Київ, 31 березня 2016 року – «В майбутніх картах Європи деякі політичні гравці вже стерли фактично Україну у тому вигляді, в якому вона фактично є. У тих кордонах вона не зможе існувати. На превеликий жаль, сьогодні вона є об’єктом великої політичної гри і єдиний сценарій, який може зламати ситуацію – це тільки законодавче затвердження на найвищому рівні конституційного права громадян України на власний захист та захист територіальної цілісності своєї країни», – заявив Георгій Учайкін, голова наглядової ради «Української асоціації власників зброї», під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. При цьому, підкреслив пан Учайкін, загрози, які виникли на території Європи, зобов’язують українців дивитися не просто на роки, а на сторіччя вперед. І єдиною гарантією, особливо в умовах політичної кризи і нестабільності, на його думку, є затвердження в Конституції права на збройний захист. Георгій Учайкін наголосив, що відповідна петиція у рекордний строк набрала необхідні 25 тисяч голосів. За його словами, питання зброї, підняте у петиції, є вторинним, головне тут – право громадян України на збройний самозахист. За потреби він пропонує провести також референдум із цього питання.
«Це може означати, що в суспільстві назріла потреба законодавчого урегулювання […] різноманітних питань, пов’язаних із вогнепальною зброєю», – зауважила Ольга Буткевич, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин. За її словами, на сьогодні провести відповідний референдум неможливо, оскільки є окуповані території. «І саме з цієї причини ми не можемо внести зміни до 1 розділу Конституції України, які регламентують дію, місце норм міжнародного права, адже саме міжнародне право, міжнародний правовий захист прав людини встановлює найбільшу планку захисту людської особистості», – пояснює вона. У світі є три Конституції, які безпосередньо передбачають право на збройних самозахист, і вони знаходяться поза системою прав людини, яка існує в рамках Ради Європи, зазначає експерт. При цьому, зазначила Ольга Буткевич, світова практика свідчить, що питання збройного захисту поширюється переважно на життя і здоров’я, але не поширюється на власність. На її думку, нині нагальним є прийняття законодавства про цивільну зброю, яку можуть мати громадяни, і воно має базуватися на цінності прав людини на життя, додала доцент кафедри міжнародного права. «Основою законодавства України, яке є абсолютно необхідним, про зброю, має бути право людини на життя і врахування міжнародних зобов’язань України. Повірте, більше ніж 60% з яких наша держава не дотримується, з тих, що взяті сьогодні. Давайте не набирати нових потенційних порушень», – резюмувала Ольга Буткевич.
Михаїл Берегой, консультант Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова, розповів, що у Молдові проблема циркуляції нелегальної зброї була вирішена за допомогою амністії. Тобто, якщо зброя здається добровільно, то цю особу не притягають до відповідальності. Сама ж зброя потім утилізується. Водночас, зазначив Михаїл Берегой, це питання не є однозначним: якщо зброю забороняти – все одно нелегальна зброя існуватиме для самозахисту, проте, якщо й дозволити вільне володіння, теж можуть бути інциденти. «Ми змінили наше бачення – від соціалістичного на капіталістичне бачення, в прямому смислі слова. І основна відмінність – це повага приватної власності. Для того, щоб ця повага була, кожен громадянин має право на захист своєї приватної власності, себе і своєї родини», – висловився консультант Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова.
Головна причина чому ми не озброєні – тому що у нас соціалізм, вважає Всеволод Речицький, член Конституційної Комісії, експерт Української Гельсінської групи з прав людини. Якби влада вирішила, що ми переходимо у капіталізм, такі питання як озброєння людей вирішуються практично автоматично, каже він. «Україна заслуговує конституційної фіксації права на зброю, тому що Україна специфічна країна, вона не захищена жодним НАТО, вона претендує бути форпостом західної цивілізації […], але у нас немає жодних «парасольок», тобто ми не захищені», – заявив Всеволод Речицький. Крім того, він зауважив, що попри те, що право на зброю виписано в трьох Конституціях світу, згадування про неї є у дещо більшій кількості головного закону країн. Інакше кажучи, більша кількість країн має право на зброю просто на основі чинного законодавства. Зокрема, йдеться про країни Прибалтики, Молдову, частково Канаду і Британію, а також США, Швейцарію, Ізраїль та інші. На думку члена Конституційної Комісії, в Україні право на зброю повинно мати політичний контекст, а не тільки особистісний. «Тобто, це має бути не лише зброя для самозахисту, це має бути зброя для стримування держави, і держава має побоюватися своїх громадян в розумних межах. Тому що держава, яка є безконтрольною, а Україна чудово на собі це відчула, є найбільш загрозливим суб’єктом. Не хулігани знищили під час Голодомору 3,5 мільйона українців і не хулігани знищили татар, яких депортували..», – наголосив експерт Української Гельсінської групи з прав людини. Він додав, що будь-яка держава може бути небезпечною, до того ж, слов’янські держави схильні до тоталітаризму.
Мет’ю Крітмен, консультант з прав людини, позаштатний експерт Інституту міжнародного права та політики (Норвегія) наголосив на тому, що США не є зразковим прикладом для інших країн у сфері регулювання права на вільне володіння зброєю. «Цікавим фактом є те, що достеменно невідомо, скільки зброї є на руках у цивільного населення», – зазначив він. За оцінками швейцарських експертів, що проводили відповідні дослідження, ця цифра може сягати 300 мільйонів стволів. Водночас, відомо, що кількість смертей американців, спричинених вбивствами із вогнепальної зброї, «перевищує сумарну кількість смертей, спричинених участю американців у всіх військових конфліктах, починаючи з Війни за незалежність США і включаючи війну в Іраку та Афганістані», – наголосив Мет’ю Крітмен. Традиційним аргументом на користь вільного володіння зброєю є те, що злочинець остерігатиметься нападати на людину, яка теоретично може мати вогнепальну зброю. У той же час, згідно з результатами дослідження незалежних експертів Journal of Public Health, що ґрунтуються на статистиці за 2003-2006 роки, у випадку нападу особи, що володіли вогнепальною зброєю, в результаті гинули у 4.4 – 6 разів частіше, аніж неозброєні. Крім того, зауважив Мет’ю Крітмен, випадки масових вбивств навіть із зареєстрованої зброї є непоодинокими.
