Найближчі тиждень-два будуть дуже показовими з точки зору того, що відбудеться зараз після відставки уряду і міністра оборони Федорова. Якщо збережеться цей темп, інтенсивність, масовість уражень, це буде означати, що ми зберігаємо цей курс на воєнну поразку Росії. Мається на увазі, воєнна поразка не тільки на лінії фронту, а передусім через ураження її стратегічної глибини, тих активів, які приносять гроші і дають пальне для фронту. Таку думку у спеціальному проєкті Українського кризового медіа-центру «Погляд глибше» висловив президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.
Однак, якщо динаміка затихатиме, це, на його погляд, означатиме, що мали і мають місце якісь певні залаштункові домовленості. «При всіх тих посмішках і рукостисканнях, які ми бачили в Анкарі на саміті НАТО, там цілком могли бути і ненав’язливі пропозиції домовитись з росіянами.
Зі слів експерта, нафтопереробка в Росії впала практично на рівень нульових років, експорт нафтопродуктів замінюється імпортом, але експорт сирої нафти не тільки не зменшився, але став більше.
Нафтовий експорт Росії – це експорт не тільки сирої нафти, але й нафтопродуктів. Різних. Але передусім, так чи інакше, це дизельне пальне, бензини, реактивне пальне, вакуумний газоїд, мазути, соляр. Спектр широкий, але основна доходна стаття і найбільш широка – це експорт дизельного пального. Традиційно російська нафтопереробка видає якраз у цьому спектрі нафтопродуктів найбільше дизельного пального. А експорт дизелю віднедавна заборонено, оскільки Міністерство енергетики Росії і нафтові компанії бачать, що може виникнути дефіцит дизелю на внутрішньому ринку, як це відбулося з реактивним пальним і з бензинами.
У найкращі для РФ часи гроші, які йшли від російського нафтоекспорту, ділились на дві частини – експорт сирої нафти і експорт нафтопродуктів. І от в часи, коли ціни на нафту були низькими, експорт нафтопродуктів у цій загальній статті нафтового експорту був не меншим. Він складав половину, а то й більше доходів, ніж від сирої нафти.
«В умовах високих цін пропорція дещо змінюється, але все рівно, це надзвичайно важливий стаття доходів, тим більше, що це експорт продукту з доданою вартістю, а не просто сировини. Тому, як би так чи інакше, коли замість доходної частини ти змушений витрачатись, то це зменшує надходження до бюджету війни», – зазначив Михайло Гончар.
До того ж зараз російські нафтові компанії змушені витрачати великі кошти на ремонти своїх переводних заводів чи уражених об’єктів нафтового транспорту. Тому вони звертаються до уряду з проханням знизити податки, а той навряд чи піде їм на зустріч.
Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” переконаний, що в таких умовах потрібні додаткові зусилля Сил оборони України по нищенню нафтоінфраструктури Росії.
«Необхідні нові засоби ураження. Не з точки зору того, що потрібно більше дронів. Потрібні більш важкі засоби ураження – крилаті ракети, балістичні ракети, які можуть донести до цілі не 50, 75 чи навіть 100 кг вибухівки, а десь півтони чи тонну. І якраз показово, що останній пункт, де міністр Федоров перераховував свої здобутки, торкався випробування саме балістичної ракети. Удари за допомогою малопотужних дронів не призведуть до серйозних руйнувань та шкоджень таких об’єктів», – підкреслив Михайло Гончар.
Розмова відбулась у рамках проєкту “Підтримка зміцнення стратегічної комунікації як невід’ємної складової розбудови стійкості в Україні” у партнерстві з PractNet, Естонія за підтримки Європейського Союзу
