Спеціальний проєкт Українського кризового медіа-центру «Кава з Трощинською» цього разу був присвячений волонтерству. Для розмови на цю тему головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська запросила керівницю Благодійного фонду “Ф.О.Н.Д. Діани Макарової” Діану Макарову. Говорили про те, чого зараз не вистачає фронту, чи потрібні харчі, особливості тилу і навіть міністра оборони. Втім, одним з головних питань, що цікавили ведучу, була оцінка волонтерського руху. Як змінився він з 2014 року і хто може називати себе волонтером?
«Якщо ти хоч щось зробив для фронту, за виключенням донатів, бо то просто допомога, ти вже волонтер, – вважає Діана Макарова. – Волонтерство – це не статус і не наявність благодійного фонду. Це прямування за покликом души у вільний від роботи час. Це те, що робить вся країна. І я завжди називала Україну країною волонтерів. Той могутній підйом волонтерства у 2014 році і те, що відбулось з початком повномасштабного вторгнення, є безпрецедентним явищем у світі. І це не дивлячись на те, що сьогодні у волонтерському русі спостерігається такий самий хаос, який був і у 2014-му. Я пам’ятаю той час. О, боже, ми всі волонтери, говорили тоді. Потім якась кількість відсіялась і вийшли на працю оті марафонці, які готові були працювати довго».
Тоді і виникла спеціалізація. Хтось почав крутитись навколо тактичної медицини, хтось госпітальний волонтер, хтось вдарив по тепловізорам і квадрокоптерам. «Ми – ті «нещасні», хто десятий рік ремонтують машини», – сміється волонтерка.
Вона каже, що хаос, з якого все починалося, присутній і сьогодні. Хтось шукає камаз смоколиків, хтось кричить, що це на часі – краще збирати на квадрокоптери.
«Йдуть суперечки до хрипоти і драки. Все це виплещеться. Рано чи пізно серед нових волонтерів відбудеться спеціалізація та відсіються ті, хто не в змозі пройти довгий шлях», – впевнена Діана Макарова.
«Наскільки є готовність до довгої війни?», – запитала Тетяна Трощинська.
Керівниця Благодійного фонду “Ф.О.Н.Д. Діани Макарової” говорить про світ, який нам дуже сильно допомагає. Однак, він поступово охолоне, як завжди охолоджується світ щодо затяжних воєн: «В цій ситуації я, мої знайомі з фронту і колеги-волонтери боїмося одного – перемовин. Хтось десь вже думає, як завершити оцю зарубу. А ми не можемо. Зарубались так, що або все або нічого – за нами ріки крові, безмежні цвинтарі. Навіть бабусі скажуть: «Так за що гинули наші хлопчики?».
Ведучій цікаво, на чому ж тоді в цьому пеклі тримається все?
«На мотивації. Кожний стоїть за свою хату і землю. Ми українці і для нас це святе. Не знаю, чи є ще так притаманне для якогось народу. Наше «Скакав, скакав, зняв шапку і там ось огірочки посаджу» хоч і смішно, але в реальності працює. І це те, що піднімало нас у 2014-му. Що – Крим, Донбас? Це Україна», – відповідає Діана Макарова. – Наші зґвалтовані жінки, вбиті пацани, діти, яким зіпсовано дитинство – ми цього не пробачимо. На цій мотивації і стоїть наш фронт. Але мотивація мотивацією, давайте якось ворушиться, шановне міністерство оборони – на такій високій ноті закінчує кожний волонтер».