Одне з найвідоміших міст світу, яке одночасно потерпає і рятується із-за потоків туристів, яких з кожним роком стає помітно більше. Бажаючих відвідати омріяне місто ніколи не бракувало. З часів середньовіччя, в бік Венеції направлялись кораблі навантаженні скарбами, торговцями та мрійниками. Більшість своєї історії Венеція та венеційці ставилися вороже до “гостей”, будучи закритим містом республікою. Єдине чому Венеція завжди була рада – це прибуткам.
Відкритим місто Венеція стала після того, як 1 травня 1797 року Наполеон оголосив Венеційській республіці війну. За 12 днів, Дож та Велика рада Венеціанської республіки втратили владу. Венеції вдалося уникнути війни, натомість, місто отримало притік гостей та відтік жителів.
Найбільшою проблемою для Венеції став людський фактор, а точніше відсутність мешканців в місті палаців. Дуже швидко, мешканці Венеції почали покидати місто своїх предків, перебираюсь до материкової Італії та інших країн. Такий стан речей певною мірою спрацював як “консервація” архітектури та середовища розкішного міста. Та спорожнілі палаци, які хоч і мали власників, дуже швидко почали руйнуватись. До другої половини ХІХ століття, ситуація стала критичною. Парадоксально, але популярність міста серед туристів тільки зростало, але практично всі візити були одноденними. Візитерів не затримувало не лише відсутність туристичної інфраструктури, а й підстав затримуватись на довше.
З ініціативи консула Венеції Ріккардо Сельватіко, було започатковано “Міжнародну художню виставку міста Венеції”. Місцем для масштабної виставки було обрано сади Джардіні. Там будувались тимчасові виставкові павільйони, в яких провідні країни “змагались” в царині мистецтва. Можна припустити, що прототипом для такого формату слугувала Всесвітні виставки, які ми сьогодні знаємо як Експо. Такий формат дозволяє не лише представляти досягнення в тій чи іншій галузі, а й проектувати і будувати павільйони силами місцевих мешканців, з місцевих будівельних матеріалів. Крім того, масштаб подій “змушував” відвідувачів завчасно планувати та готувати тривале перебування в містах/країнах проведення виставки.
Тепер, важко стверджувати, чи це було випадкове чи стратегічно продумане, але рішення стало дієвим інструментом в питанні організації заходів, які допомагали власникам розкішних палаців, та іншої нерухомості здавати в оренду на тривалі та короткі терміни. В результаті, архітектурні шедеври та все місто не лише почало ремонтуватись та утримуватись, а й розвиватись та модернізуватися.
З тих пір пройшло понад 125 років, та 58 бієнале. В садах Джардіні було побудовано десятки стаціонарних національних павільйонів, а Венеція стала справжньою меккою для туристів та поціновувачів сучасного мистецтва. Ошатні палаци, та будь що, де можна залишитись на ніч, чи провести виставковий проект, бронюють завчасно та за чи малі кошти.
В бік Венеції продовжує дивитись світ сучасного мистецтва де раз на два роки відбувається масштабна виставка яка має вплив, в тому числі, на музейну справу, в контексті прикладів ревіталіхації архітектурних обєктів та експозиційних рішень.
Вже давно, сучасне мистецтво в рамках бієнале, перестало вміщатися в садах Джардіні, та палацах венеціанських купців з багатовіковою історією. Поступово, під виставково-мистецькі проекти почали віддавати занедбанні постори в місті. Другим основним майданчиком виставки є колишній венеціанський Арсенал. Місце, яке є комплексом споруд колишніх корабелень та арсеналів, які давно втратили своє функціональне призначення і дуже швидко могли перетворитись на руїну. Та й тут мистецтво врятувало історичні об’єкти світового значення, де з ХІІ до ХІХ століття масово виготовляли торгові та бойові судна, які відкривали та підкорювали весь відомий нам світ.
Для України 58-ма венеціанська бієнале має символічне значення. Вперше в за всю історію, в основній виставці Венеціанського Бієнале, темою якого є “Що б вам жити в часи змін” був представлений індивідуальний мистецький твір українського_ї художника_ці. Це проект “Маркет” всесвітньо відомої української художниці Жанни Кадирової. Цей проект вже досить відомий не лише в Україні, а далеко за її межами. Фрукти та інші харчі з цементу, бетону, кераміки, та каменю представлялись та продавались на відомих світових виставкових проектах та ярмарках.
В українському національному павільйоні представлено мистецький проект “Падаюча тінь “Мрії” на сади “Джардіні” від “Відкритої групи” – Юрія Білея, Станіслава Турина й Павла Ковача. В рамках концепту, в арсеналі був розміщений український павільйон з відповідною експозицією. Та кульмінацією проекту мав стати політ літака Ан-225 (“Мрія”) над садами Джардіні, на борту якого мав би бути розміщений жорсткий диск з переліком всіх нині живих українських художниць та художників.
Свого часу, літак “Мрія” був спроектований та збудований в Україні для космічної промисловості радянського союзу, яка зникла разом з комуністичною країною. Доля літака довгий час була під питанням. Утримання літака та й польоти були непосильні молодій незалежній Україні. Але, менеджери стратеги, для Ан-225, як і колись менеджери Венеції, оцінивши тенденції світових економічних практик, дали нове самоокупне та прибуткове життя. Тепер, найбільший в світі транспортний літак “Мрія” встановив 240 світових рекордів та є найбільш успішним прикладом української ревіталізації.
В той час, як весь світ слідкує за перельотами українського велета, зустрічаючи оваціями його злети та посадки на летовищах по всьому світу, для венеціанців залишатиметься мрією падаюча тінь “Мрії” над садами Джардіні.
Автори: Леонід Марущак та Марта Білас
