Київ, 2 листопада 2015 року – Згода України позбутися ядерного озброєння не допомогла зробити світ безпечнішим. А історія ядерного роззброєння України, навпаки, стала наочним доказом того, що у сучасному світі договори та система колективної безпеки практично не працюють. Такого висновку дійшли учасники дискусії в Українському кризовому медіа-центрі на тему «Чи став світ безпечніший після ядерного роззброєння України? 21 рік приєднання України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї».
«Україна була ядерною державою з 1960 року і виробляла ракетно-космічну техніку. У нас був 3-й ядерний потенціал у світі», – зазначив Володимир Толубко, генерал-полковник, доктор технічних наук, професор, народний депутат Україниу 1990-1994 рр. «Головний аргумент, який потужно використовувався найбільшими світовими ядерними державами та іншими країнами – це те, що Україна повинна здійснити ядерне роззброєння з тим, аби не блокувати світовий процес зменшення ядерної загрози у світі і його стабільності. Саме ця теза була головним аргументом на різного рівня дискусіях», – зазначив Юрій Костенко, керівник урядової делегації України на переговорах з РФ у питаннях ядерного роззброєння (1992-1993 рр.) та автор книги «Історія ядерного роззброєння України». За словами пана Костенка, Україна пристала на вимогу про ядерне роззброєння на надто невигідних для себе умовах – взявши на себе основний фінансовий тягар витрат, пов’язаний із роззброєнням, погодившись передати частину арсеналу Росії, замість того, щоб знищити його, та обмежилася підписанням Будапештського меморандуму, який «не був юридично зобов’язуючим і не гарантував військову допомогу». Більш того, додав експерт, прокомуністична налаштованість більшості тогочасних українських політиків – у першу чергу, звичка сприймати НАТО як ворога – спричинила те, що пропозиції США щодо співпраці по роззброєнню та стратегічної співпраці, які були «як і найкращим шляхом роззброєння, так і гарантією безпеки», були проігноровані. «Аналогів такого процесу позбавлення держави своєї найпотужнішої зброї у світі не було. […] У процесі ядерного роззброєння Україна зазнала не лише ядерного розорення – Україна стала у цьому процесі третьорозрядною країною, яка мало кого цікавить у світі», – констатував Юрій Костенко, а Володимир Толубко зі свого боку зазначив, що і досі «є питання, хто якій державі служить», якщо таке рішення можливо було прийняти.
Експерти зазначили, що по суті ядерне роззброєння України не допомогло зробити світ безпечнішим – наразі перед світовою спільнотою стоїть дедалі більше викликів, ніж на початку 90-х років. Самі лише конфлікти у Сирії та на Сході України створюють величезні загрози. Останній, до того ж, наочно продемострував, що система колективної безпеки фактично не працює. «Система ООН – це мрія людства про краще майбутнє, але ця мрія залишається поки що мрією, тому що насправді під цим правильним і красивим «дахом» діє сила. Наскільки країна є сильною – настільки вона є шанованою. Інше питання – яка це сила: лише військова, чи це сила економічна, чи можливість впливати на позицію інших країн», – констатував Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.). Крім того, наголосив Юрій Костенко, у сучасних реаліях, коли політика РФ стала абсолютно непередбачуваною, а США, попри могутність, все ж не здатні забезпечити порядок в усьому світі, навіть членство у НАТО вже не є 100% гарантією того, що у разі агресії країни Альянсу нададуть допомогу. «До тих пір, поки у світі не буде створена нова концепція безпеки, світ буде прагнути набути ядерну зброю, і за необхідності її застосувати. І найбільшим аргументом у цьому буде історія ядерного роззброєння України», – підсумував експерт.
Володимир Огризко та Юрій Рубан, керівник департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень (2005-2010 рр.), наголосили на тому, що здатність країни захистити себе, як і ставлення до неї міжнародних партнерів, напряму залежать від економічної ситуації, тож нарощення економічної потужності – одне з першочергових завдань. Крім того, зазначили експерти, Україні для підвищення власної обороноздатності варто розпочинати з менш амбітних проектів, ніж відновлення ядерного потенціалу – для початку бодай виготовлення власної високоякісної стрілецької зброї, високоточної зброї і забезпечення справді професійної підготовки бійців.
Крім того, наголосив Юрій Рубан, «зброя і військова могутність є всього лиш проекцією політичної консолідації та економічної потужності країни. Якщо ми готові пройти цей шлях – до політичної консолідованості, до відповідальності політиків, до створення передумов для економічного зростання, до того, що наша держава навчиться акумулювати ресурс, який дає наша економіка, на певні проекти – звичайно, тоді [з Україною] почнуть говорити на більш серйозні теми». «Допоки ми не продемонструємо тут, в Україні, у себе вдома, що ми хочемо змін, що ми хочемо бути цивілізованою державою – доти всі інші тези не мають сенсу, – наголосив Володимир Огризко. – Зараз справді критичний час. Або ми переступаємо межу «пост-совка» і переходимо до побудови нормального цивілізованого суспільства, або від нас відвертаються, і кажуть «ви свій шанс втратили». Зважаючи на це, зауважив Юрій Рубан, дуже важливо використати період затишшя на сході для проведення реформ, які «обмежать апетити правлячого класу, з тим, щоб зробити передбачуваною політику, у тому числі економічну, знайти ресурс для Збройних сил, для того, щоб створити хоча б мінімальні власні гарантії безпеки».
