Зеленодольськ – невеличке і гарне місто Криворізького району на південному краю Дніпропетровської області. Зеленодольська громада сьогодні межує з окупованою Херсонщиною. Саме жителі сусідньої області, тікаючи від російських військових, найперше дістаються Зеленодольська, де їх приймають, як рідних, та надають допомогу.
«Територія громади засипана боєприпасами, зокрема забороненими»
Майже щодня, з перших днів березня, тут тривають постійні обстріли з боку Херсонської області. Російські військові не припиняють спроби наблизитися до кордонів Дніпропетровської області та обстрілювати населені пункти в Криворізькому районі. Під постійні артилерійські обстріли потрапляє і Зеленодольська громада. Причому російські військові використовують заборонені касетні снаряди, “Смерчі”, “Урагани”. Постраждало чимало господарств та об’єктів інфраструктури Зеленодольщини. Незважаючи на постійні обстріли російськими військами, тутешні мешканці та керівництво залишаються в своєму рідному й улюбленому місті. З перших днів війни тут утворили місцеву територіальну самооборону.
«На превеликий жаль, у громаді після початку війни залишилось менше половини місцевих мешканців. Люди повиїжджали, бізнес позакривався. Дуже багато пошкоджених приватних будинків. Міська рада допомагає людям. Надаємо матеріали, щоб зеленодольці могли хоч трохи відремонтувати свої домівки та вкритися від дощу і негоди. Деяке житло вже навіть не підлягає ремонту. Потрібно відбудовувати від фундаменту. Щоб людям було комфортно пересидіти обстріли, у місцевих укриттях та підвалах, дякуючи провайдеру Київстар, змогли провести безкоштовний інтернет. Коли припинився опалювальний сезон – поставили обігрівачі. Найголовніше – живі та здорові земляки», – наголошує голова Зеленодольської громади Дмитро Невеселий.
Міського голову люди поза очі називають «наш Арестович», бо довіряють йому: чоловік постійно на зв’язку, готовий допомогти і щодня робить все можливе і неможливе для нормального функціонування свого міста. Щовечора на сторінці Фейсбук Зеленодольської громади Дмитро Юрійович звітує про те, що відбувається, заспокоює людей. Кожне його звернення завершується на оптимістичній ноті: «Бережіть себе, бережіть тих, хто поряд, завжди допомагайте один одному, ми завжди поруч і готові прийти на допомогу!».
Дмитро Невеселий говорить, що найстрашніше те, що люди звикають до війни:
«На сирену, на жаль, майже ніхто не звертає уваги. Територію Зеленодольської ТГ обстрілюють протягом трьох місяців майже кожного дня. Це хаотичні обстріли. Вони створюють хаос у громаді. Територія громади засипана боєприпасами, зокрема забороненими. Тільки по місту Зеленодольську було зібрано близько 1200 нерозірваних касетних снарядів. За три місяці загнуло три цивільні людини, троє людей підірвалися на касетних снарядах, двоє – поранено».
«Люди колись повернуться. Сядуть на свої велосипеди. І поїдуть додому. У вільні від окупації села»
Жителі сусідньої Херсонщини, тікаючи від російського вторгнення, найперше дістаються Зеленодольської громади Криворізького району. Як розповідали ті, кому вдалося вибратися, російські військові знущалися над людьми. Вони кидали гранати в підвали, де сиділи діти та жінки. Забирали в людей останні продукти. Не було ні води, ні газу, ані світла. Людям не було за що і як жити. Коли Збройні сили України трохи відкинули російські війська, то люди почали тікати. Вони виїжджали по троє-четверо на одному велосипеді, везли на візках інвалідів, на звичайних побутових тачках – немічних та тих, хто не міг сам йти. Добиралися й пішки посадками, полями… Діставалися до більш безпечного Зеленодольська. Тут людям надають першу медичну допомогу, одяг, багато з них були без елементарних речей, навіть босоніж. Мамам з дітками допомагають підгузками та дитячим харчуванням. Потім людей доправляють автобусами до міста Кривий Ріг.
Всі ці велосипеди, дитячі та інвалідні візки місцеві жителі Зеленодольська зібрали і перевезли на зберігання до місцевого ангару. Більше 400 транспортних засобів знаходиться в ангарі.
Ось що пише у соціальній мережі місцевий мешканець Стас Козлюк про цей склад транспортних засобів: «На третій місяць великої війни уже здається, що на емоції ти просто не здатен. Тому що ти вже чув стільки страшних історій, бачив стільки різної жесті, що сил уже не лишилося. А потім ти заходиш у великий ангар, в якому сотні велосипедів: древніх і не дуже, крутих і так собі. Деякі – з білими ганчірками, пов’язаними на кермо чи багажник. В деяких – погнуті колеса й шпиці. Десь на цьому ж складі можна знайти крісла-каталки, дитячі візочки, тачки-кравчучки. Здавалося б, нічого надзвичайного. Склад і склад.
Але на цьому люди вибиралися полями до позицій української армії з Херсонщини. Хто і як міг. Коли починалися обстріли, то люди просто кидали свій транспорт і бігли чи повзли до позицій. Але найбільш жахливою була картина, коли під час таких обстрілів люди тягли паралізованих родичів: спочатку несли на собі, а коли не вистачало сил – просто тягли їх по землі. Все, що завгодно, аби не лишатися в окупації.
Фактично цей склад зараз – музей. Місцева влада спільно з військовими вирішили зберегти весь цей транспорт. Вони сподіваються, що люди, які тікали від російських військових, колись таки повернуться. Сядуть на свої велосипеди. І поїдуть додому. У вільні від окупації села».
«Допомагати всім, хто цього потребує»
У Зеленодольській громаді з самого початку війни приймають біженців з Високопілля та ближніх до нього сіл та надають найпершу допомогу, аби люди змогли рухатися далі у пошуку безпечного прихистку для себе і своїх родин.
Громада приймає біженців не лише з Херсонського напрямку. Багато людей на початку березня прибували з Київської, Харківської та Донецької областей. Всім потрібно було надати необхідні ліки, харчування, одяг та тимчасовий прихисток.
Допомогти жителям окупованих територій покликаний волонтерський штаб. Команда волонтерів надає необхідну допомогу усім, хто її потребує в умовах війни.
Координаторка волонтерського штабу Юлія Стадник розповіла, що до війни це був громадський молодіжний центр «Вільний простір», зараз його перейменували у гуманітарний волонтерський штаб «Вільний простір». Тут працюють з кількома категоріями громадян, це переселенці, біженці, які тікають від російських військ, місцеве населення, серед якого є люди немічні, з інвалідністю, які тут не затримуються, але від волонтерів отримують всю необхідну першу допомогу. Люди їдуть до інших, більш безпечних населених пунктів. Також є люди, які звертаються з окупованих сіл за найнеобхіднішою допомогою, потім повертаються додому. Біженцям, які залишаються тут, постійно надають допомогу, нікому не відмовляють.
Волонтери співпрацюють з територіальною обороною, з нашими військовими. Наразі допомагають землякам, які захищають країну в різних регіонах, тим, хто зараз знаходиться у найгарячіших точках, а також хлопцям, які боронять кордони Зеленодольської громади. Сюди приходить допомога з різних міст України, також з Європи, Канади, США. До зеленодольського волонтерського штабу передають амуніцію, медичні препарати, продукти харчування, одяг. Допомога абсолютно різна, від шкарпеток до серйозних речей для військових.
На сьогодні майже тисяча родин отримали допомогу. Волонтерська організація щотижня звітує про зібрані та витрачені кошти, не забувають називати прізвища тих, хто не залишається осторонь і постійно допомагає коштами та речами. До звіту додають фото того, що придбали та кому віддали. Бо, як говорить Юлія Стадник, публічність та прозорість – основа довіри до волонтерів.
«Кожного разу серце крається, слухаючи історії людей, що тікали від війни, заглядаючи в їхні сумні очі. Розумію, через що їм довелося пройти та пережити. І кожна така історія все більше сповнює мене водночас злістю та нестримним бажанням перемоги. Перемоги зла над добром, людяності над бездуховністю», – розповідає волонтерка Юлія Стадник.
Запам’яталося кілька історій, які надихають і дають впевненість, що перемога незабаром настане. Наприклад, до волонтерського центру звернулася родина з Херсонщини. Люди настільки були вдячні, що їх у важку хвилину не залишили в біді. Вони вирішили допомагати таким же біженцям. Залишилися у нашому волонтерському центрі та абсолютно безкорисно підтримують і допомагають чим можуть.
До сліз зворушила історія дідуся, який з сусіднього села пішки навідується до нас. Він там залишився жити майже один. Під обстрілами приходить, щоб взяти їжі не лише собі, а й братам нашим меншим. Бо годує всіх покинутих собак та котів.
Зверталося у волонтерських штаб подружжя, які прожили 50 років разом. Чоловік не ходив, дружина як могла за ним доглядала та тихенько сподівалася на одужання свого коханого. Дива бувають. Дідусь знайшов у собі сили стати на ноги і вони пішки вибралися з окупації. Половину віку разом, а кохання зберегли. Так і йдуть далі по життю, сподіваючись лише на щасливе майбутнє та мир в рідній Україні.
Саме такі історії з гірким присмаком, але щасливим кінцем, каже Юлія Стадник, надихають на роботу, і дають впевненість у якнайшвидшому визволенні нашої держави.
Авторка Ірина Лісова
Фото з FB сторінок Зеленодольської міської територіальної громади та з архіву Юлії Стадник