29 листопада у прес-центрі УКМЦ відбулася презентація проєкту “Загублені в Транзиті – досвід країн з пострадянським минулим через призму Транзитних поколінь та перехідних станів суспільства”. Проєкт здійснюється коаліцією українських та іноземних громадських організацій за підтримки Федерального офісу закордонних справ Німеччини.
Людмила Ничай, кураторка міжнародних програм арт-резиденцій, координаторка проєктів ГО “Конгрес Активістів Культури” розповіла більше про проєкт “Транзитний діалог”. Спеціалісти з Німеччини та Польщі мають в проєкті статус менторів, країни, Білорусі та Грузії – учасники освітнього проєкту про перехідний розвиток пострадянського суспільства. Спікерка наголосила, що про радянський та соціалістичний досвід зазвичай говорять мовою статистики, але не як про “живу історію”. Тож саме цьому проговорюванню, адресованому поколінню, що народилося у перехідний період, і присвячений проєкт “Транзитний діалог”. Влітку 2021 року розпочалася його освітня частина.
“Проаналізувавши підручники – не лише українські, а й інших країн з пострадянським минулим – ми виявили, що про той час ніхто не хоче говорити. Хтось не хоче, тому що для нього та політична ситуація триває досі, з початку 90-х, від поглядів вчителів. Більшість вчителів віддають цю тему дітям на самостійне опрацювання. Але це минуле, дуже близьке до нас, визначає наше сьогодення і найближче майбутнє. Його треба розуміти”, – розповіла Ничай.
Данило Метельський, директор ГО “Центр соціальних трансформацій”, старший викладач кафедри міжнародних відносин НаУКМА наголосив, що з огляду на ситуацію на Донбасі та в Криму, пострадянський транзит ще не завершений в Україні. Тож дуже важливо пояснювати цей історичний контекст молоді, щоби вже вона мала змогу його рефлексувати та активніше шукати виходи.
Александер Кроліковські, митець-метамодерніст, дослідник сучасної культури та історії, наголосив, що він, як і більшість учасників проєкту – “діти дев’яностих”. Цей час був пов’язаний з великими очікуваннями та сподіваннями – але обернувся великим розчаруванням. Втім, самі діти 90-х про цей час дізнавалися дуже уривчасто. Наприклад, шкільний вчитель Александера відмовлявся проходити цей період за підручником.
Оксана Данилова, координаторка всеукраїнських та міжнародних молодіжних громадських ініціатив, свідок епохи в рамках проєкту “Транзитний діалог”, згадала про свій досвід молодості у переламний момент 1989-91 років. Вона згадала свій відпочинок в Абхазії в той час – і висловила сподівання, що спогади про відпочинок в Криму не будуть супроводжуватись таким самим почуттям втрати, як цей регіон для грузинів. Оксана згадала також цілу низку міжнаціональних конфліктів, що пронеслися тоді перебудовним СРСР.
“Чому цей досвід важливий? Ми не маємо транслювати міф, який поширює Російська Федерація, що Радянський Союз був супер-країною, яка розвалилася і яку треба збирати. Ми маємо пояснювати, що там від початку була несправедливість – неправильні кордони, неправильна національна політика, та й соціальна несправедливість. Тому ми не маємо нести цей наратив далі і пояснювати, що відбулося”, – наголосила Данилова.
У брифінгу також взяли участь по відеозв’язку учасники проєкту з інших країн – Ліза Яр, історик, політолог, спеціаліст Східної Європи, представниця NGO DRA, Олексій Браточкін, історик, керівник концентрації “Публічна історія” в ECLAB (Європейський коледж Liberal Arts в Білорусі), просуває концепції неформальної освіти, куратор проєкту в Білорусі та Катерина Мамукєлашві, викладачка громадянської освіти з Грузії, учасниця проєкту.