Його називають гордістю Таврії. Валерій Газаєв, майстер спорту міжнародного класу з богатирського багатоборства, майстер спорту з пауерліфтингу (IPF), капітан Національної збірної України з богатирського багатоборства U105 (з 2017 року). А ще чотириразовий чемпіон України (2017, 2018, 2019, 2020), срібний призер чемпіонату Європи (2017, 2018), чемпіон Європи в парному заліку (2019), чемпіон Європи (2018) і світу (2017, 2019) в командному заліку. Володар звання «Найсильніша нація планети U105» в складі збірної України (2017, 2019).
З лютого силові тренування перейшли для нього в іншу площину. Тепер кожен день нагадує змагання з богатирського багатоборства з силовою естафетою, гігантським дамбом, оверхедом, прогулянкою фермера і буксируванням автомобіля. Тільки піднімати доводиться не штанги, гантелі і кулі Атласа, а пакунки, коробки та мішки з гуманітарною допомогою.
Війна… Початок…
Її Валерій Газаєв зустрів у потягу. Їхав з Мелітополя до столиці на зустріч з Міністром молоді та спорту України Вадимом Гутцайтом. 24 лютого вони планували обговорити і прийняти рішення з важливих питань щодо спортивного розвитку міста Мелітополя.
О 5-й годині ранку на в’їзді до Києва потяг зупинився. Вагонами швидко розлетілася інформація – війна…
«Ми стояли десь годину, поїзд не рухався. Ніхто не розумів, що робити, як усвідомити та сприйняти, що почалось повномасштабне вторгнення військ росії в Україну. Всі сподівалися, що ось зараз у стрічці новин з’явиться обнадійлива інформація, що це просто провокація з боку росіян чи якесь непорозуміння. Люди моніторили соціальні мережі, шукали в інтернеті роз’яснення ситуації, телефонували рідним», – згадує Валерій.
Він теж дзвонив рідним у Мелітополь. Сподівався, що не все так страшно. Насправді ж все виявилося інакше…
На момент прибуття потягу, яким їхав Валерій до столиці, центральний залізничний вокзал вже оточили українські спецслужби, щоб запобігти провокаціям. Всі кіоски та магазини були зачинені, нічого не працювало. Цього ранку ніхто не вийшов на роботу.
Валерій зрозумів, що ніякої зустрічі з Міністром не буде, і потрібно шукати варіанти повернення до Мелітополя. До того ж він переживав за сім’ю, бо з самого ранку росіяни бомбили Мелітопольський воєнний аеродром і вибухи в місті не припинялися протягом всього дня.
Так як залізничний рух призупинили, вибиратися з Києва треба було іншим шляхом. Валерій виклав оголошення в соціальні мережі, що шукає варіанти виїзду зі столиці. За кілька годин в Інстаграмі йому відповів молодий чоловік з Мелітополя, який терміново повертався додому. З ним і поїхав Газаєв.
Цього разу шлях додому видався Валерію безкінечно довгим, багато доріг вже перекрили. На заправках панував хаос і утворилися довжелезні черги. Тож до Мелітополя чоловіки добралися лише 25 лютого о 2-й годині ночі.
«Додому ми дісталися дивом. Адже з 16-ї години 24 лютого російські танки стояли на південних околицях міста, на так званому кримському в’їзді в Мелітополь. По суті, його окупували в перший день війни, – продовжує розповідати Валерій. – А рано вранці наступного дня російські танки і військові почали заходити в Мелітополь. Постійно було чути автоматні черги – це залишки Тероборони та українських військових підрозділів ще чинили спротив окупантам. Бій за місто тривав, але недовго, бо сили були надто нерівні. На жаль, росіяни розстріляли кілька танків і БТРів ЗСУ. А потім все скінчилося…»
Протягом 25-го та 26 лютого стрілянину і вибухи в місті було чути цілодобово – це навколо Мелітополя точилися бої. На той момент, за словами Газаєва, ще ніхто не розумів і не міг зорієнтуватися, далеко це чи близько. Тому як тільки починала активно гепати артилерія – хапали дітей та тривожні валізи і бігли в підвал.
«Елементарні правила поведінки ми знали. Але все місто було в абсолютному незнанні, – додає спортсмен, якому не раз в житті доводилося бувати в екстремальних ситуаціях. – Хто виявився сміливішим і розумнішим, одразу, в перший же день, виїхали у бік Запоріжжя. Але абсолютна більшість містян залишилися і чекали, що буде далі. Сподівалися, що українські сили опору зараз прийдуть, всі чекали на ЗСУ, що скоро почнуться бої за звільнення Мелітополя».
Але вибухи все більше віддалялися від міста, а вранці 27 лютого було так тихо і спокійно, що Газаєв пішов на роботу. Вирішив подивитися, що зі спорткомплексом, де розміщувалася кафедра фізичного виховання і спорту ТДАТУ, якою він завідував.
Дорогою на роботу Валерій жахнувся побаченому – в місті почалося масове мародерство. Події того дня закарбувалися в його пам’яті у вигляді апокаліптичних кадрів чорно-білого кіно. Бо іншими барвами описати масовий психоз і хаос неможливо.
Вулицями Мелітополя бігли люди, які неначе вмить збожеволіли. Вони розбивали вітрини магазинів, ломилися в двері зачинених супермаркетів, аптек, офісів і виносили звідти все підряд.
«Тут тобі через дорогу бабуся котить украдене з офісу шкіряне крісло. Далі – дві тендітні на вигляд ромки, в них ваги особистої кілограмів по сорок, тягнуть величезний холодильник із «Фокстроту» в припарковану неподалік «Газель». У цей же час власник офісу, з якого бабуся вкрала крісло, відкриває стрілянину, щоб відбитися від нової хвилі непроханих гостей. Декілька людей вибігають з аптеки з повними пакетами ліків. Це було жахливо», – продовжує ділитися спогадами Валерій.
Побачивши, що відбувається на вулицях Мелітополя, він миттєво усвідомив, що торгові заклади міста дуже швидко пограбували люди, піддавшись паніці. Мародерство і паніку спровокували російські окупанти. Вони подали «приклад» – першими нахабно вломились у закриті супермаркети та офіси. А далі процес почав набирати обертів за принципом снігової лавини – стрімко розповсюджувався, змітаючи і руйнуючи все на своєму шляху.
Фонд. Становлення
«Я зрозумів, що потрібно терміново щось створювати, аби допомагати людям. Тому що з таким масовим психозом за кілька днів у місті не буде продуктів. Тож вже 27 лютого почав волонтерську роботу. Зразу знайшов кількох однодумців і помічників. Наші перші кроки як волонтерської організації були неофіційні. Згодом, коли ми зрозуміли свої функції і місію, почали працювати як гуманітарний фонд і назвали його Фонд «Підтримка Мелітополя», – зазначає Газаєв. – Все налагодили доволі швидко: 27-го, 28 лютого та 1 березня організовували роботу фонду, а вже 2 березня справу поставили «на колеса» і запрацювали на повну потужність».
Валерій розповів, що від початку роботи фонду він припустився однієї фатальної помилки. По доброті хотів надати поміч усім і зробити все можливе, щоб допомогти місту, тож опублікував у всіх соціальних мережах номер свого телефону як контактний, куди можна звертатися по допомогу.
«Мені надходили сотні дзвінків на день. І я ці численні проблеми пропускав через себе! Тобто, в мене не було на той момент імунітету, як з цим жити, як дати собі таку установку, щоб всі ці проблеми і людський біль я не затримував у собі. Щоб міг вирішити проблему, рухатися далі та допомагати знову. Але тоді я все це близько до серця брав і реально був як вичавлений лимон», – ділиться своїми відчуттями знаний спортсмен, який кардинально змінив сферу діяльності на початку війни.
Попервах пересічні мелітопольці дуже багато допомогли гуманітарному фонду. Вони привозили продукти, зелень, м’ясо – все, чим могли поділитися з іншими. Волонтери формували з усього цього продуктові набори. Згодом люди дедалі більше почали скидати гроші на банківську картку. Газаєв каже, що зрозумів: по-перше, продуктові набори потрібно стандартизувати, аби уникнути хаосу в роботі; по-друге, купувати продукти за оптовими цінами; по-третє, формувати стандартні набори. І, по-четверте, видавати гуманітарку слід згідно зі списками, щоб забезпечити насамперед вразливі категорії населення – пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітні родини, переселенців із Маріуполя, яких на той момент чимало переїхало до Мелітополя.
Валерій Газаєв з теплом і вдячністю згадує, яку допомогу Гуманітарному фонду «Підтримка Мелітополя» надала бізнесвумен Тетяна Кумок. За кілька років до повномасштабної війни з росією Тетяна, яка мала власний весільний бізнес в Ізраїлі, вклала всі свої заощадження у відкриття модного весільного салону в Мелітополі.
«Тетяна Кумок сама прийшла в фонд і запропонувала волонтерську допомогу в інформаційному полі, за сумісництвом вона займалася ще й журналістикою. Так ми і познайомилися, – розповідає Валерій. – Таня висвітлювала роботу фонду і водночас допомагала шукати фінанси. Саме завдяки їй ми вийшли на ці цифри, що маємо на сьогодні».
На заклик Тетяни Кумок мелітопольський гуманітарний фонд підтримали прості ізраїльтяни, її підписники в соціальних мережах. Це пересічні громадяни Ізраїлю, які кілька місяців поспіль (особливо активно з березня по вересень) фінансово забезпечували роботу фонду. За ці кошти мелітопольські волонтери щоденно видавали по 500 продуктових наборів – а це дуже великі суми і відповідно серйозний рівень.
«Якщо взяти топ країн у грошовому еквіваленті фінансової допомоги Гуманітарному фонду «Підтримка Мелітополя», то на першому місці і з великим відривом від інших благодійників стоїть Ізраїль. На другому – США. На третьому – Південна Корея. На четвертому місці – Польща. На п’ятому – Грузія», – інформує Валерій Газаєв. І зразу пояснює, чому серед благодійних помічників у числі лідерів Південна Корея. – Справа в тому, що кілька років тому в Мелітополі жив і працював пастор баптистської церкви, який приїхав із Південної Кореї. Так як він тривалий час перебував у місті, то непогано вивчив мову, познайомився з людьми, активно займався громадськими справами. Тож коли пастор дізнався, що сталося в Україні, спочатку допомога надійшла від його родини, а згодом від прихожан церкви, простих корейців, де він нині несе пасторську службу».
Фінансові надходження на рахунок гуманітарного фонду могли бути значно більшими, однак перші місяці війни Мелітополь чи не найбільше з-поміж окупованих міст півдня України страждав через перебої з інтернетом, який росіяни глушили тижнями. Тож пік допомоги з-за кордону в перші місяць-півтора мелітопольці втратили, бо не могли вийти на зв’язок. «Мої знайомі спортсмени з усіх куточків світу писали і дзвонили мені, але я тижнями був поза зоною досяжності. В Мелітополі росіяни вимикали і мобільний зв’язок, і інтернет. Тому ці люди знаходили, умовно кажучи, інших спортсменів зі Львова, Києва та відправляли гуманітарну допомогу туди», – пояснює Валерій.
Працюємо. Тримаємося. Віримо в перемогу
У процесі роботи гуманітарного фонду сформувалася потужна команда, в якій всі обов’язки чітко розподілені, а робота структурована. Було визначено основні напрямки роботи. Насамперед це формування і розподіл продуктових наборів – цей напрямок був і залишається до сьогодні пріоритетним у роботі гуманітарного фонду. Також видача медикаментів. Волонтерам доводиться всіма можливими шляхами діставали необхідні препарати, робити замовлення в різних куточках України, а потім все це доправляти через «сіру зону» на тимчасово окуповану територію.
Протягом всього періоду своєї роботи Фонд «Підтримка Мелітополя» допомагає людям із хворою щитоподібною залозою – забезпечує їх L-Тироксином. Окрема група займається дитячим харчуванням і підгузками. Ще є напрямки, які відповідають за роботу з біженцями з Маріуполя, за безкоштовну евакуацію на підконтрольну територію України. Окрема ділянка роботи – доставка корму тваринам.
«У нас дуже професійна команда сформувалася, – продовжує свою розповідь Газаєв. – На піку діяльності в фонді щодня працювало 30 осіб. Адже все потрібно було грамотно організувати, починаючи з пошуку, придбання і доставки вантажів. А ще – сортувати, складати списки, проводити ревізії, регулювати відвідування, щоб хаосу не було, щоб усе було чітко, без зайвого натовпу. Також у нас люди працюють на складі, де ми зберігаємо всю гуманітарку, та в сортувальному цеху».
До речі, як зазначив Валерій Газаєв, працювати в фонд прийшли люди різних професій: з весільного бізнесу, з автосалону, був завідувач кафедри і доцент з університету, шкільний учитель, продавці, директор з логістики міжнародних вантажних перевезень. Люди абсолютно різних професій. Усі вони дуже швидко адаптувалися у стресовій ситуації та включилися в роботу гуманітарного фонду.
За підсумками 9 місяців (інформація станом на 12 грудня – 285-й день роботи мелітопольських волонтерів) Гуманітарний фонд «Підтримка Мелітополя» вийшов на такі показники:
— видано продуктових наборів (місто) – 69 085;
— видано продуктових наборів (село/осіб) – 56/2 146;
— допомога біженцям з Маріуполя, житло, продукти (осіб) – 1 012;
— видано комплектів медикаментів – 9 145;
— видано L-Тироксину – 3 858;
— видано підгузків – 138 365;
— видано дитячого харчування (кг) – 7 645;
— евакуювали на підконтрольну територію України понад 200 осіб;
— повернено законним власникам техніку, вкрадену мародерами, – 33 одиниці.
Як творець і організатор Гуманітарного фонду «Підтримка Мелітополя» Валерій Газаєв відзначає два моменти в роботі, якими він найбільше пишається.
«Перше – це те, що Гуманітарний фонд «Підтримка Мелітополя» на сьогодні єдиний в Україні, який продовжує весь цей час працювати в своєму приміщенні на окупованій території. Як нам це вдається, я не знаю. Для мене це також загадка. Проте ми тримаємося, – говорить Газаєв. – Друге, чим я теж пишаюся, – що на рахунок фонду надійшли мільйони гривень, за які ми змогли закупити і сформувати тисячі продуктових наборів і комплектів медичних препаратів. Жодної копійки державних коштів ми не витратили. Це все на особистих зв’язках, це все гроші наших друзів з-за кордону, кошти простих людей, які довірили їх фонду, щоб ми допомогли людям у Мелітополі. Тому це два таких приводи та серйозні цифри, якими я пишаюся. А також тим, що ми це все змогли зробити – звичайні хлопці, прості люди, без зв’язків, без нічого».
Валерій Газаєв, розповідаючи про роботу благодійного фонду, каже, що за жодних обставин волонтерська команда не опускала від безвиході рук, завжди знаходила шляхи виходу з будь-якого, навіть найскрутнішого становища: «Героями себе не вважаємо. Просто це наша громадянська позиція, от і все. В такий спосіб ми її проявляємо».
Віта Копенко
14.12.2022
Фото з особистого архіву Валерія Газаєва