До недавнього часу історія, що її оповідав Володимир Путін про Кримську кризу, була історією про пригноблений народ, який вирвався за щирої підтримки братської російської армії з лещат неонацистської хунти, що нібито захопила владу в Україні в результаті державного перевороту. Офіційна кремлівська версія цієї історії коштувала мільйони «неофіційних» американських доларів, витрачених на гігантську пропагандистську машину, що працювала понаднормово з метою переконати міжнародну спільноту в достовірності такої точки зору на кримської витівки Росії.
17 квітня 2014 року під час чотиригодинної «відвертої» бесіди з російським народом по телебаченню Володимир Путін особисто знову підтвердив цю версію боротьби Криму за «самовизначення». На питання про його рішення щодо втручання в кримську кризу він відповів, що «Росія ніколи не планувала ніяких анексій, ніяких військових дій у Криму, […], коли народ Криму почав говорити про те, що прагне до самовизначення, тоді, звичайно, ми і задумалися, що нам робити. І саме тоді, а не якісь там 5-10-20 років тому, було прийнято рішення про те, щоб підтримати кримчан.».
І ця путінська версія кримської історії, таким чином, залишилася б чинною, принаймні для тих, хто зазвичай схильний йому вірити, якби вона не зазнала нищівного удару від цілком несподіваного повороту подій.
25 березня 2014 року Міністр оборони Росії Сергій Шойгу нагородив самопроголошеного прем’єр-міністра Криму Сергія Аксьонова і командування Чорноморського флоту Росії медаллю «За повернення Криму». За повідомленнями ЗМІ, ця нагорода була заснована Міністерством оборони Росії на честь возз’єднання кримчан із їхньою історичною батьківщиною.
Окрім того, що новина про медаль «За повернення Криму» найбільше вразила проукраїнських оглядачів як ще одна подія в ході цинічного неоімперського фарсу Кремля, вона незабаром зникла з заголовків газет, втративши важливість у порівнянні із стурбованістю у зв’язку із зростаючим сепаратизмом і нестабільністю на сході України.
Розповідь про сумнозвісну медаль несподівано відродив тиждень тому маловідомий український активіст Володимир Просін, який розмістив на своїй сторінці в фейсбуці фотографію зворотного боку нагороди. Багато оглядачів та експертів були шоковані зображенням на ній точних дат кампанії Російської Федерації по поверненню Криму: 20 лютого – 18 березня 2014 року.
Аби зрозуміти важливість цього майже випадкового відкриття, необхідно згадати стан, в якому перебувала Україна в день 20 лютого 2014 року – офіційної дати початку Росією кримської кампанії згідно з російським міністерством оборони.
У той історичний день Президент України Віктор Янукович, який на даний час знаходиться в бігах, все ще мав легітимну владу; кримчани займалися своїми щоденними справами взагалі не думаючи про прагнення до «самовизначення»; і, що робить історію до відрази аморальною і цинічною, беззбройні українські протестувальники лежали бездиханні в калюжах крові в центрі Києва і більшість з них були вбиті пострілами в голову снайперами Януковича.
«Історична місія» Путіна щодо повернення Криму до складу Росії, видається, почалася за місяць до того, як кримчани на референдумі виявили бажання приєднається до Росії, за три дні до того, як Президент Янукович втік з країни, і за хвилини до масового вбивства беззбройних протестувальників на Євромайдані.
Якби суддя Міжнародного кримінального суду в Римі подивився на дати на медалі крізь призму цих фактів, він би прийшов до висновку, що те, що пан Путін називає «несподіваним рішенням», прийнятим нібито на основі вільно висловленого бажання місцевого населення», насправді було заздалегідь спланованою військовою агресією, побудованою на основі маніпулятивної пропаганди та відвертої брехні.
Суто з юридичної точки зору, згідно з нормами та конвенціями міжнародного кримінального права Російська Федерація (та її керівництво) підозрюється у скоєнні злочину агресії проти суверенної країни на фальшивих підставах.
Останні два місяці пропагандистська машина Кремля всіляко намагалася переконати світ, що криза в Криму була результатом приходу до влади неонацистської хунти, яка ненавидить Росію. Проте, як вказують дати на медалі, операція з анексії Криму насправді почалася за три дні до того, як було сформовано новий уряд України.
Що більш важливо, посилаючись на 20 лютого 2014 року як на дату початку кримської кампанії, Росія ненавмисно визнає, що стрілянина по невинних людях на Майдані була першим етапом військової агресії. З чого випливає, що загадкові невідомі снайпери, які є відповідальними за бійню на Майдані, були російські солдати, які виконували історичну місію в ім’я своєї батьківщини.
Крім того, збіг дати початку кримської кампанії з датою масового вбивства протестувальників у Києві вказує на те, що Путін є неврівноваженим психопатом-садистом, який вибрав дату на медалі, щоб навмисно образити український народ. А, враховуючи те, що він сприйняв перемогу Євромайдана як свою особисту поразку, таке міркування здається цілком схожим на правду.
Цікаво, що міністерство оборони Росії до цього часу ніяк не прокоментувало спричинений медаллю скандал. Навпаки, воно поспішно видалило зі свого веб-сайта (та з кешу Google) фотографії медалі, а також оригінал прес-релізу, що оголошував про вручення нагороди і був розміщений на сайті 24 березня 2014 року.
Це, однак, не той скандал, коли Путіну має бути дозволено просто відсидітися. Він повинен або представити світу вагомі пояснення з приводу грандіозної помилки на Кримській медалі, або він повинен почати пошук адвокатів, які були б готові захищати його в Міжнародному кримінальному суді за звинуваченням у злочинах агресії та злочинах проти людства.
Юрій Сак
Кандидат юридичних наук (права людини)
Громадський активіст
