«Навіть якщо ви вважаєте себе генієм і будете не згодні з ними в якихось творчих моментах, зможете відштовхнутися від цього й прийти до чогось свого. Сюди ж можна додати й читання різних літературознавчих праць, біографій і автобіографій письменників. Крім того, завжди можна записатися на курси письменницької майстерності. Гірше від них точно не буде. А однодумців знайдете там точно. Хорошими помічниками можуть бути книжки Ростислава Семківа «Як писали класики» та «Як читати класиків». Я маю багато знайомих, які закінчили курси письменницької майстерності, й вже мають кілька виданих книжок».
Таку пораду початківцям якось надав Сергій Демчук – відомий автор, якого Ігор Стамбол запросив до участі у проєкті Українського кризового медіа-центру «Навколо книги». У дитинстві гість займався спортом і навіть не думав, що колись присвятить себе літературній творчості. Сьогодні каже, що ті заняття багато чому навчили. Наприклад, не опускати руки, коли тебе довго не публікують.
«Насправді, багато письменників і митців цікавились спортом, займались ним, – відмітив Сергій. – Не обов’язково з професійної точки зору. Рідко хто з них не дозволяв собі пограти в теніс, шахи або побігати з друзями у футбол. Не бачу в цьому якісь суперечностей».
Тема спорту опосередковано пройшла і скрізь перший твір автора – книгу «Міжсезоння». Її головний герой – футбольний фанат. Його оточують такі ж як і він, чиє життя наповнене очікуванням матчів, переїздами, бешкетами.
«Перший раз з фанатським рухом познайомився у 1998 році, коли приїхав до Києва на футбольний матч збірних України і Росії, – згадав автор. – По дорозі на стадіон фанати роздавали листівки, які запрошували долучатися до їхнього руху. В них описувалося, як напередодні російські вболівальники пішли до Києво-Печерської Лаври і біля неї сталася бійка. Говорилось, що треба давати відсіч цій загарбницьким проявам. Не дивно, що люди з такою життєвою позицією активно долучилися до захисту України спочатку на Майдані, а потім на Сході. Багато з них віддали за це життя».
Спортивна лінія прослідковується і в іншому творі Демчука – романі «12 унцій любові».
«Це книга про дорослішання, становлення молодого хлопця, який займається карате й боксом, сповнений пригод і особистих переживань, про його наміри стати видатним спортсменом. Про небезпеки й спокуси, які чекають на молодого спортсмена в 1990-х і початку 2000-х», – відповів одного разу письменник.
Говорячи про його покоління, Сергій висловив впевненість: все, що відбувається, лишить відбиток як на дітях, які зараз ростуть, так і на тих, хто повернеться з війни. Не всі зміни будуть на краще. Попереду ще великий виклик – як нам потім долати ті синдроми. Часто в країнах після війни настають не дуже радісні часи.
Сергій Демчук зізнається в тому, що зараз йому писати значно важче.
«Я звик це робити з певним драйвом, – продовжує він. – Але так багато трагічних подій. Нехай пройде якійсь час. Можливо, зміниться проза. Аби не витрачати часу, поки пишу короткі твори. Потім буду дивитись, чи варто їх видавати».