Тренер з йоги Катерина Старцева стала волонтеркою, яка не тільки збирає кошти й найнеобхідніше для ЗСУ, а й сама доставляє це на передову.
2022. Лютий. Карпати
На початку лютого Катерина з чоловіком вирушили на відпочинок у гори, покататись на лижах.
«В якусь мить мене не відпускало відчуття, що ми можемо не встигнути повернутись додому, що дому в нас може не бути», – згадує дівчина.
Але чоловік її не переймався.
«Він казав: «Ну, що вони – дурні, Одесу бомбити?» Він більше схилявся до того, що розпочнуться активні дії на сході», – каже Катя.
Вони встигли повернутись додому до початку російської агресії.
2022. Лютий. Одеса
Того жахливого дня Катя прокинулась від вибухів.
«Схопила телефон і почала дивитись новини. Побачила, що путін оголосив початок «спецоперації», а фактично війни. Розштовхала чоловіка, кажу: «Олег, походу нас бомблять, прокидайся». Підхопились, взяли котів – у нас їх двоє – й спустились у паркінг», – згадує ранок 24 лютого волонтерка.
Того ж дня Катерина кинула клич у соцмережі про об’єднання волонтерів.
«Я написала у соцмережах, щоб ми – всі волонтери Одеси – зустрілись й об’єднали наші зусилля», – каже дівчина.
Й це було дуже розважливо, адже люди приходили й приходили.
«Був потік військових, був потік людей, які приносили необхідні речі. За одну добу ми завантажили всім необхідним 25-30 екіпажів. Речі, які приносили люди, ми навіть не мали вже куди складати – всі приміщення були заставлені, тож складали їх у дворі», – розповідає Катерина.
«Один чоловік прийшов з чорним мішечком і почав викладати пачки грошей – 200 тисяч гривень у нього було. Каже: «Відкладав на машину, а зараз хочу допомогти, щоб хлопці наші пришвидшили перемогу», – згадує волонтерка.
2022. Березень. Одеса
Це був місяць життя на автоматі, коли Катя спала по дві-три години на добу.
«Тоді дні майже не закінчувались. Вони якось переходили один в інший, бо всю ніч ти в телефоні, дивишся новини. Засинаєш на 5-15 хвилин, а потім прокидаєшся і знову гортаєш стрічку. Я дуже хвилювалась, адже чоловік пішов до лав ЗСУ. А о 4-5-й прокидалась, бо знаю, що о 6-й біля волонтерського центру вже будуть стояти хлопці. Іноді навіть не було часу в душ сходити», – каже дівчина.
Фото з архіву Катерини Старцевої
2022. Березень. Одеса. Весілля
З Олегом Катя познайомилась у 2014 році під час Майдану. Всі ці 8 років вони були разом. А два роки тому Олег освідчився Катерині.
«За весь цей час – два роки – в нас якось руки не доходили, щоб побратись», – сміється дівчина.
З початком вторгнення Олег записався до лав ЗСУ. І 31 березня, коли він був у короткому звільненні, вони таки розписались.
«Тому що війна», – каже Катя.
Не було весілля й весільної сукні, не було гостей – лише він та вона.
2022. Квітень й по сьогодні. Донбас
Волонтерський рух Одеси, яким опікується Катерина Старцева, допомогу доставляє адресно. Передає, так би мовити, з рук в руки.
«Ми прийняли таке рішення, що не передаємо на військову частину, а доставляємо нашим хлопцям на передову самі. Вони до нас звертаються напряму, кажуть, що їм потрібно, – і ми веземо», – розповідає Катя.
На фронт вони доставляють генератори, системи відеоспостереження, тепловізори, коптери, біноклі, рації, навушники, плитоноски та інше приладдя, а також пальне, мастила, кабелі, каремати, спальні мішки, форму, взуття, ліки та багато чого іншого необхідного.
«Був випадок, коли наша аптечка спасла життя бійцю на сході. Хлопець потрапив під мінометний обстріл, у нього було осколкове поранення, але дрібними осколками. Найбільший же осколок застряг в аптечці. Вона йому буквально врятувала життя – не турнікетом чи ліками – вона просто затримала цей осколок», – згадує волонтерка.
На схід країни дівчина деколи по два рази на тиждень їздить. На питання, чи не страшно, відповідає: «Ні».
«Я їжджу на «нуль» ще з 2014 року. За цей час дійсно були ситуації, коли ми на першій лінії фронту потрапляли під обстріли. Можливо, рівень стресостійкості в мене трішки інший. Тобто, мені не було страшно ніколи», – каже дівчина.
2014. Лютий. Майдан
Під час Революції Гідності у 2014 році Катерина допомагала на кухні готувати для мітингувальників на Майдані. Тоді ж і познайомилась з Олегом – своїм майбутнім чоловіком. Коли почалась АТО, хлопець пішов на фронт.
«Він і ще 4 хлопці-одесити приєднались до українського партизанського загону «Чорний Корпус» (також відомий як «Чорні чоловічки»). Загін на той час мав проблеми з оснащенням, їм були потрібні каски, бронежилети та інше», – згадує Катерина.
На той час вона була тренером з йоги і ніколи не займалась збором коштів або волонтерством.
«Для мене все це було таке нове, я навіть уявлення не мала, як це робити», – каже дівчина.
На власні кошти разом з мамою вони придбали й передали на фронт каски і бронежилети. Але запити від хлопців надходили, і Катя почала збирати гроші.
«Наша перша поїздка на фронт відбулася в червні 2014-го. Разом із братом ми завантажили все, що зібрали, в «Жигулі» – зняли заднє сидіння, щоб все влізло, ще й у багажнику на даху вантаж був, і поїхали. Потім посипались інші замовлення, допомагали в основному добробатам», – розповідає волонтерка.
Їздила з допомогою на фронт дівчина до середини 2017 року. Потім армія стала більш-менш забезпечена й не було вже такої необхідності допомагати.
«Але коли були запити на дрони чи на ще щось, я підключалась», – каже Катерина.
2022. Липень. Одеса
Останнім часом основні зусилля їх волонтерський рух вкладає у придбання коптерів та автівок.
«Зараз коптери й автомобілі – це номер один, це очі наших бійців. Артилерія може вирахувати позиції ворога, відповідно і відпрацювати. А розвідці дрони потрібні для того, щоб мати можливість виявити секрети ворога і просуватись спокійно вперед», – каже Катерина.
Фото з архіву Катерини Старцевої
Щоправда, сьогодні гроші на потреби армії збирати важче, але все одно можливо.
«У лютому люди сподівались, що війна закінчиться швидко. Тож дехто ніс майже всі свої заощадження. Зараз люди виснажились. Але коли кидаєш клич, що треба для хлопців, – приносять речі, перераховують гроші», – розповідає дівчина.
Вторгнення росії в Україну для багатьох стало моментом істини. Саме для тих, хто підтримував росію.
«У мене є приклад однієї родини, яка була, як то кажуть, проросійською. Зараз же вони дуже армії допомагають, а їх син пішов до лав ЗСУ», – каже Катя.
Олеся Ланцман, Одеська область
14.09.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS