Menu

“Допоможіть нам захиститися від геноциду! Закрийте небо над Україною!”, — голови громад

© decentralization.gov.ua

Голови громад на онлайн-прес-конференції для міжнародних ЗМІ (США, Канади, Великобританії, Німеччини, Франції, Швеції, Польщі, Румунії, Норвегії, Латвії, Бельгії – всього більше 80 ЗМІ) розповіли про ситуацію у своїх містах і селах, вимагаючи від своїх західних партнерів негайно закрити небо над Україною.

Міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов заявив, що в України є«пакет заходів, які мають підтримати громади у цей непростий час». Однак, він наголосив: «Закриття неба – найважливіше питання для нашої держави. Немає іншого шляху забезпечити мир в Україні».

Заступник міського голови Маріуполя Сергій Орлов:

«У нас не просто важкі, у нас жахливі часи. Останні 9 днів по Маріуполю стріляють з усіх видів зброї, яку має російська армія: по житлових кварталах б’ють авіація та артилерія. Війна, яку веде росія, не просто злочинна. Нас просто винищують, це геноцид. Путін хоче будь-що захопити Маріуполь, скільки б людських життів це не коштувало. Із самого початку він взяв курс не на перемогу своєї армії, а на винищення людей. Путін хоче знищити нас якнайбільше, щоб мати Україну без українців.

У перший день війни були пошкоджені всі мережі. Маріуполь мав аж 15 електромереж, і всі вони були знищені у перший же день. Коли комунальники виходили лагодити ці мережі, по них починали стріляти. Тепер я можу сказати, що ми вже не в змозі ремонтувати те, що зруйновано.

Два дні тому росіяни розбомбили газопровід, і гуманітарна криза перетворилася, власне, на геноцид. Мешканці міста живуть фактично, як у середньовіччі. Єдине місце, де можна готувати їжу, це багаття. Люди радіють снігу, бо він дає воду. Змагаються за якісь гілки для вогнищ. Цієї ночі розбомбили найбільший металургійний комбінат «Азовсталь», де було 30 тисяч працівників. Його більше немає. А поліція нарахували 1207 загиблих цивільних людей. Я хочу, щоб всі журналісти це чули. Це все цивільні люди.

Близько 3 тис. немовлят зараз не отримують їжу. Ось у таких умовах живуть наші мешканці. Все це військові злочини, які мають нести за собою відповідне покарання».

Міський голова Харкова Ігор Терехов:

«Всі комунальні служби фактично є на передовій, бо по них стріляють, але вони працюють. Ми ремонтуємо трансформаторні підстанції, відновлюємо котельні, ремонтуємо водопроводи, знищені російською зброєю. Ми вивозимо сміття з мікрорайонів, розчищаємо дороги. Ми робимо все, щоб місто бачило, що ми живемо, працюємо, навіть під безперервними атаками російських військ.

По Харкову щодня завдають масованих обстрілів. Б’ють по жилих районах і житлових будинках, цілеспрямовано знищують трансформаторні підстанції, газопроводи, трубопроводи. Тепер у понад 400 будинків жити неможливо, тому люди живуть у підвалах та у школах. І щодня по них стріляє артилерія, щодня на них з неба летять бомби. Тому для нас надзвичайно важливою є виконання вимоги закрити небо над Україною».

Центр Харкова після обстрілів російських військ
Понад 400 будинків міста же непридатні для житла. Жителі переховуються у сховищах та школах
(Фото:REUTERS/Oleksandr Lapshyn)

Міський голова Тростянця Юрій Бова:

«Тростянець, що знаходиться менш, ніж за 40 км від російського кордону, в окупації вже 14-й день. Близько сотні колон російської військової техніки пройшли через наше місце за весь цей час. Російські військові знищують всю соціальну інфраструктуру, вони виганяють людей на вулиці і самі оселяються у їхніх квартирах. Вони забирають у людей їхній приватний автотранспорт, вони конфіскували всі міські автобуси і зробили з них прикриття на своїх блок-постах. Вони розстрілюють автомобілі, стріляють по випадкових перехожих. І при цьому не дозволяють ховати людей на кладовищах, вони розстріляли всі машини ритуальних служб. Їжі у місті немає, ніхто її не завозить. Натомість до міста завезли десятки установок «Град», САУ, «Буратіно», що стоять біля житлових будинків, щоб українській армії було складніше відповідати на обстріли. Закрийте негайно небо, бо кожен день зволікання із цим завершується смертю невинних людей. Треба захистити людей від цієї жахливої навали».

Тростянець в окупації з самого початку війни

Міський голова Мерефи Веніамін Сітов:

«На нашу громаду був авіаналіт, внаслідок чого було розбомблене село Яковлівка. Там знищено школу, клуб, четверо людей загинуло, багато поранених. Вночі люди цього зовсім не сподівалися. Однак ракети таки прилетіли. Ми працювали всю ніч, щоб врятувати якнайбільше людей. Багато хто виїхав. Чому нас обстріляли, незрозуміло. Військових поруч не було, не було жодних об’єктів військової інфраструктури…»

Чи є можливість дізнатися про стан так званих евакуаційних коридорів у ваших містах? Вони діють?

 

Сергій Орлов:

«Щоб такі коридори працювали, вони мають відповідати кільком параметрам: наприклад, має зберігатися режим тиші і гарантуватися безпека у дорозі. Натомість вже п’ятий день немає нічого з цього. Близько 200 тис. осіб хотіли б виїхати з міста, але для цього у нас немає автобусів. До війни їх було 150, а тепер лишився 21 автобус. Решту знищила російська армія.

Щойно ми отримуємо інформацію про те, що евакуація відбудеться у такій-то точці, як у цю точку прилітають снаряди та бомби. Домовленості про коридори були, однак ми жодного разу не отримали їх. Одного разу дорогу було заміновано, іншого разу нас не пропустили через блокпост, ще іншого разу розпочалися обстріли. З іншого боку, із Запоріжжя, за людьми готові виїхати автобуси, але до Маріуполя росіяни їх не пропускають. Неможливо виїхати з міста і власним автотранспортом: російські військові починають стріляти по ходу автомобіля або угору, змушуючи його повернутися. А дорогу із Запоріжжя до Маріуполя весь час бомблять».

Юрій Бова:

«Виїхати з міста неможливо. У Тростянці зараз понад 200 одиниць військової техніки, яка стікається туди для перегрупування. Ми весь час думаємо, як хоча б маленькими партіями завозити до міста їжу. Проблема з кожним днем стає дедалі гострішою. Росіяни, щоправда, одного разу протягом цілого дня скликали людей «для евакуації», однак ніхто до них не прийшов, бо боявся розстрілів і не мав гарантії того, що ці автобуси справді відвезуть їх у безпечне місце».

Ігор Терехов:

«Сьогодні багато людей хочуть залишити Харків. На разі це можна зробити залізницею. Також ще можна виїхати з Харкова машиною. Однак дуже складною є ситуація у місті Ізюм. Зараз з цього міста мають організувати коридор, щоб люди могли виїхати з-під шалених обстрілів».

Якими є потреби людей під час війни?

Ігор Терехов:

«Головне – закрити небо. Саме про це ми просимо, бо саме з неба приходить до людей смерть. Це дуже страшно, коли на місто летить бомбардувальник СУ. Ти бачиш, як він зменшує висоту, щоб кинути бомбу, і не знаєш, потрапить вона у тебе чи десь поруч. Якби хтось із тих, від кого залежить це питання, потрапив під такий обстріл, його рішення, я переконаний, було б позитивним.

Всі наші інші потреби – вторинні. Нам потрібні продукти харчування, і звідусіль до нас іде зараз гуманітарна допомога. Навіть з Нью-Йорка, над мерією якого сьогодні майорить український прапор. Ми потребуємо і дизпального, і бензину. Це все необхідно для мешканців. Але найбільше нам потрібно закрите небо».

Яка гуманітарна ситуація та ситуація з медичною допомогою?

 

Юрій Бова:

«Лікарня працює цілодобово, але ліків вже практично немає. Інсулінозалежні та інші зараз у дуже складному стані. Завезти ці речі до міста неможливо. Може, Червоний Хрест щось зробить. До нас телефонують з цілого світу, пропонують допомогу, але ми не маємо можливості надіслати її до окупованого міста. Російські танки позбивали опори у селах, зруйнували високовольтні лінії електромереж, через що багато сіл зараз без електропостачання. Комунальники роблять все, що можуть. Але кожен наступний обстріл перекреслює їхні зусилля».

Наскільки у громадах зберіглася можливість надання державних послуг? Наскільки це взагалі актуально зараз?

Олексій Чернишов:

«Я хочу подякувати всім працівникам комунальних служб за їхню роботу, завдяки якій ці послуги таки надаються. Однак у дванадцяти областях їхнє надання на разі обмежено. Я хочу наголосити: коли тривають артилерійські обстріли та бомбардування нам не до надання послуг. Давайте краще поговоримо про закриття неба. Тільки це може врятувати нас!»

Міський голова Житомира Сергій Сухомлин:

«Повітряну тривогу оголошують по десять разів на день. Ми знаємо, скільки часу летить ракета, скільки часу летить СУ, який має бомбити місто. Тим не менше, у Житомирі все працює, навіть громадський транспорт. Це  не зважаючи на те, що кожного дня до нас прилітають ракети і снаряди. Пошкоджене шестиповерхове пологове відділення, повністю знищена школа та кілька житлових будинків… Зараз місто перетворено на фортецю, яку побудували самі мешканці міста. Всюди бетонні блоки, їжаки, мішки з піском. Так, зараз ми отримаємо багато гуманітарної допомоги, однак є і випадки, коли вона не доходить до нас і йде деінде. Також я хочу звернути увагу на те, що на волинській митниці деякі машини з гуманітарною допомогою стоять більше доби».  

Міський голова Сум Олександр Лисенко:

«Ситуація контрольована, місто закрите, військові роблять свою роботу, ми свою. Тримаємося. Росіяни наступають з усіх напрямків, тягнуть до міста сотні одиниць техніки. Спершу намагалися прорватися танками, а тепер протягом тижня було чотири авіанальоти. Сьогодні вночі вдарили по центру міста, по житловому кварталу. Маємо шість постраждалих. Лікарня працює, медичну допомогу пораненим надають, але є проблеми з інсулінами, антибіотиками тощо.

Люди намагаються пробиватися до Полтави власним транспортом. Вчора біженці намагалися виїхати на Ромни, і одна колона прорвалася туди, але друга зустріла російські танки, які розвернули її і під її прикриттям підійшли до міста. Росіяни не мають нічого людського. Вони стріляють по цивільним людям, у нас є кілька розстріляних цивільних людей, які намагалися виїхати і були просто вбиті дорогою».

Що думають і що кажуть російськомовні українці та росіяни, які живуть в Україні? Чи приєднуються вони до російських або до українських військ?

Олексій Чернишов:

«Всі громадяни України, незалежно від мови, захищають зараз свою державу, всі стоять за її майбутнє. Саме ваше питання є підтвердженням нав’язаного вам російського наративу. В Україні немає жодного значення, хто якою мовою говорить».

Сергій Орлов:

«Станом на вчора у Маріуполі було вбито 1207 осіб, і половина з них – етнічні росіяни. Наприклад, у селищі Сартана поруч із Маріуполем було знищено багато етнічних греків. Руський мир вбиває всіх, без розбору. У нас багатонаціональне місто. У нас живуть не тільки українці та росіяни, а ще й вірмени, греки та люди інших національностей. І ні для кого немає жодного значення, якою мовою вони розмовляють. Ніхто і ніколи не забороняв мені, російськомовній у побуті людині, розмовляти російською».

Вас захищає батальйон Азов, який є одним з основних цілей російської пропаганди. Чи не погіршує це ситуацію у Маріуполі?

Сергій Орлов:

«Ви досі не зрозуміли, що російська армія, обстрілюючи Маріуполь, не має жодної військової мети? До чого тут «Азов», якщо йдеться про знищення міської лікарні №9, великої лікарні на 600 місць? А позавчора було знищено мультицентр з надання послуг, у якому двічі був президент України. Це була гордість цілої держави. А 1207 загиблих цивільних? До чого тут батальйон «Азов»? Ні, єдина мета – це знищення українців. Але цього не буде».

Що ви будете робити, якщо ваші міста будуть окуповані?

Сергій Орлов:

«Єдине майбутнє Маріуполь матиме у складі України. До війни наше місто було вітриною відновленого Донбасу. Що буде з Маріуполем не під українським прапором? Він стане містом-привидом, одним з тих, яких вже багато на окупованій території Донецької та Луганської областей. Я не хочу такої долі для Маріуполя!»

Олексій Чернишов:

«Я дуже дякую кожному міському, селищному та сільському голові. Жоден з них не залишив громаду. Важко навіть уявити, як складно зберегти роботу міських мереж під час постійних бомбардувань. Зараз ще досить холодно, тому ми маємо надавати ще й тепло до будинків.

Наші міста не повинні страждати від російських літаків та ракет. Ми маємо терміново припинити це безглуздя! Ми не можемо допустити, щоб країна у центрі Європи потерпала від постійних бомбардувань. Це долі конкретних людей, які будують демократичне суспільство. Якщо ми члени європейської родини, то ця родина має врятувати нас».

Наскільки довго зможе оборонятися Маріуполь?

Сергій Орлов:

«Це питання до військових. Російська армія не може здолати українську на землі, зазнаючи великих втрат. Наші військові будуть битися до останнього патрону. А бойового духу і завзяття у них вистачає. Путін хоче здолати нас шляхом геноциду, і я не міг уявити такого у найстрашнішому сні. Вчора у нас від зневоднення померла шестирічна дитина. Як це взагалі можливо у ХХІ століття!? Між тим, такі наші реалії. Тому я прошу всіх про підтримку. Кожна нова санкція проти росії – це ще одне збережене життя українця. Допоможіть нам захиститися від геноциду!»

Що можуть зробити мери різних світових міст, щоб полегшити страждання громад?

Олексій Чернишов:

«Вимагати від своїх урядів закриття неба над Україною. Звісно, гуманітарна допомога – це дуже багато. Однак може так статися, що її буде нікому отримувати, бо всі загинуть від російських бомб та снарядів. Або росіяни просто відберуть цю допомогу, віддавши своїм солдатам. Нам потрібне негайне припинення агресії і запровадження якнайболючіших санкцій для російської федерації».


А тим часом російські окупанти продовжують авіабомбардування Маріуполя. Вони прицільно скидають бомби по шляхах, які прописані по маршруту руху евакуації, повідомляє АЗОВ-Маріуполь.

Джерело