У відповідь на статтю Енрдю Фоксалла (Andrew Foxall) та Орена Кесслера (Oren Kessler) від 18 березня, 2014 року «Так, в українському уряді є погані хлопці», яку було опубліковано на сайті видання Foreign Policy.
Перший параграф починається з опису того факту, що Владімір Путін «є серійним вигадником і фабрикантом», але завершується дивним припущенням, що «західні уряди та експерти…помиляються, вважаючи українських опонентів обов’язково правими». Хоча, для будь-якого уряду нормально мати «медовий місяць», коли вони обіймають посаду, у випадку ж з Україною нагородою за повалення повністю корумпованого та диктаторського режиму стала криза міжнародного масштабу, загроза війни, а також захоплення території сусідами. Ніякого медового місяцю за будь-якими стандартами.
«Неприємною правдою», продовжує наголошувати стаття, «є те, що значна частина нинішньої влади Києва (як зазначено в оригіналі) – а також протестувальники, які привели її до влади – справді фашисти». Що ж, 5%це й справді «частина» чогось, так само як і 25%, тому це речення фактично не є невірним, однак, воно навмисно вводить в оману. Нинішній уряд в Києві нараховує 20 міністрів. Ці двадцять осіб були призначені голосуванням в парламенті, а їх посади були підтверджені більшістю цих голосів в парламенті. Український парламент у своєму нинішньому складі був обраний народом на загальнаціональних виборах у жовтні 2012 року і з того часу не змінився, за винятком кількох осіб, які втекли після вигнання Януковича, адже вони на даний час в розшуку. Тож, по-перше, уряд був призначений представниками народу України і ці призначення мають підтримку в кількох партіях.
Партійний склад уряду є загально відомим: 6 членів є представниками партії «Батьківщина», 4 – партії «Свободи» і 3 активісти, які були видатними лідерами під час ЄвроМайдану. До того ж, в нинішньому українському уряді є 7 безпартійних представників–професіоналів без політичної приналежності.
В світлі такого пояснення складу українського нинішнього (і це має читатися як «тимчасового») уряду, легко можна забути про те, що стаття Фоксвелла і Кесслера в другому абзаці закінчується наступними чотирма словами «В Україні відроджуються ультраправі». Партія «Свобода» має чотирьох представників в тимчасовому уряді, і 20%є тим числом, яким можна легітимно називати «частиною». У зв’язку з цими 20%, ми можемо припустити, що саме цієї частини стосується вислів «відроджуються ультраправі». Однак, така невелика кількість, здається, не може становити великої загрози будь-якому, тому що будь-яка екстремальна думка може бути відхилена 80%поміркованих людей. Так, у результаті, є про що турбуватися?
Третій абзац статті Foreign Policy стверджує, що «Свобода», є «можливо найвпливовішим ультраправим рухом в Європі на сьогодні» – та не вже? Звичайно, їх би дуже тішило думати, що вони є такою платформою (водночас Марін Ле Пен і Герт Вілдерс мали б лютувати з приводу такої думки), але в дійсності це не так. «Свобода» це відносно маленька партія в українській політиці, вони відіграють важливу роль, в тому числі в сприянні кращого розуміння української мови, культури та історії, але їх вплив значною мірою обмежений на внутрішньому ринку і не існує в інших країнах.
Третій абзац статті продовжується цитатою для подальшого підтвердження «поганих сторін» Тягнибока і «Свободи». Хоча ніхто не заперечує, що публічно зроблені заяви є чесною грою, справа в тому, що якщо все, що автори можуть зробити для підтримки своїх диких претензій, це знайти аудіозаписи, зроблені кілька років тому, то їхній аргумент й справді слабкий, не дивлячись на те, як він представлений. Якщо ті застарілі слова потім використовуються в спробі очорнити репутацію всієї влади, яка зараз знаходиться в стадії зародження демократії, через найбільш загальну із асоціацій і в умовах кричущого нехтування реаліями маленької «частини» представлення «Свободи» в тому (тимчасовому) уряді, тоді факти точно перекручуються аби створити альтернативну реальність. Реальність, яка якнайкраще підходить для подальших аргументів, які висуваються Владіміру Владіміровічу Путіну та його пропагандистській машині, оскільки вони продовжують боротися за виправдання ще більшого захоплення території України, ніж вони вже захопили.
Пол Ніланд, Київ, Україна, 22 березня 2014.
