допомогти мені. Багато хто перераховував гроші на картку моєї мами. Хтось просив поштові дані і надсилав мені подарунки. Це було дуже приємно».
Мама Максима розповідає, що якось до них на вулиці підійшов чоловік, який знав про ініціативу Максима. Він попросив хлопця зайти у магазин та купити хліба.
«Чоловік хотів допомогти, але не хотів віддавати гроші просто так. Він підтримав ідею, що все потрібно відробляти, тож дав Максиму символічне завдання. Малий був такий задоволений».
Максиму вдалося зібрати навколо себе багатьох людей, які хочуть допомогти ЗСУ. Окрім своєї роботи, він періодично робив анонси про збір коштів на особистій сторінці у соцмережах. Так спільними зусиллями хлопець передав для армії 25 бронежилетів, прилад нічного бачення, тепловізор, ліки та військову амуніцію. До того ж він допоміг закрити рахунок на лікування одного бійця.
Чернівці стали рідними, та хочеться додому
Максим із мамою у Чернівцях уже 5 місяців. Зараз до них приїхав тато хлопця, який весь час перебував на Донеччині. Сім’я краще облаштувалася тут: Олена знайшла роботу, Максим готується до нового навчального року.
Останнім часом хлопець замовлень не виконує, бо набирається сил перед навчанням офлайн. Та люди телефонувати не перестали.
«Відколи ми розвісили оголошення, минуло так багато часу! А люди й далі телефонують, хоча повторно ми їх не друкували. Досі пропонують Максиму сходити на закупи чи погуляти з собачкою. Досі запитують його, на які потреби армії він збирає конкретно зараз, щоб долучитися. Але стало вже тихіше. Максим трішки втомився від тієї публічності та дзвінків, тож я його попросила зробити паузу. З 1 вересня віддаємо його до школи тут, у Чернівцях. Нині ми не живемо у гуртожитку, а винаймаємо квартиру. Ми більш-менш облаштувалися, тож не стали забирати місце у тих, кому воно потрібніше. У Максима тут уже є друзі, знайомі – все добре, і почуваємося як удома. Та все ж ми в гостях», – розповідає Олена.
Допомагати армії Максим не перестане. Каже, що найбільша його мрія зараз –швидке завершення війни, щоб він нарешті міг повернутися до власної домівки…
Діана Раскруча, Чернівці
19.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS