Декомунізація, зокрема, перейменування об’єктів міського простору – не виключно зовнішнє явище: насправді це глибоко соціальний процес, через який проявляється ставлення українців до радянського минулого, сучасної політичної ситуації, рівень їх політичної свідомості та запиту на укріплення національної ідентичності через символічні маркери у міському просторі. Під час відкритої дискусії в Українському кризовому медіа-центрі експерти обговорили перші підсумки і основні тенденції, проблеми та виклики процесу декомунізації.
Одна із найбільш помітних тенденцій у пропозиціях щодо перейменування – прагнення позбутися усього пласту найменувань, навіть географічних, які символічно «прив’язували» Україну до величезної імперії. Це виявляє процес набагато глибший, ніж власне декомунізація, зауважили експерти. «Символічна карта міста немовби натякала, де справжній центр, тож рівень нейтральності цих назв далекий від нуля. Одна із рис декомунізації – реалізація заклику Хвильового «Геть від Москви, дайош Європу!», – зазначила Людмила Малес, доктор соціологічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «Вже варто говорити не про перейменування у рамках декомунізації, а про значно глибший процес деколонізації. Цей процес вже йде, і його не можна і не треба зупиняти. Єдине що і в частині декомунізації, і деколонізації тим більше дуже важливо шукати варіанти шляхом прямої розмови один з одним», – зазначила Владислава Осьмак, керівник Центру урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія».
На сьогодні у пропозиціях щодо перейменувань вулиць Києва переважають назви на честь діячів національно-визвольного руху, назви, пов’язані з релігією, а також ліричні, зазначила Людмила Малес. Проте загалом простежується переважання назв на честь історичного діяча над нейтральними. «На честь кого перейменують цю вулицю?» працює автоматично. Це дуже поширена практика для старої Європи – створювати цей міський текст через коммеморацію. Але яскраво виражена ідеологічність дуже відчужує людей, які там проживають. Певним чином це втручання в їх особистий простір, яке може викликати дискомфорт», – зазначила Варвара Поднос, аналітик відділу міського розвитку, аналітичний центр CEDOS. Вона додала, що із 222 перейменованих харківських вулиць нейтральні назви отримали лише 23. Щоправда, чимало нових назв пов’язані з іменами діячів культури, що працювали у Харкові.
Схожа тенденція із переважанням ідеологічно забарвлених назв простежується і в Києві, причому «місто Київ затуляє собою столиця-Київ», зазначила Владислава Осьмак. Наприклад, Московський проспект врешті перейменували на честь Степана Бандери, а не Богдана Ступки, хоча ім’я останнього явно більше пов’язане з містом. «Дуже часто у відповідь на питання, як людина пов’язана з Києвом, ми чуємо «Київ – це столиця», – додав Михайло Кальницький, дослідник київської старовини, член Комісії з питань найменувань. Водночас, звернув увагу Олексій Курінний, експерт Центру міжнародного захисту прав людини Національного університету «Києво-Могилянська академія», люди у голосуваннях частіше надають перевагу історичним назвам перед заполітизованими. «Кияни чітко відрізняють, де декомунізація, а де спроба «збудувати вітрину», і такі голосування часто провалювалися», – зазначив він. Так, наприклад, пропозиції перейменувати вулиці на честь Бориса Нємцова чи Олега Сєнцова не здобули масової підтримки.
Побажання щодо перейменувань зазвичай співпадають із результатами соцопитувань, дотичних до питань переосмислення радянського минулого. «За даними центру Разумкова, у центральній Україні приблизно третина виступають «за» [декомунізацію], чверть – «проти», третина не визначилися […] За реакцією на соцопитування Київ ближче до Волині», – зазначив Олексій Курінний. При цьому у «війнах петицій» між прихильниками різних варіантів перейменування вже чітко простежується поділ на табір прихильників проєвропейського ліберального дискурсу і дискурсу націоналістичного.
Серед петицій із пропозиціями щодо перейменувань вулиць на сайті КМДА можна виділити такі групи як реакція на події, смерть відомої людини, запит від влади, гумор, та запит від людей які хочуть «свою» вулицю (на честь родича), розповів Лев Шевченко, дослідник архітектури, журналіст. Він зазначив також, що петиції зараз не є репрезентативним інструментом: далеко не всі люди знають про голосування, значна частина зацікавлених не вміють скористатися електронним голосуванням. Крім того, вже фіксували спроби свідомо зловживати цим інструментом. «Якщо на сайті КМДА В один і той самий день з’являються 2 петиції від різних людей з різними назвами, але ідентичним мотиваційним текстом – я це розумію як чиюсь гру», – розповіла Владислава Осьмак. «Останнім часом ми побачили намагання втручатися у хід голосування. Зараз ми залучаємо технічну службу до того, щоб попередити такі маніпуляції», – підтвердив Ярослав Шибанов, начальник відділу суспільно-політичних питань Департаменту суспільних комунікацій, секретар Комісії з питань найменувань.
Відтак найгострішою проблемою на сьогодні залишається балансування між «битвою ідеологій» і поміркованими перейменуваннями, які не збурюватимуть ту чи іншу частину громадськості. Владислава Осьмак наголосила, що форсована «націоналізація» шляхом примусового закарбовування у міському просторі прізвищ діячів, ставлення до яких у суспільстві двозначне, може дуже нашкодити процесу формування національної ідентичності, який для України поки що триває.
Певним «запобіжником» у цьому процесі є те, що перейменування не директивні – кожна ініціатива проходить громадське обговорення, розгляд комісії і голосування у міській раді. «На сьогодні жодна петиція пов’язана з перейменуванням вулиць, не набрала за 3 місяці 10 тисяч голосів. Якщо перейменування вже відбулося або пропозиція неадекватна – ми так і відповідаємо. Якщо я бачу, що петиція набрала кілька сотень-тисяч голосів, вона передається далі як офіційне звернення громадян до Комісії з найменувань і вони дивляться, наскільки воно обґрунтоване», – нагадав Ярослав Шибанов.
Інструментом кращим, ніж петиції, теоретично могло б стати опитування мешканців вулиці. Водночас, стверджує Лев Шевченко, зазвичай 90% категорично проти будь-якого перейменування, а пан Шибанов зазначив, що віддати питання на розгляд місцевих мешканців не можна, оскільки вулиця є публічним простором. Тож питання, чи є кращий шлях до пошуку компромісу, поки що залишається відкритим.
