21 червня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулося експертне обговорення на тему “Житлова політика в умовах війни: потреби і можливості”. Захід був організований УКМЦ та відбувся в онлайн-форматі.
Анастасія Боброва, аналітикиня і менеджерка Cedos, редакторка Mistosite, наголосила, що незважаючи на складні умови повномасштабної війни, вже треба наробляти принципи нової житлової політики для України, адже попередня, впроваджувана протягом попередніх тридцяти років показала свою неспроможність.
“Були неправильно розставлені пріоритети житлової політики, була непропорційно велика підтримка саме купівлі житла у власність. А інші сектори, як соціальне житло чи приватна оренда, залишалися поза увагою житлової політики в Україні. Відповідно, вони гірше розвивалися. І все це разом призвело до того, що сьогоднішня житлова криза стала безпрецедентною, її дуже складно подолати. Витоки цієї у попередній житловій політиці, тому помилки треба виправляти,” – наголосила Анастасія Боброва.
Аналітикиня окреслила три принципи, за якими має змінюватися житлова політика у повоєнній Україні. Це: 1) розвиток соціального неприбуткового житла, 2) захист і регулювання сектору приватної оренди і 3) реформа оподаткування нерухомості, яка й дозволить місцевим бюджетам утримувати соціальне житло.
Для ефективності цієї майбутньої житлової політики, переконана експертка, вона має базуватися на надійних даних. Через те, що наразі держава не полодіє детальною інформацією про переміщених осіб, про їх потреби, управлінські рішення приймаються “всліпу”. Офіційно зареєстрованих ВПО – понад 2 мільйони, однак в експертному середовищі переконані, що це число значно вище.
Олександра Ткаченко, дослідниця проекту “Нова житлова політика”, містопланувальниця в KuiperCompagnons, вказала, що житлова криза наразі є у багатьох європейських та інших світових країнах, хоча, звісно, в Україні вона куди гостріша. Однак міжнародний досвід житлового регулювання може бути корисним Україні, тому дослідниця окреслила ряд житлових моделей, які (або їх елементи) може запозичити і Україна.
“На відміну від багатьох інших країн, в Україні до війни працювали тільки приватні забудовники, тобто бізнес. В цей же час в деяких країнах розвинуті моделі, де місцева або національна влада відіграє значну роль у створенні житла. Так само є інші моделі, хай і не такі масштабні, більш локальні, коли люди самі беруть ініціативу і вирішують свої житлові проблеми у формі кооперативів,” – зазначила Олександра Ткаченко.
Альона Ляшева, соціологиня та дослідниця житла й міської політики, висловила своє здивування, що Держмолодьжитло, основна інституція в Україні, відповідальна за забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, за чотири місяці спромоглося купити всього 52 квартири. Соціологиня наголосила, що в порівнянні з оціночною кількістю в 7 мільйонів ВПО, ця цифра свідчить про повний провал дотеперішньої житлової політики.
“Масштаб неефективності житлової політики, яка орієнтована на придбання житла, на забезпечення кожного домогосподарства, яке цього потребує, власним житлом – справді жахає. Якщо раніше була необхідність переорієнтовувати таку політику на так зване неприбуткове житло (соціальне або кооперативне), то зараз, крім соціально-економічного виміру, є вимір того, що житлова політика має бути дуже гнучкою до потреб людей. Зараз ми не просто маємо внутрішню міграцію, яка раніше була з невеликих населених пунктів у міста. Зараз міграція – це заплутаний процес: люди їдуть з окупованих територій, їдуть з небезпечних регіонів, але можуть туди з часом повертатися. Хтось може переїхати і залишитись, хтось поїде за кордон і не повернеться. Тож, крім доступності, житлова політика має бути орієнтованою і на гнучкість,” – закликала Альона Ляшева.
Олександр Вензель, представник Housing Ukraine у місті Харкові, член правління ГО “Укрмолодьжитло”, погодився що держава має докладати більше зусиль на забезпечення житлом людей, які втратили свої домівки внаслідок російської агресії, і для цього потрібна продумана довгострокова стратегія вирішення цього питання.
Олександр Вензель наголосив на кількох аспектах житлової проблематики. Зокрема експерт зазначив, що Україна залишається єдиною державою Європи, яка живе за реліктовим радянським житловим законодавством, що не працює в умовах ринкової економіки. Тож слід якомога швидше скасувати Житловий кодекс УРСР, який і після “дерадянізаційних” змін абсолютно не змінився за суттю. Залишилися безнадійні “квартирні черги” й радянські підходи до їх формування тож потрібно ухвалити повністю новий документ на основі реалістичних візій і сучасних підходів до забезпечення людей житлом у різних формах.
Як нереалістичне і невиконуване державі варто зняти із себе зобов’язання забезпечити власним житлом усіх громадян. Натомість за об’єктивними критеріями слід визначити низку груп (непрацездатні, сім’ї загиблих військових і поліцейських, громадяни, житло яких зруйноване тощо), які можуть отримати житло за рахунок держави. Також визначити інші групи, представників яких (малозабезпечених, лікарів, будівельників тощо – перелік категорій відкритий для дискусії) влада має забезпечувати соціальним житлом.
А більш широкому колу українців доцільно запропонувати програми державної підтримки придбання житла через економічні механізми – зокрема, пільгове кредитування.
Ще один крок, який потрібно було зробити вже давно, – припинити приватизацію житла із фондів державної та комунальної власності. Це може стати першим кроком до створення вкрай необхідних фондів житла соціального призначення.
І, безумовно, рішучих і невідкладних дій потребує підтримка, збереження й розвиток будівельної галузі як надважливої складової вітчизняної економіки, зазначив Олександр Вензель.
Протягом подальшого обговорення, експерти обмінялися думками і оцінками щодо належної організації соціального житла, його юридичного оформлення, розподілу обов’язків між владою, забудовниками, людьми, що потребують житло та територіальними громадами. Також були висловлені важливі рекомендації з реформування регуляції ринку оренди житла наголошено на важливості саме грантового фінансування відновлення житла з боку європейських та інших західних партнерів повоєнного відновлення житлового фонду. Саме це має стати одним з важливих напрямків дипломатичних зусиль для української влади.
Більш детально з ходом надзвичайно цікавого та експертного обговорення можна ознайомитись, переглянувши його відеозапис.