Київ
,

4 зауваження до українських санкцій проти російських Інтернет-платформ: доповідь Freedom House

Київ, 04 грудня 2019.

Відсутність індикаторів впливу, розбіжність між заходами і поставленими цілями, непропорційність, недосконалість законодавчих інструментів і невідповідність міжнародним практикам і стандартам прав людини – такі основні зауваження щодо санкцій, застосованих Україною проти російських інтернет-платформ, висловлюють у спеціальній доповіді Freedom House, підготовленій до 2-ї річниці їхнього запровадження. Термін санкцій спливає в середині 2020 року (окрім «Яндексу», для якого їх продовжили у 2019 році), і постає питання, чи стане нова українська влада продовжувати їх.

«З моменту введення санкцій минуло більше 2 років, але залишається більше запитань, ніж відповідей: чому це були саме економічні санкції, наскільки пропорційними були ці заходи», – зазначила Ольга Кирилюк, PhD, генеральний директор і засновниця The Influencer Platfrom, авторка спеціальної доповіді Freedom House, на презентації в Українському кризовому медіа-центрі.

Головні зауваження, висловлені у доповіді:

– Не передбачено, як аналізувати економічну ефективність санкцій

«Говорилося про те, що мали впасти доходи російських Інтернет-платформ, які вони отримували тут в Україні, і потім ці кошти використовувалися повторно для фінансування російської агресії в Україні. Але якщо є такі заяви з боку уряду, повинен бути передбачений механізм аналізу ефективності таких санкцій. Важливо, щоб держава періодично звітувала, яких наслідків вдалося досягнути і якими конкретними індикаторами, економічними показниками ці наслідки можна вимірювати. Тоді довіра значно б зросла  і зросло б розуміння, наскільки необхідними є такі економічні санкції», – зазначила Ольга Кирилюк.

Вона додала, що дані про свої обороти, які публікували російські компанії вже після заборони, вказують на те, що санкції суттєво не вплинули на їхні доходи.

– Застосування механізму економічних санкцій, хоча серед головних аргументів блокування інтернет-ресурсів – захист інформаційного простору, захист персональних даних і авторських прав, захист від кібератак.

– Недоліки у законодавстві. По-перше, заборона була запроваджена підзаконними актами. По-друге, акти, які її запровадили, можуть зобов’язувати лише органи виконавчої влади, але не Інтернет-провайдерів. По-третє, в українському законодавстві немає поняття інтернет-провайдерів – є провайдери або оператори телекомунікацій.

«Щоб такі обмеження вважалися законними відповідно до міжнародних стандартів, вони повинні бути передбачені законом та достатньо чітко сформульовані, щоб суб’єкти, на яких спрямовані ці обмеження, могли чітко розуміти, що саме забороняється і яким чином вони повинні дотримуватися цих приписів – чого в Україні не було», – пояснює Ольга Кирилюк.

Також не прописано, які механізми контролю виконання цієї норми і які заходи впливу застосовуються до провайдерів у разі відмови застосовувати блокування.

– Непропорційне блокування: обмеження доступу до всього ресурсу, а не матеріалів, які становлять загрозу для національної безпеки. З точки зору правозахисників, це межує із загрозою для свободи слова.

«У випадку України, було протиставлено національну безпеку і свободу вираження поглядів. Коли держава починає вводити обмеження, важко зрозуміти, коли вона зможе зупинитися, і чи дійсно національна безпека залишиться єдиним приводом для цього», – зазначає Ольга Кирилюк.

Приклад України незвичний, оскільки у світовій практиці санкції застосовуються проти лідерів держав, які обмежують доступ до Інтернет-ресурсів у своїх країнах, тоді як у випадку України демократична країна вирішує блокувати доступ до певних сайтів, зазначила Марія Шагіна, PhD, дослідниця Центру східноєвропейських досліджень (Center for Eastern European Studies), University of Zurich, Geneva International Sanctions Network.

У світовій практиці санкції не застосовуються для боротьби з дезінформацією – для протидії пропонують створювати якісний контент та підвищувати медіа грамотність людей. Застосовувати санкції для протидії кіберзагрозам – можливо, але цей механізм мав би бути окремим від економічних санкцій, додала Марія Шагіна.

Рекомендації авторів доповіді – починати не із заборони контенту, а створення якісного контенту, який висвітлює українську точку зору.  «У час швидкого розвитку цифрових технологій дуже важко щось заборонити – з’являться технології, які дозволятимуть обходити ці обмеження. Так і відбулося в Україні. Значно краще, якби формувався якісний контент, що висвітлює українську точку зору та інформує міжнародну спільноту про події в Україні з української перспективи. Для цього потрібно створювати контент багатьма мовами, залежно від того, яку закордонну аудиторію ми хочемо охопити. Потрібно створювати онлайн-платформи донесення такої інформації, і поширювати її в тому числі на непідконтрольні території через той же «ВКонтакте», – зазначила Ольга Кирилюк.

Також потрібна мереж перевірки фактів – для оперативного спростування інформації.

Якщо ж держава хоче обмежувати доступ до певних ресурсів, потрібно консультуватися з експертами щодо того, як ці обмеження впроваджувати, оцінювати потенційний вплив заборони онлайн-ресурсу на свободу вираження поглядів та краще роз’яснювати своє рішення для провайдерів і громадян.

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі