У видавництві «Брустури» вийшла книга Олега Криштопи «Останні українці. Історія депортованих родин у Польщі після акції “Вісла”. Автор зібрав унікальні історії українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави.
Це вже друге – доповнене видання. Перше побачило світ у 2019 році. Що змінилося з того часу і як сьогодні почувають себе українці у Польщі – йшлося під час розмови в Українському кризовому медіа-центрі.
Олег Криштопа – письменник, журналіст, автор багатьох історичних проєктів. Ідея цієї книги виникла в нього у першу поїздку до Польщі.
«Ми йшли лісом і раптом я побачив цвітіння. Ніби якісь не зовсім сумісні речі, а цвіла дика грушка. На цьому місці колись було українське село. Сьогодні його не залишилося, а от дерева ще досі цвітуть. Все поросло лісом, треба придивлятися, щоб побачити залишки фундаментів, залишки того життя, яке тут буяло. А другим, мабуть, таким поворотним моментом в моєму житті стало знайомство з Олександром Стецьом. Так я потроху почав знайомитися з українцями Польщі. І одного дня в Перемишлі сказав, що хочу написати про це книжку», – згадав він.
Олександр сказав тоді фразу «А ти спочатку мусиш нас полюбити». І так воно і сталося.
«Я сказав цю фразу через те, що нас в Україні в більшості не поінформовували, не знали історію, не вважали нас повноцінними українцями. Ось така фраза з’явилася. За результатами списків перепису населення нас, корінних українців, залишилося 50 тисяч у Польщі», – зазначив Олександр Стець.
Те, що сталося в той час, він розцінює як етнічний злочин, тому що йшлося про те, щоб не просто виселити з цих теренів, а ще асимілювати українців, фактично їх знищити, переселити на північ-захід Польщі, в території, які перейшли до Польщі від Німеччини після Другої світової війни. В результаті 150 тисяч українців було виселено за допомогою війська, в насильницький жорстокий спосіб, і так ці українці не асимілювалися.
«Це складна історія багатьох поколінь. Перше зазнало жорстокості страшної, нелюдської. Констабір, вбивства судові і позасудові, хоча то судами важко назвати. Друге покоління зазнало спроби асиміляції, а третє зараз знову ж таки зазнає. Польська держава для цих українців є швидше мачухою. Вони не можуть себе почувати там добре, бо Польща, попри те, що вона є членом Євросоюзу, як мені з боку здається, не є толерантною країною по відношенню до нацменшин. І одночасно жорсткою країною в сенсі переконань, які побудують в польському суспільстві», – відмітив Олександр Стець, вказавши на те, що польське суспільство зараз дуже розділене. Якщо з початком російського вторгнення в Україну був небачений спалах симпатії і прагнення допомоги Україні, то зараз спостерігається відкат.
«Це не може не лякати нас, українців Польщі. Те, що підноситься політиками – дуже страшна річ. Наші діти, наші онуки знов як колись починають боятися вголос говорити українською на вулицях, одягати вишиванку», – зізнався він.
Повертаючись до книги «Останні українці. Історія депортованих родин у Польщі після акції “Вісла”, її автор підкреслив, що вона про ідентичність. Про те, як вона формується. Книга розказує про нинішніх українців Польщі. Про те, як їм ведеться, як на них впливає цей тягар поколінь спогадів, життя в цьому нинішньому польському морі і як воно змінюється.
«Я в післямові згадую, як я писав цю книжку у 2019 році, коли був ще зовсім інший час. Однак, світ після приходу Трампа зазнав кардинальних змін, які цим цунамі змивають все, що різного було в попередньому світі. Зараз ця хвиля вже пройшла, можливо, зараз воно буде забирати ці всі уламки, це все перекручене буде відтікати і світ, який ми побачимо після цього цунамі, буде іншим, поламаним, страшним. Але я закінчую тим, що життя триває, і ми все одно не будемо останніми українцями», – наголосив Олег Криштопа.