Антон Хім’як

5-го червня 2024 року президент РФ Владімір Путін заявив про готовність Кремля постачати зброю в країни, які є “ворогами Заходу”. До цього рішення, нібито, підштовхнув  дозвіл використовувати західну зброю проти військових обʼєктів на російських територіях, наданий Україні. Ця заява відкрила завісу  нового витка ескалації в глобальному протистоянні між РФ та Заходом. 

Втім, оскільки  чимало OSINT-аналітиків вказують на виснаження запасів російської бронетехніки та ствольної артилерії на складах зберігання, сумнівно, що дефіцитні для російської армії  види озброєння можуть бути передані третім країнам. У виданні The Economist зазначали, що станом на першу половину липня 2024 року РФ уже втратила більше 3000 танків та 5000 броньованих машин, що сильно виснажує навіть чисельні радянські запаси, що все частіше стають донорами для ремонту іншої техніки.

При цьому аналітичні центри, на кшталт CSIS, заперечують можливість вичерпання запасів російських ракет. Можна припустити, що саме ракетами  “щедра російська душа” поділиться з союзниками по диктаторському табору. Проте впровадження нових санкцій, а також закриття обхідних шляхів теж обмежує російські можливості.

Зрештою, головне питання дискусії – куди саме Москва може відправити продукцію свого ВПК   та який ефект спричинить поява російської зброї в гарячих точках світу. Основна мета цієї статті — проаналізувати потенційних одержувачів російської допомоги в умовах поточної геополітичної ситуації. Ми розглянемо історичний контекст російського військового експорту так нові союзницькі відносини з країнами, що можуть становити загрозу Заходу.

Реакція російських медіа

Російські медіа бурхливо відреагували на заяву Путіна. Ажіотаж супроводжувався класичним для російської пропагандистської машини “побєдобесієм” та непохитною вірою у всемогутність вітчизняного ВПК. Заклики до термінової передачі усього можливого озброєння усім бажаючим, виступити проти Заходу заполонили російський сегмент інтернету.

Таке захоплення ідею ескалації військових дій в усьому світі є продовженням класичного для Москви наративу, який має на меті банальне залякування громадян демократичних режимів. Тому, ми можемо сказати, що зменшення військового потенціалу країн Заходу не є основною метою цієї кампанії.

При цьому російські посадовці та експерти для створення певної завіси невизначеності не вказували відкрито, куди Москва готова постачати своє обладнання. Для прикладу, прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков в коментарі для ТАСС обмежився лише сухим підтвердженням слів президента.

В той же час, Заступник голови Ради Безпеки РФ та колишній президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв, в класичній для себе манері, підтримав ідею чергової ескалації зі сторони РФ: “І нехай застосування російських озброєнь не названими поки що “регіонами” буде максимально руйнівним для них та наших супротивників. І нехай горять в пекельному полум’ї “чутливі об’єкти держав, які постачають зброю Києву”. Горять разом із тими, хто керує ними. А ми радітимемо їхнім успішним ударам нашою зброєю по наших спільних ворогах!”

Офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова наголосила, що рішення передавати зброю спричинене саме діями Великої Британії. “Слова Путіна – відповідь на те, що робить зараз офіційний Лондон, а це <…> злочин проти світової стабільності та світової безпеки: постачання озброєнь у такій кількості терористичному київському режиму”. Таким чином Кремль хоче перекласти з себе відповідальність за розвʼязання війни, яка насправді стала злочином проти світової стабільності.

Одним з небагатьох російських чиновників, який вказав потенційні регіони постачання зброї став сенатор Владімір Джабаров, перший заступник голови Ради Федерації РФ. Джабаров заявив, що Москва зацікавлена посилити ті сторони міжнародних конфліктів, які виступають проти США: “Багато таких ситуацій: і в Іраку, і в Сирії, і під час судноплавства в Червоному морі, в Перській затоці. Я вже не говорю про Латинську Америку, де ростуть антиамериканські настрої. Тому це може обернутися проти самих американців”. 

Втім усі ці заяви покликані запевнити міжнародну спільноту в серйозності заяв Владіміра Путіна та спробувати залякати невідворотністю подальшої ескалації не лише в російсько-українській війні, але й в усьому світі. в інформаційному полі це знаменує подальше формування та посилення взаємозвʼязків, так званої, “Осі зла”.

Дуже гарячі точки

Частка Росії в ринку експорту озброєння, згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, з 2019 по 2023 становила не більше 11%. В той же час, Міністерство оборони Британії в березні 2024 року заявило, що між 2022 і 2023 роком російський військовий експорт впав на 52%. В цьому розділі ми розглянемо куди ж саме Росія може спрямувати свій експорт. 

В рамках інформаційної кампанії щодо потенційної передачі російського озброєння країнам та силам, що виступають проти Заходу, редакція прокремлівського телеграм-каналу Readovka підготувала відповідну інфографіку. Ця інфографіка супроводжувалась коментарем щодо заяви Путіна: “ Холодна війна – це не тільки коли ти кидаєш танкові клини до Ла-Маншу або розміщуєш ракети на Кубі. Це ще й коли ти постачаєш автоматами Калашнікова В’єтконг, а армію Північного В’єтнаму танками, після чого вони беруть Сайгон.”

Подібну мапу показували і по російському телебаченню в ефірі шоу пропагандистки Ольги Скабєєвої. Проте важливо зауважити, що на продемонстрованій карті вказані лише країни, що розглядаються як цілі для значного розширення співпраці. Також можна стверджувати, що цей перелік держав сформований на основі готовності режимів або інших силових структур в подальшому використовувати цю російську зброю як мінімум для посилення напруги в регіоні.

Латинська Америка

Куба, Нікарагуа та Венесуела є найбільш вірогідними отримувачами російських далекобійних ракет в Латинській Америці через історичні, ідеологічні та економічні зв’язки. Куба ще з часів Холодної війни має тісні зв’язки з Москвою, і для Росії важливо підтримувати цей союз, враховуючи стратегічне розташування острова неподалік від узбережжя США. Постачання систем протиповітряної оборони, ракетних комплексів і засобів радіоелектронної боротьби може значно посилити напругу в дуже наближеному до США регіоні. Більше того, це актуально в контексті нещодавніх російських військових навчань поблизу Куби, які активно висвітлювались в російських медіа

Венесуела, з її величезними нафтовими запасами  і тривалою історією ідеологічного протистояння з  США, є ключовою країною для Росії. Москва може постачати до Венесуели майже будь-яку номенклатуру озброєнь, адже остання вже давно є оператором російських систем, як ми уже писали в статті про потенційну агресія режиму Мадуро проти демократичної Гаяни. Насичення Каракасу зброєю Москви розпочались ще у 2006 році з продажу 100 тисяч автоматів Калашникова. В подібних протистояннях Кремль зацікавлений, а надлишок озброєння може стати одним з факторів розвʼязання повномасштабного вторгнення.

Нікарагуа, під керівництвом президента Даніеля Ортеги, залишається ще одним важливим союзником Москви в регіоні.. При цьому режим в Нікарагуа є одним з найбільш ярих противників США в контексті регіональної політики. Більше того, в прокремлівських медіа фігурувала думка щодо розміщення російських військових кораблів в портах Нікарагуа.

Мексика та Колумбія або Еквадор є менш ймовірними, але все ж потенційними партнерами для Росії. Колумбія, яка традиційно є союзником США, може бути залучена до російського військового експорту в контексті внутрішньої політичної ситуації. В деяких російських військових технологіях (як от БПЛА), зацікавлені як влада цих країн так і наркоторговці. При цьому прецеденти підтримки бойовиків різних мастей в цьому регіоні існують ще з часів СРСР, коли останній спонсорував Революційні сили Колумбії (FARK), що були ліквідовані лише в 2017 році.

Зрештою, в контексті наслідків, саме нестабільність породжена на надлишок російської зброї в регіоні є найбільшою загрозою для демократичного світу. Особливо, у випадку, коли питання конфлікту побудовані на серйозних економічних чинниках: чи то гаянське нафтове родовище, чи контроль над світовим наркотрафіком.

Африка 

Свою військову присутність в країнах Африки Кремль здебільшого проєктує через військові формування на кшталт ПВК “Вагнер”, які підтримують вигідні Москві сили в різних країнах. При цьому, російська пропаганда завжди намагається трактувати свою присутність як підтримку руху держав, проти колоніальної політики Заходу: передусім США та Франції.

Основними цільовими країнами для експорту російського озброєння є Малі, Буркіна-Фасо та Ніґер (в контексті приходу до влади військових), а також Алжир, який відчутно налагодив стосунки з РФ. Потенційні покупці також знайдуться в Лівії та Судані, які продовжують існувати в стані постійної війни. Тому кожна з цих країн та сторони конфліктів мають свої причини для інтересу російській зброї.

Сомалі є важливою ціллю через своє географічне розташування. Країна перебуває у стані постійного громадянського конфлікту. потрапляння озброєння до рук терористичних груп в Сомалі, таких як Аль-Шабаб, може відкрити шлях до атак на військові об’єкти Заходу або порушення безпеки  морських  шляхів в Індійському океані. Це також дозволить Росії підвищити свою присутність у регіоні, де Захід має значні військові бази.

Буркіна-Фасо та Нігер важливі для РФ через їхню стратегічну роль у субсахарському регіоні Сахель,. Постачання зброї до цих країн може посилити позиції проросійських урядів або груп, що борються проти західних інтересів. Буркіна-Фасо та Нігер також мають значні ресурси, включаючи уран, що може бути корисним для російської економіки.Судан через недавній військовий переворот також зацікавлений у посиленні своєї військової потуги.

Лівія та Судан є важливими покупцями. Лівія, після падіння режиму Каддафі, залишається розділеною між різними фракціями, і постачання зброї може допомогти встановити прихильній до РФ групі свій вплив у цій важливій країні з великими запасами нафти. Тема врегулювання лівійської ситуації оглядалась аналітичними центрами також в контексті протистояння там впливу Туреччини та РФ, що також може вплинути на потенційне постачання кремлівської зброї. 

Проте дуже важливо враховувати, що в Африці є значна присутність Китаю, який задіював значні інвестиції для інфраструктурних та бізнес проєктів. Нестабільність, що підбурюється РФ може суперечити інтересам Пекіну, який в свою чергу може тиснути на Москву задля припинення постачання озброєння. 

Близький Схід

В цьому регіоні уже існує Іран – сильний гравець, що має власну велику номенклатуру озброєння, яку він може постачати своїм проксі групам. Потенційна повномасштабна війна Ірану, ліванської “Хезболли”, палестинського “Хамас” та єменських хуситів проти Ізраїлю та країн Заходу може відіграти суттєву роль в контексті підтримки України. Проте питання щодо постачання більшості видів російського озброєння в цей регіон суперечливе.

Найбільш вірогідним варіантом є обмін технологіями між РФ та Іраном, а також навчання місцевих військових, як це уже відбувається в Сирії. Режими аятоли в Ірані та Асада в Сирії зацікавленні в розвитку свого співробітництва з РФ, проте залишається під питання їхня готовність активно використовувати російську зброю задля ударів по присутності Заходу в регіоні. При цьому російська зброя може активно використовуватись для терористичної діяльності проти свободи судноплавства в Червоному морі, якому перешкоджають єменські хусити.

Єгипет, що також тісно повʼязаний з цим регіоном в російські карти потенційних операторів озброєння не входить при тому. що ще декілька років тому він був одним з провідних покупців російської зброї. Очевидно тут грає роль сильний вплив Сполучених Штатів та статус Каїру “Основного союзника поза НАТО”.

Азія

Росія може постачати озброєння до Північної Кореї та Мʼянми, маючи на меті посилення та військовий розвиток цих режимів. Північна Корея, з її агресивною риторикою та постійними військовими провокаціями, є ідеальним партнером для Росії в цьому контексті. Постачання сучасного озброєння, такого як ракетні системи та зенітно-ракетні комплекси, можуть значно посилити військові можливості КНДР. Особливо в контексті нещодавно підписаної угоди між державами. 

Проте питання полягає у тому, хто ж кому постачатиме зброю, адже як ми розглядали в нашому матеріалі, саме РФ зацікавлена в виробничих потужностях Пхеньяну. У контексті нашої статті доцільно згадати ракетні двигуни, які виготовляються Росією і в яких зацікавлений режим Кіма для своєї ядерної програми.

Мʼянма, де хунта вже довгий час перебуває при владі, також може стати важливим партнером для Росії. Геноцид в Мʼянмі сильно підірвав звʼязки режиму із зовнішнім світом, проте він зацікавлений в озброєнні для утримання стабільності всередині країни.

---

Усі розглянуті нами країни справді можуть отримати додаткове постачання російського озброєння та досвіду, але питання обмеження російських запасів, особливо в контексті їхнього виснаження через війну проти України, залишається відкритим. Скоріш за все, доцільного розглядати точкові поставки невеликої кількості озброєння, що може бути використане проти Заходу в цих регіонах. При цьому головна мета полягатиме не в нанесені реальної шкоди, а в створенні інформаційної картинки, яка буде обслуговувати російську пропаганду на міжнародній арені.

Оскільки Кремль змальовує свої дії як “відповідь на дії Заходу”, то це повинно посилити антизахідні настрої у світі і, одночасно, дестабілізувати уряди “недружніх до РФ держав”. Останнє може зіграти на руку “мирним рухам”, що після виборів, в окремих країнах Європи, набрали політичної ваги для впливу на порядок денний.