Членам родини пацієнта необхідно надати доступ до реанімації – активісти, депутати

WATCH IN ENGLISH

Київ, 25 травня 2016 року – У парламенті зареєстрували законопроект № 4649, яким керівництво установи охорони здоров’я або лікар повинні допустити членів сім’ї, опікуна або піклувальника до пацієнта, який перебуває у відділенні реанімації та інтенсивної терапії. Про це повідомила співавтор законопроекту народний депутат України Олена Сотник під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «Наприкінці минулого року я сама зіштовхнулась з цією проблемою – мій чоловік з інсультом потрапив до реанімації та знаходився у комі. Перше, що я зустріла – це закриті двері. Потім були чотири страшні дні під дверима реанімації і повна невідомість. Ми змогли зібрати кошти і виїхати з країни [до Ізраїлю]. Зараз чоловік каже, якби ти не тримала мене за руку весь цей час, мене б вже не було», – розповіла пані Сотник.

Вона вважає, що відкриті реанімації посилять контроль за санітарними нормами, дадуть можливість уникати необґрунтовані списки ліків, гарантуватимуть дотримання режиму лікування, а також знімуть питання закритості і корупції у цій сфері. «Закриті реанімації – це радянський атавізм. За закритими дверима приховують три проблеми: необлікована кількість ліків, які надаються чи не надаються пацієнтам. Це неконтрольований догляд: ви не знаєте, чи надали вашій рідній людині необхідну допомогу чи ні. Ну і звичайно, родичі – найкращий контролер сервісу. Тому реанімації і закриті», – вважає Олена Сотник.

За словами Уповноваженого Президента України з права дитини Адміністрації Президента України Миколи Кулеби закон не є гарантією відкритих дверей у реанімаціях. «Потрібно змінювати свідомість у суспільстві, і батьків у тому числі», – переконаний він. Він нагадав, що Конвенція ООН з прав дитини не дозволяє розлучати дитину з батьками, окрім як за рішенням суду. Микола Кулеба сподівається, що до кінця цього року не залишиться жодної закритої для батьків реанімації.

Зоряна Черненко, головний експерт медичної групи «Реанімаційного пакету реформ» та співавтор законопроекту, вважає, що необхідно ввести у вишах програму з комунікації – навчити лікарів спілкуватися з пацієнтом. «Студентів готують з позиції, що пацієнта треба приструнити, щоб не заважав. Їх професорів вчили так само. Підручники з етики містять принципи патерналізму. Але коли їм починаєш пояснювати, вони розуміють, що можуть виграти від такої ситуації», – переконана пані Черненко. «Здоров’я – це не тільки фізичні норми. Потрібно підходити комплексно. Здоров’я також і психологічне. Пацієнт не може вийти з психічним стресом, але полікованою ниркою», – додала вона.

Анастасія Леухіна, співініціатор Наказу МОЗ «Про дотримання прав пацієнтів та забезпечення доступу членів сім’ї до пацієнтів, що перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії», зазначила, що в основі доступу до реанімації лежить дилема, як відноситись до пацієнта: «як до людини, чи як до тіла». «Коли ми закриваємо тіло у реанімацією, ми маємо повний контроль над ним. Ми намагаємося показати як лікарям, так і пацієнтам, що вони є людьми. Це не питання обслуговування клієнтів, це питання банальної людської гідності та поваги», – вважає пані Леухіна.

Лікар-педіатр Андрій Пеньков підкреслив, що важливо відходити від патерналістських відносин між лікарем та пацієнтом та будувати відносини партнерські. Він зазначив, 25% усіх, хто був у реанімації відчувають довгострокові ефекти. Серед них: погіршення сну, страхи ти фобії, зниження самооцінки та порушення взаємодії з однолітками у дітей. За словами Андрія Пенькова вже навіть є спеціальний термін –стрес, нанесений медичним втручанням.